Провадження № 22-ц/803/179/24 Справа № 214/4527/18 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
28 лютого 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
за участю секретаря Гладиш К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/4527/18 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договору про надання банківських послуг,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»,
на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2019 року,
встановив:
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позову зазначав, що 27 серпня 2012 року між ним та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту АТ КБ «Приватбанк») укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до якого йому надана у користування платіжна картка «Універсальна».
Так, 06 липня 2015 року в період часу з 08.30 годин по 16.30 годин невстановлена особа з вказаної кредитної картки № НОМЕР_1 зняла грошові кошти у розмірі 7026 гривень, чим заподіяла йому значний матеріальний збиток.
Позивач вказує, що 14 липня 2015 року СВ Металургійного ВП КВП в Дніпропетровській області цей факт було внесено до ЄРДР за №12015040710001888 за попередньою кваліфікацією ч.1 ст.185 КК України, де визнано його потерпілим. Окрім того, позивач зазначає, що АТ КБ «Приватбанк» було попереджено про факт крадіжки, але вони безпідставно нараховують йому штрафні санкції та надсилають листи-попередження з приводу боргу.
Станом на 29 червня 2018 року загальний борг, нарахований банком, складає 44220 гривень.
Також, позивач звертає увагу, що він неодноразово звертався до АТ КБ «Приватбанк» із заявами про розірвання договору, однак йому безпідставно відмовляють, при цьому, нараховуючи пеню на суму начебто отриманих ним грошових коштів.
Посилаючись на те, що такими діями відповідач порушує його права, уточнивши позовні вимоги, просив розірвати договір надання банківських послуг від 27 серпня 2012 року, укладений між ним та АТ КБ «Приватбанк» з 06 липня 2015 року; вважати нарахування АТ КБ «Приватбанк» необґрунтованими у вигляді кредиту та пені на загальну суму 44 220 гривень станом на 29 червня 2018 року; вважати нарахування АТ КБ «Приватбанк» необґрунтованими у вигляді кредиту та пені в період з 29 червня 2018 року до дня набрання законної сили судового рішення.
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про розірвання договору про надання банківських послуг задоволено частково. Вирішено вважати нарахування за договором надання банківських послуг б/н від 27 серпня 2012 року, що укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , необґрунтованими у вигляді кредиту та пені на загальну суму 44220 гривень станом на 29 червня 2018 року та за період з 29 червня 2018 року до дня набрання законної сили судового рішення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 472, 22 гривень.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Також судом першої інстанції не було взято до уваги, що на позивача покладено обов'язок щодо нерозголошення користувачем інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, таких як код доступу до карти, строк дії карти та інші ідентифікуючи дані електронного платіжного засобу, пароль входу до системи «Приват24».
Крім цього, судом першої інстанції не враховано, що оспорювані транзакції на рахунку позивача були вчинені до моменту повідомлення ним про це банк, а тому банк не повинен нести відповідальність за фінансові операції, що були вчинені до такого повідомлення. Позивачем не надано доказів на підтвердження повідомлення банку протягом 15 хвилин після здійснення спірних транзакцій.
В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з'явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку 27 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір про надання банківських послуг б/н, за умовами якого останньому надана у користування платіжна картка «Універсальна». (т.І, а.с.15)
Згідно виписки з особового карткового рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_1 , 06 липня 2015 року з вказаного рахунку знято грошові кошти в розмірі 7026 гривень. (т.І, а.с.17-28)
Згідно відповіді АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-180330/309 від 18 квітня 2018 року на заяву ОСОБА_1 , банк вважає останнього винним у ситуації, що склалася, оскільки всі оспорюванні операції були можливі лише при знанні особистих даних та даних картки, тому просить його найближчим часом погасити прострочену заборгованість за карткою та надалі здійснювати погашення кредиту у відповідності до умов укладеного договору. Аналогічна відповідь була отримана ОСОБА_1 , також, 09 жовтня 2015 року. (т.І, а.с.9-10, 16)
Відповідно копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12015040710001888, за заявою ОСОБА_1 від 13.07.2015 року до СВ Металургійного ВП КВП в Дніпропетровській області з заявою про вчинення злочину слідчим ОСОБА_2 14 липня 2015 року внесено відомості до ЄРДР за ч.1 ст.185 КК України у зв'язку із таємним викраденням з банківської карти ОСОБА_1 грошових коштів на суму 7026 гривень. (т.І, а.с.11, 12)
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та вирішуючи вважати нарахування за договором надання банківських послуг б/н від 27 серпня 2012 року, що укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , необґрунтованими у вигляді кредиту та пені на загальну суму 44220 гривень станом на 29 червня 2018 року та за період з 29 червня 2018 року до дня набрання законної сили судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів, які б безспірно доводили, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію. Також суд першої інстанції виходив з того, що встановив відсутність вини позивача, оскільки грошові кошти були списані з рахунку позивача без його відома, а АТ КБ «Приватбанк» не було вчинено жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин списання коштів з карткового рахунку позивача, в результаті чого відбулося несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку позивача.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду ураховує наступне.
Встановлено та не оспорюється сторонами, що 27 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір про надання банківських послуг б/н, за умовами якого останньому надана у користування платіжна картка «Універсальна».
Також встановлено та підтверджується випискою з особового карткового рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_1 , 06 липня 2015 року з вказаного рахунку знято грошові кошти в розмірі 7026 гривень.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (тут і далі в редакції Положення на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення).
Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Аналогічні правові висновки неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду України і Верховного Суду та враховуються апеляційним судом у цій справі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції, встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, встановивши, що грошові кошти з рахунку ОСОБА_1 були списані, при цьому банком не доведено, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що права позивача порушені.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в оскаржуваній частині.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 28 лютого 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста