Справа № 464/562/24
27 лютого 2024 року м .Львів
Суддя Залізничного районного суду м. Львова Гедз Б.М., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Відділу «Служба у справах дітей» Сихівського району ДГП Львівської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Сихівского районного суду м. Львова із заявою, в якій просив встановити факт проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , 2006 року народження, з батьком ОСОБА_1 однією сім'єю та факт перебування на самостійному утриманні і вихованні батьком - ОСОБА_1 неповнолітньої дитии ОСОБА_4 , 2006 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 31.01.2024 заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення направлено за підсудністю до Залізничного районного суду м. Львова.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Залізничного районного суду м. Львова матеріали заяви ОСОБА_1 передано на розгляд судді Гедз Б.М.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Згідно частини першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови № 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз'яснив, що, відповідно до статей 255, 271 ЦПК України (ст. 294, 315 ЦПК України в редакції після 15 грудня 2017 року) в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, однією із умов встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження є відсутність спору про право, тобто якщо встановлення такого факту підтвердить наявність чи відсутність саме неоспорюваних прав особи.
Аналізуючи наведені положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Звертаючись до суду із вимогами про встановлення факту проживання дитини із батьком та факту перебування на самостійному утриманні і вихованні батьком неповнолітньої дитини заявник вказує, що встановлення таких фактів необхідне для захисту прав та інтересів дитини, в тому числі зокрема і одержання необхідних встановлених законом соціальних виплат на дитину, забезпечення гарантій, прав та обов'язків.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням суб'єктивного права за умов, що є конкретні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона (він) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тощо.
Зазначені заявником в заяві обставини дають суду підстави вважати, що вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини та утримання дитини, фактично пов'язана із спором між батьком і матір'ю щодо здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Разом з цим, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Адже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) та поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ними батьківських обов'язків.
Отже, захист порушених прав у зв'язку із невиконанням батьком, матір'ю, своїх батьківських обов'язків, не прийняття одним із них участі у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Заявник покликається на те, що матір дитини не бере участі в утриманні спільної дитини та проживає окремо в іншому місці, неодноразово змінювала місце проживання та на даний час проживає у Республіці Польщі.
Поруч з цим, чинним законодавством за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність, а обставини такого також підлягають дослідженню та розгляду в іншому порядку.
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Також, щодо заявлених заявником обставин необхідності встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема з метою оформлення виплат, необхідних для отримання соціальної допомоги суд звертає увагу на таке.
Порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами залежно від виду соціальної допомоги.
Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб'єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення.
Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» затвердив відповідний Порядок, який визначає умови призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми.
З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій. Проте, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви заявником суду не надано.
Отже, вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, аналізуючи наведене, суд приходить до переконання, що вимоги заявника про встановлення факту проживання дитини з батьком однією сім'єю та факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.293,315 ЦПК України.
Крім того, за змістом частини 1 статті 32 ЦК України особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років є неповнолітньою і має неповну цивільну дієздатність.
Згідно з частиною 2 статті 47 ЦПК України неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Наведена норма надає неповнолітнім особам право особисто звертатися до суду за захистом свого права або інтересу виключно у сімейних спорах.
Зважаючи, що неповнолітній ОСОБА_3 , є ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на час звернення ОСОБА_1 до суду із вказаною заявою, синові заявника є повних 17 років, останній вправі звернутись до суду самостійно із приводу вирішення наведених заявником обставин захисту інтересів неповнолітнього.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Враховуючи викладене, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання дитини однією сім'єю з батьком та факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина, слід відмовити, оскільки із заявлених вимог вбачається спір про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні.
Керуючись ст. 460, 261, 293, 315 ЦПК України,
постановив:
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Відділу «Служба у справах дітей» Сихівського району ДГП Львівської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Суддя: (підпис) Б.М. Гедз
З оригіналом згідно. Оригінал ухвали знаходиться у справі №464/562/24
Суддя: Б.М.Гедз