1Справа № 335/5319/23 2/335/134/2024
19 лютого 2024 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря судового засідання Махненко А.А., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Електро Лізинг” про стягнення грошових коштів (заборгованості) за інвестиційним договором, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Електро Лізинг” про стягнення грошових коштів (заборгованості) за інвестиційним договором, в обґрунтування позовних вимог зазначивши наступне.
16.07.2019 року між сторонами було укладено Інвестиційний договір № 16-07-2019-10, за умовами якого позивачем було вкладено грошові кошти в господарську діяльність ТОВ „Електро Лізинг”, за яким вартість Об'єктів інвестування визначено у розмірі 413 760 гривень, що на дату оплати, відповідно до курсу НБУ, еквівалентно 16 000 доларів США, за користування якими відповідач зобов'язався сплатити відсотки, відповідно до умов договору, та повернути отримані кошти у визначений договором строк до 16.07.2021 року.
Відповідачем умови укладеного договору не виконані, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість, загальний розмір якої становить 31 188 доларів США, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду з позовом становить 1 160 817,36 гривень та складається з суми інвестиційних коштів у розмірі 16 000 доларів США (595 520,00 гривень) та суми процентів за користування інвестиційними коштами у розмірі 15 188 доларів США (565 297,36 гривень), яку позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних витрат у розмірі 406 991,91 гривень, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 65 260,00 гривень, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, пеню у розмірі 762 863,74 гривень, а також додаткові проценти за користування інвестиційними коштами з 17.07.2021 року по 10.06.2023 року (упущену вигоду) у розмірі 979 481,52 гривень.
Ухвалою суду від 22.06.2023 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позову, на виконання якої 07.08.2023 року позивачем подано клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у справі.
Ухвалою суду від 07.09.2023 року позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, відповідачу встановлено строк на подання відзиву.
Ухвалою суду від 14.12.2023 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явилася, суду подала письмову заяву про розгляд справи у її відсутність, у якій вказала, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило, відзиву на позов не подав.
Відповідно до ст. ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 15 ЦК України кожній особі гарантовано захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 16.07.2019 року між ОСОБА_1 (Інвестор) та ТОВ „Електро Лізинг” (Виконавець) було укладено Інвестиційний договір № 16-07-2019-10 (а.с. 22), предметом якого є вкладення грошових коштів (Інвестиційні кошти) Інвестора в господарську діяльність Виконавця з метою активізації та збільшення обсягу продажу, установки, обслуговування і функціонування станцій зарядки для електромобілів, отримання фактичних результатів у вигляді прибутку від діяльності Виконавця. Відповідно до умов цього договору Інвестор передає у власність Виконавця грошові кошти для придбання, встановлення, підключення, налагодження функціонування і обслуговування станції зарядки для електромобілів (Об'єкт інвестування) (п.п. 1.1, 1.2 Договору).
Відповідно до п.п. 1.2.1 Договору, технічні характеристики Об'єкта інвестування: Пристрій зарядний для електромобілів типу УЗЕ потужністю 7,6 кВт, 3-х портовий у кількості 4-х (чотирьох) одиниць; Вартість Об'єкта інвестування - 413 760 гривень, що на дату оплати, відповідно до курсу НБУ, еквівалентно 16 000 доларів США.
Відповідно до п. 3.1 Договору, даний Договір набуває чинності з дня підписання Сторонами і діє до 16.07.2021 року, а щодо фінансових зобов'язань Сторін - до повного іх виконання.
Відповідно до п.п. 4.2, 4.3, 4.4, 4.5 Договору, кожного місяця, протягом строку користування Інвестиційними коштами, Виконавець виплачує Інвестору проценти у розмірі 2,82 відсотки від загальної суми інвестиційних коштів. Процент, під який надаються інвестиції, складає 2,82 в місяць від загальної суми інвестованих коштів Інвестора в сферу діяльності, включаючи суму капіталізації згідно з пунктом 4.5 даного Договору. Дата повернення процентів та основної суми Інвестиційних коштів припадає на 731 день з дати внесення інвестиції. Виплата процентів протягом 730 днів з дати внесення інвестицій не проводиться, а сума процентів, яка підлягає виплаті, капіталізується (рефінансування) до загальної суми інвестиції та виплачується на 731 день з дати внесення інвестиції, а саме 17 липня 2021 року.
Згідно з п. 6.2 Договору, додатково до обов'язків, викладених будь-де в даному договорі Виконавець зобов'язаний: виконувати умови даного договору; своєчасно сплачувати Інвестору проценти; вчасно повернути Інвестору Інвестиційні кошти; на вимогу Інвестора надавати інформацію про стан виконання зобов'язань згідно даного договору.
Матеріалами справи підтверджено виконання позивачем умов укладеного з відповідачем Інвестиційного договору: № 16-07-2019-10 від 16.07.2019 року, шляхом передання грошових коштів, що підтверджено Актом приймання-передачі до Договору інвестиції № 16-07-2019-10 від 16.07.2019 року, підписаного сторонами, що не спростовано відповідачем.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Стаття 629 ЦК України, визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до розрахунку позивача, у зв'язку із неналежним виконанням умов Інвестиційного договору № 16-07-2019-10 від 16.07.2019 року, за відповідачем станом на 10.06.2023 року утворилася заборгованість у розмірі 31 188 доларів США, яка складається з суми інвестиційних коштів у розмірі 16 000 доларів США та суми процентів за користування інвестиційними коштами у розмірі 15 188 доларів США.
Відповідачем розрахунок позивача по наявній заборгованості не спростовано, не надано заперечень щодо вимог позивача або даних, які б спростовували викладені у позові обставини, а також даних щодо повернення інвестиційних коштів, отримання яких відповідачем підтверджено дослідженими судом доказами.
Відповідно до п.п. 8.1, 8.5 Договору, його дія припиняється внаслідок закінчення терміну його дії. Якщо за 60 (шістдесят) календарних днів до дати припинення договору жодна зі Сторін письмово не повідомила іншу сторону про його припинення, - то договір вважається пролонгованим на умовах, визначених сторонами.
За змістом ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
З наданих суду матеріалів позову вбачається, що 16.05.2021 року позивачем ОСОБА_1 було повідомлено відповідачу про відмову від подальшої пролонгації договору відповідною заявою.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, термін дії укладеного між сторонами договору закінчився, і на час звернення позивача до суду з позовом забов'язання відповідача є простроченими, що тягне за собою правові наслідки, передбачені його умовами та Законом.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем надано належні, допустимі та достовірні докази порушення Виконавцем умов Інвестиційного договору, шляхом неналежного виконання зобов'язань за ним, та, оцінюючи їх у сукупності, суд вважає їх достатніми для підтвердження аргументів, викладених у позові, про наявність підстав для стягнення суми заборгованості за договором у зазначеному розмірі.
Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
При вирішенні справи суд також враховує правову позицію Верховного Суду України у справі за № 6-284цс17, згідно з якою, сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Пунктом п. 4.6 Договору визначено, що Інвестиційні кошти повертаються Інвестору в національній валюті України - гривні, в сумі, що буде еквівалентній 16 000 доларів США та процентів за 730 днів з дати підписання договору в розмірі 15 188 доларів США за комерційним валютним (обмінним) курсом ПриватБанку, встановленим на момент повернення коштів, але, в будь-якому разі, не менше суми в гривнях, що було надана Інвестором, який станом на 10.06.2023 становить 37,22 гривні за 1 долар США.
Таким чином, розмір заборгованості за Інвестиційним договором станом на 10.06.2023 року за комерційним валютним (обмінним) курсом ПриватБанку становить 1 160 817,36 гривень: 595 520,00 гривень - сума інвестиційних коштів та 565 297,36 гривень - сума процентів за користування інвестиційними коштами.
На підставі викладеного, враховуючи, що на час розгляду справи судом, інвестиційні кошти, які були отримані відповідачем за укладеним між сторонами договором, позивачу не повернуто, проценти не сплачені, а матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було вжито заходи по погашенню заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за Інвестиційним договором у розмірі 1 160 817,36 гривень є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема , сплата неустойки, відшкодування збитків.
Пунктом 7 Договору передбачено, що за будь-які порушення умов даного договору Сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України і умовами цього Договору. За прострочення виконання фінансових зобов'язань винна Сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожний день прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє винну Сторону від виконання зобов'язань в повному обсязі.
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
За змістом ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Беручи до уваги, що умови Інвестиційного договору відповідачем не оспорювалися, суд приходить до висновку, що у зв'язку із їх порушенням ним, шляхом неналежного виконання зобов'язань за договором, вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 762 863,74 гривень, який обраховано відповідно до вимог Закону і умов договору та підтверджено розрахунком позивача, є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Поряд з цим, ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З правової позиції Верховного Суду України, висловленої в Постанові від 17 жовтня 2011 року у справі № 6-42цс11 вбачається, що проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, у зв'язку з чим, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання кредитор набуває право на отримання вищевказаних нарахувань за весь час прострочення, а тому таке прострочення є триваючим правопорушенням.
Таким чином, право подавати позов про стягнення інфляційних витрат і 3 % річних за кожен місяць виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Згідно із розрахунком позивача, за період прострочення Виконавцем зобов'язання за Інвестиційним договором, сума інфляційних витрат складає 406 991,91 гривень, три проценти річних від простроченої суми - 65 260,00 гривень, що підтверджується розрахунком позивача і не спростовано відповідачем.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, наявність невиконаного відповідачем зобов'язання за Інвестиційним договором у встановленому розмірі, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у встановленому розмірі, на підставі ст. 625 ЦК України.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на корись позивача додаткових процентів за користування інвестиційними коштами у вигляді упущеної вигоди, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є , зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) . Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відшкодування майнової шкоди є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) позивача в наслідок порушення боржником свого зобов'язання.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби відносно нього не було допущено правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 923/700/17.
Позивачем за період з 17.07.2021 року по 10.06.2023 року обраховано розмір упущеної вигоди на суму 26 316 доларів США, що за визначеним Договором курсом еквівалентно 979 481,52 гривень, виходячи із встановленого Інвестиційним договором розміру процентів, які підлягають сплаті Виконавцем за користування інвестиційними коштами, шляхом продовження терміну капіталізації на 684 календарних днів.
В обгрунтування вимоги про стягнення упущеної вигоди у зазначеному розмірі позивач посилається на те, що інвестиційні кошти та проценти у розмірі, передбаченому Інвестиційним договором, не були виплачені відповідачем у визначений строк, відповідач продовжує користуватися коштами позивача та отримувати від них додаткову вигоду, що є підставою для стягнення додаткової суми, як втраченої з боку позивача вигоди.
Заявляючи вимогу про стягнення упущеної вигоди, позивачем фактично розраховано розмір додаткових відсотків за користування Виконавцем інвестиційними коштами, стягнення яких не обгрунтовано належним чином умовами Договору та положенням Закону. Зазначена вимога за своєю правовою природою різниться з поняттям упущеної вигоди, яка виражається у відшкодуванні збитків як виду цивільно-правової відповідальності, а також має різне правове регулювання, а отже, й предмет доказування, обсяг процесуального доведення.
З поданих суду матеріалів позову не вбачається та позивачем належним чином не обгрунтовано обставин, за яких у позивача існували реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу після закінчення терміну укладеного між сторонами договору.
Крім того, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того факту, що розмір нарахованих до стягнення відсотків є фактичними збитками, які б могли бути реально отримані позивачем при належному виконанні зобов'язання за договором з боку Виконавця, в тому числі, з огляду на ту обставину, що позивачем було подано заяву від 16.05.2021 року про відмову від подальшої пролонгації договору, що спростовує її доводи про імовірність подальшого отримання доходу у вигляді відсотків за наданими відповідачу інвестиційними коштами.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд має зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі „Чахал проти Об'єднаного Королівства” Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд приходить до висновку про необґрунтованість і недоведеність позивачем належними доказами підстав стягнення з відповідача додаткових процентів за користування інвестиційними коштами у вигляді упущеної вигоди, спричиненої невиконанням зобов'язань відповідачем за Інвестиційним договором, як міри відповідальності, право на стягнення якої у свою чергу позивачем реалізовано шляхом стягнення з відповідача пені, суми інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми, у зв'язку чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Інвестиційним договором, пені, інфляційних витрат, трьох процентів річних від простроченої суми у вищевстановленому розмірі. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України та п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, виходячи з ціни позову, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір - 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на день подання позову складав 2 684 гривень, тобто у сумі 13 420 гривень.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Електро Лізинг” (ЄДРПОУ 40945970, адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 147) про стягнення грошових коштів (заборгованості) за інвестиційним договором - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електро Лізинг» на користь ОСОБА_1 заборгованість за Інвестиційним договором № 16-07-2019-10 від 16.07.2019 року у розмірі 1 160 817 гривень 36 копійок, пеню у розмірі 762 863 гривень 74 копійок, суму інфляційних витрат у розмірі 406 991 гривень 91 копійок, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 65 260 гривень 00 копійок, а всього 2 395 933 (два мільйони триста дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот тридцять три) гривні 01 копійку.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електро Лізинг» в дохід держави судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Суддя В.В. Калюжна