Провадження № 22-ц/803/1828/24 Справа № 932/2670/23 Суддя у 1-й інстанції - Овчиннікова О. С Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
28 лютого 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.,
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкніського районного суду м. Дніпропетровська від 02 литоспада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди (суддя першої інстанції Овчиннікова О.С., повний текст рішення складено 09 листопада 2023 року),
У березні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з Державної казначейської служби відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн., та у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1 000 000 грн.
Рішенням Бабушкніського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, вважає. що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також не відповідає фактичним обставинам справи.
Наголошує на тому, що докази неправомірності дій органів державної влади наявні в матеріалах справи.
Інші доводи скарги є однакові за змістом із позовною заявою.
ОСОБА_1 просила рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Від представника ГУ НП в Дніпропетровській області Штрихунової А.Д. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що позивачкою не надано до суду жодного доказу на підтвердження обставин вказаних у позові, не зазначено якою саме конкретною протиправною (дією) бездіяльністю ГУ НП в Дніпропетровській області їй було заподіяно моральну чи матеріальну шкоду.
ОСОБА_2 просила рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2023 року залишити без змін.
Від представника Дніпропетровської обласної прокуратури Запорожської Д.Є. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що позивачкою не доведено підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності.
ОСОБА_3 просила оскаржуване рішення залишити без змін.
Від Державної казначейської служби України відзив на апеляційну скаргу не надходив.
ОСОБА_1 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник Дніпропетровської обласної прокуратури та представник Державної казначейської служби України у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у запереченнях на скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.12.1999 року за скаргою ОСОБА_1 в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 106 КК України відмовлено.
З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 04.03.2008 року судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України в порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.
З додаткового рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (суддя Решетнік М.О.) від 27.12.2007 року справа № 2-62/07 р. вбачається, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.09.2007 року за позовом про поділ спадкового майна визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11.04.1998 року, ОСОБА_1 виділено в натурі та визнано за нею право власності на земельну ділянку площею 0,32 га та домоволодіння АДРЕСА_1 ; Припинено право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_2 ; припинено право власності на 1/6 частину автомобіля ВАЗ -2101, що належали їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
З відповіді заступника начальника Головного управління юстиції від 24.04.2008 року судом встановлено, що в Бабушкінському відділі ДВС у період з 09.11.2007 року по 27.02.2008 року перебувала виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-62 від 08.11.2007 року, виданого Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська , про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та їхньої неповнолітньої доньки ОСОБА_8 з домоволодіння АДРЕСА_2 . В зв'язку з невиконанням добровільно судового рішення державний виконавець примусово виконав рішення про виселення 27.02.2008 року за участю дільничого інспектора Бабушкінського РВ ДМУ у присутності стягувачів. Постановою від 27.02.2008 року виконавче провадження було закрито, роз'яснено порядок оскарження постанови.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди неправомірними діями відповідачів та доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями та завданою шкодою. Взагалі, докази неправомірності дій відповідачів відсутні. Жодного доказу неправомірності дій відповідачів, що спричинили позивачці матеріальну шкоду в розмірі 1000000 гривень, матеріали цивільної справи не містять.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як на підставу звернення до суду із даним позовом позивач вказує те, що в грудні 1998 року її та її сім'ю було побито, виселено з будинку, майно було викинуто на вулицю. Побиття було зареєстроване в Бабушкінському районному відділенні міліції м.Дніпропетровська. Судовим рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська (суддя Решетник М.О.) від 10.09.2007 року були порушені її спадкові права, рішення було ухвалене з порушенням чинного законодавства. Дана цивільна справа розглядалася з 2000 року по 2007 рік. Вона зверталася зі скаргами до Міністерства юстиції, в органи прокуратури про незаконне виселення, про порушення її прав на спадкове майно, про затягування розгляду цивільної справи. Однак бездіяльність правоохоронних органів, прокуратури, Міністерства юстиції України, суду принизили її честь, права на сімейне життя, погіршення стану здоров'я , знищення її майна. Незаконне рішення судді Решетника М.О. було направлене на примусове виконання в державну службу. Державний виконавець ОСОБА_9 викинув її на вулицю, її майно: гроші, срібні та золоті вироби, особисті речі також викинув на вулицю. Вона поселилася в машині біля двору. Через півроку виїхала до с. Василівка Солонянського району Дніпропетровської області. В 2015 році помер батько її дітей ОСОБА_10 , який заповів їй частину комунальної квартири АДРЕСА_3 . Власниця іншої частини комунальної квартири ОСОБА_11 самовільно розпорядилася спільним майном: змінила замки в квартирі. Позивачка подарувала частину квартири своєму синові - ОСОБА_12 , з яким вони зверталися до поліції та прокуратури зі скаргами на незаконні дії ОСОБА_13 . В вересні 2018 року ОСОБА_11 подала позов до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська до неї про усунення перешкод у користуванні квартирою, потім з'ясувалося, що власником частини квартири є ОСОБА_14 , а ОСОБА_11 подарувала свою частку квартири іншій особі. В 2021 році ОСОБА_11 подала заяву про залишення позову без розгляду. Вона з сином зверталася до прокуратури, суду, поліції про притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України за неповагу до суду, за дачу завідомо неправдивих свідчень. Але їм було відмовлено.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди чи матеріальної саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею)
Встановивши, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв'язок між відмовою у порушенні кримінальної справи та настанням тих негативних наслідків про які вона вказує, суд першої інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з недоведеністю.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 554/7971/18, від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О. В. Халаджи
О.Д. Канурна
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 29 лютого 2024 року.
Головуючий-суддя О. В. Халаджи