Справа № 953/351/24
н/п 2/953/1515/24
28 лютого 2024 року м.Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Демченко С. В.,
секретар судового засідання - Кошова О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
17 січня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб між ним та відповідачкою, зареєстрований 27 серпня 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Роздольненського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим за актовим записом № 49. Від цього шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що сімейне життя з відповідачкою не склалося через різні погляди на сімейне життя, а також через відсутність взаєморозуміння, фактично шлюбні відносини припинені. Зазначив, що подальше спільне життя з відповідачкою суперечить його інтересам та він не зацікавлений у збереженні шлюбу, тому просив розірвати шлюб між ним та відповідачкою.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2024 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
08 лютого 2024 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Семенової М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1168637 від 23 січня 2024 року, надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовною заявою та до досягнення дитиною повноліття. Судові витрати просила покласти на відповідача за зустрічним позовом, у тому числі витрати на правничу допомогу у розмірі 29200 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 27 серпня 2005 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між позивачкою та відповідачем фактично припинені, сторони проживають окремо. Зазначила, що неповнолітня дитина за взаємною згодою сторін залишається проживати разом з матір'ю, тому, беручи до уваги положення ст.ст. 141, 150, 180 СК України, та з метою забезпечення дитині належного рівень життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, позивачка вважає необхідним звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача.
09 лютого 2024 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Семенової М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшов відзив на позовну заяву про розірвання шлюбу, в якому зазначила, що відповідачка не заперечує щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2024 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
27 лютого 2024 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зменшення суми стягнення витрат на правничу допомогу, в якому просив суд зменшити розмір заявлених стороною відповідача за первісним позовом витрат на правову допомогу до 8250 грн.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги за первісним позовом просив задовольнити та вказав, що не заперечує щодо задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про стягнення аліментів.
Відповідачка та її представник у судове засідання не з'явилися, на адресу суду 19 лютого 2024 року надійшла заява адвоката Семенової М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , в якій просила суд розглядати справу за її відсутності та за відсутності відповідача за первісним позовом, зазначила що не заперечує щодо задоволення позовних вимог за первісним позовом та просила задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом про розірвання шлюбу з огляду на таке.
Суд встановив, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 27 серпня 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Роздольненського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим за актовим записом № 49, під час державної реєстрації шлюбу відповідачка змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане повторно 19 грудня 2023 року Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Від цього шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 11 серпня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції).
За змістом положень ч. 1 ст. 24 СК України та ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування їх до збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно зі ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, коли буде встановлено, що подальше сімейне життя подружжя і зберігання шлюбу буде суперечити одному з них, інтересам їх дітей, що має суттєве значення.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Отже, зміна шлюбного прізвища на дошлюбне залежить виключно від волевиявлення особи яка змінила своє дошлюбне прізвище на шлюбне, та не може залежати від бажання іншого з подружжя. У зв'язку з відсутністю заяви відповідачки ОСОБА_2 щодо зміни її прізвища після розірвання шлюбу, суд залишає їй шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».
Суд, з'ясувавши причини розірвання шлюбу та фактичні взаємовідносини подружжя, вважає подальше сімейне життя подружжя і збереження сім'ї неможливим. Позивач та відповідач у своїх заявах підтвердили суду, що збереження родини не є можливим, клопотань про надання часу на примирення не заявили.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Враховуючи, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідачка не заперечує, визнавши заявлені позовні вимоги, суд вважає, що шлюб між сторонами слід розірвати, оскільки подальше спільне проживання подружжя і збереження сім'ї суперечило б їх інтересам.
Що стосується зустрічних позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що сторони від шлюбу мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 11 серпня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції).
Положеннями ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою ВРУ №789-ХІІвід 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно положень ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондує конституційному обов'язку батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному Кодексі України.
Відповідно до вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У ст. 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
За змістом ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина..
Приписами ст. 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 80 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць дітей віком від 6 до 18 років на 2024 рік - 3196 гривен.
З долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі проживає разом з матір'ю та знаходиться на її утриманні, що не оспорюється відповідачем, крім того, відповідач не заперечує щодо стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітньої доньки.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, а також враховуючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 лютого 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
За змістом ч. 1 ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом про розірвання шлюбу у повному обсязі, тому стягує з відповідача за первісним позовом на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
Окрім того, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про стягнення аліментів, при цьому позивачка за зустрічним позовом звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
З приводу вимог представника позивача за зустрічним позовом щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених за отримання професійної правничої допомоги, суд зазначає таке.
Положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача за зустрічним позовом надала до суду такі документи: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1168637 від 23 січня 2024 року; договір про надання правової допомоги № 22/01/01-2024-ПД від 22 січня 2024 року, додаткова угода № 1 від 27 січня 2024 року до договору № 22/01/01-2024-ПД; диплом кандидата юридичних наук серії ДК № 044975; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/2331; розрахунок-фактура № Б-02401 від 30 січня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 22/01/01-2024-ПД від 22 січня 2024 року; платіжна інструкція № 543229277.1 від 02 лютого 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_2 перерахувала на рахунок АБ «Юридична фірма «Семенова і партнери» грошові кошти у розмірі 29200 грн, призначення платежу - рахунок-фактура № Б-02401 від 30 січня 2024 року; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Як слідує зі змісту п. 4.1 договору про надання правової допомоги № 22/01/01-2024-ПД від 22 січня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та АБ «Юридична фірма «Семенова і партнери», у разі надання платних послуг вартість послуг Бюро сплачується клієнтом у національній валюті України та зазначається у додатку до даного договору.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 27 січня 2024 року до договору№ 22/01/01-2024-ПД розмір гонорару визначається таким чином: вартість розробки концепції захисту клієнта у Київському районному суді м. Харкова визначається в національній валюті України з розрахунку 600 (шістсот) євро, що на дату підписання Додаткової угоди № 1 еквівалентно 25000 гривень. Вартість участі у одному судовому засіданні у Київському районному суді м. Харкова визначається у національній валюті України з розрахунку 100 (сто) євро, що на дату підписання Додаткової угоди № 1 еквівалентно 4200 гривень.
Як вбачається з платіжної інструкції № 543229277.1 від 02 лютого 2024 року, ОСОБА_2 перерахувала на рахунок АБ «Юридична фірма «Семенова і партнери» грошові кошти у розмірі 29200 грн, призначення платежу - рахунок-фактура № Б-02401 від 30 січня 2024 року.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Як вбачається зі змісту наданих заперечень проти заявлених витрат на правничу допомогу, представник відповідача за зустрічним позовом просив суд зменшити розмір визначених стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність гонорару у розмірі 29200 грн зі складністю справи та обсягом виконаних представником позивача робіт, а також на те, що заявлений стороною позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає рівню ринкових цін на адвокатські послуги.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд, з урахуванням наведеного вище та з урахуванням конкретних обставин справи, складності справи, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, часом, витраченим представником позивача на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих представником позивача послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, а також з урахуванням заперечень відповідача за зустрічним позовом проти заявленого до стягнення стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважає що розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним та, враховуючи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, приходить до висновку про те, що пропорційною та обґрунтованою буде сума у розмірі 8250 грн, яка підлягає стягненню.
На підставі ч. 3 ст. 105, ст.ст. 110, 111, 112 Сімейного Кодексу України і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 серпня 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Роздольненського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим за актовим записом № 49 - розірвати.
Після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_2 прізвище « ОСОБА_5 ».
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 лютого 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі підлягає індексації відповідно до закону.
Рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 8250 (вісім тисяч двісті п'ятдесят) гривень.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений та підписаний без проголошення 28 лютого 2024 року.
Суддя С.В. Демченко