Провадження № 22-ц/803/1496/24 Справа № 201/7637/22 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В.В Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
28 лютого 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Халаджи О.В.
суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.,
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язати вчинити певні дії (суддя першої інстанції Батманова В.В.),
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язати вчинити певні дії, в якому просив визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо заяви позивача від 15.06.2021 № 36/3667. Зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача від 15.06.2021 № 36/3667. Визнати незаконним порушення особистого немайнового права позивача щодо розгляду клопотань від 17 лютого 2021 року №36/1043 та №36/1044. Визнати незаконним та скасувати п. 1.2 рішення Дніпровської міської ради від 24.11.2021 № 508/12. Визнати незаконними відповіді від 09.06.2022 № 8/7-438 та від 28.08.2022 №Б-20/0-1/09-22. Зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача від 23.06.2021 № 36/3847 у відповідності до вимог Земельного кодексу та ЗУ «Про звернення громадян». Стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язати вчинити певні дії закрито в частині вимог про визнання незаконним та скасування п. 1.2 рішення Дніпровської міської ради від 24.11.2021 № 508/12.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язати вчинити певні дії задоволено частково.
Зобов'язано Дніпровську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.06.2021 № 36/3667.
Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 1073 гривні 60 копійок.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився позивач, та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Мотивує скаргу тим, що позивчем оскаржується не відсутність відповіді, а її не відповідність вимогам п. «в» ч.3 ст. 116 та ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, ье саме стосується й відповіді від 09.06.2022 року.
ОСОБА_1 просив рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити у відповідній частині нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Від представника Дніпровської міської ради Михайлюк Т.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає її необгрунтованою та безпідставною, зазначає, що рішення ухвалено з доотримання норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_2 просила рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року залишити без змін.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляду справи без його участі.
Представник Дніпровської міської ради Михайлюк Т.О. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 лютого 2021 року позивач звертався з клопотаннями №36/1043 та №36/1044 до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельних ділянок по фактичному розміщенню гаражів № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в кооперативі з будівництва та експлуатації колективних гаражів «Кипарисний», розташованого: АДРЕСА_1 .
Згодом 15.06.2021 позивач подав клопотання № 36/3667 із проханням залишити без розгляду вищевказані клопотання.
30.08.2021 позивач звернувся із інформаційним запитом про результати розгляду заяви від 15.06.2021 № 36/3667.
Жодних відповідей за вказаними заявами та запитом не отримав.
Згодом 09.06.2022 позивач отримав копію рішення № 508/12 від 24.11.2021 про відмову у видачі дозволу на розробку проектів землеустрою на підставі клопотань позивача №36/1043 та №36/1044.
Жодних доказів на підтвердження розгляду заяви позивача від 15.06.2021 № 36/3667 суду не надано та судом не встановлено.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що діючим законодавством не передбачено та у суду відповідно відсутні повноваження на визнання незаконними відповідей або визнання незаконним порушення особистого немайнового права позивача у контексті даного позову, а відтак вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до частин першої-третьої статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
У статті 5 Закону України «Про звернення громадян» йдеться про те, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Згідно частини першої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Дніпровською міською радои за результатами звернень ОСОБА_1 від 17.02.2021 року вх. №36/1043, №36/1044 та на підставі доданх до клопотань документів, відповідно до вимог чинного законодавства, було прийнято рішення від 24.11.2021 року № 508/12 « Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам, оскільки відповідно до заяв позивача було ухвалено рішення про відмову у наданні дозволу, апеляційний суд вважає, що відсутні вважати, що відповідач порушив права ОСОБА_1 щодо розгляду вказаних клопотань.
Вимоги скарги зобов'язати Дніпровську міску раду розглянути заяву від 23.06.2021 року № 36/3847, суд вважає безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідачем дане звернення було розглянуто та надано відповідь, щопідтверджується відповідним листом від 09.06.2022 року № 8/17-438 ( а.с.165).
Доводи скарги стосовно вимги позивача, що стосується Пункту 1.2 рішення Дніпровсьокї міської ради № 508/12 від 24.11.2021 року апеляцйний суд не ебере до уваги, оскільки ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року провадження в цій частині вимог було закрито та позивачем не оскаржувалось.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачкою не доведено порушення відповідачем її прав, встановлених Законом України «Про звернення громадян».
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. З постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Що стосується вимоги стягнення моральної шкоди, то апеляційний суд вважає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження понесених ним моральних збитків.
Таким чином, розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального права.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін
Керуючись статтями 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О. В. Халаджи
О.Д. Канурна
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 29 лютого 2024 року.
Головуючий - суддя О. В. Халаджи