Провадження № 22-ц/803/1944/24 Справа № 214/5421/23 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
28 лютого 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/5421/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 жовтня 2023 року, постановлену у складі судді Сіденко С.І., -
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 та просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в сумі 255920,00 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов договору позики з приводу повернення позичених коштів.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 жовтня 2023 року провадження у справі зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Не погодившись з зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати, повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що відомостей про те, чи перебуває відповідач на військовій службі по контракту, з якого та по який час, чи військове формування, в якому несе службу відповідач переведено на воєнний стан або залучено до проведення антитерористичної операції матеріали справи не містять, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про зупинення провадження у справі.
Відзив на апеляційну скаргу сторонами не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 369, апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) та про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (пункти 6,10 частини першої статті 353 цього Кодексу), розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Таким чином дану апеляційну скаргу слід розглядати без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга заявника підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Зупиняючи провадження, суд першої інстанції виходив з того, що з 24.02.2022 в Україні запроваджено воєнний стан, у зв'язку з чим військова частина, де проходить військову службу відповідач ОСОБА_2 як військове формування, переведено на воєнний стан, що з урахуванням приписів пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, є підставою для зупинення провадження у даній справі.
Апеляційний суд не погоджується з даним висновком та зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».
У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».
Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України було неодноразово продовжено та який діє по даний час.
Згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема і на військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.
Відповідно до п.п.1, 2 ст. 1 Закону України «Про Збройні сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 цього Закону визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Збройні сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Пунктом 2 ч.1 ст.251 ЦПК України передбачено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Сторона у справі може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України може бути застосована судами при вирішенні питання про зупинення провадження у справі лише у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В ухвалі від 29 серпня 2022 року в справі №461/5209/19 (провадження № 61-5782св22), Верховний Суд зазначив, що: «22 серпня 2022 року позивач звернувся до суду касаційної інстанції із клопотанням про зупинення провадження у справі № 461/3554/21 у зв'язку з тим, що він перебуває на військовій службі у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, військовослужбовець не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходиться у зоні бойових дій. На підтвердження клопотання про зупинення провадження у справі позивач надав довідки із військової частини від 08 серпня 2022 року №2/762 та № 2/761. Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Оскільки, позивачем надані докази його перебування у складі Збройних сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, колегія суддів вважає, що заява про зупинення провадження у справі № 461/5209/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тому необхідно зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування позивача у складі Збройних сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».
Отже, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України в матеріалах цивільної справи мають бути докази перебування сторони у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а також того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема беруть участь у виконанні бойових завдань.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду про зупинення провадження від 14.12.2022 по справі 757/5240/16-ц, від 29.08.2022 по справі 461/5209/19, від 29 серпня 2022 року в справі №461/5209/19 та у вказаних справах Верховний Суд зупиняв провадження, оскільки сторонами були надані докази перебування у складі Збройних сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної ухвали).
Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Результат аналізу пункту 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив з наданої суду копії військового квитка серія НОМЕР_1 виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.12.2022 року.
На переконання колегії суддів матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 перебуває у складі Збройних сил України у військовій частині, яка виконує бойові завдання у зоні бойових дій та бере безпосередню участь у бойових діях або у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, перебуваючи безпосередньо на лінії бойового зіткнення з противником, а наданої суду копії військового квитка серія НОМЕР_1 недостатньо для зупинення провадження у справі, з підстав п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про зупинення провадження у справі, а тому ухвала підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки розгляд справи по суті не було закінчено, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 жовтня 2023 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді: