Справа 556/564/23
Номер провадження 2/556/13/2024
20.02.2024 року.
Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Котик Л.О.,
при секретарі - Соловей Г.С.,
за участю прокурора - Піщука Д.О.,
представника Володимирецької селищної ради Рівненської області - Кравець С.С.
представника відповідача - адвоката Печончика О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, в селищі Володимирець цивільну справу за позовом керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, -
Виконуючий обов"язків керівника Вараської окружної прокуратури Лис О. звернувся до Володимирецького районного суду Рівненської області в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 21.05.2019, видавник ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , інвестиційний договір №001 від 10.05.2017 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47019806 від 24.05.2019).
З'ясовано, що попередній власник нерухомого майна - ОСОБА_2 звернувся до Степангородської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.
Рішенням сесії Степангородської сільської ради № 427 від 07.11.2017 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 20 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі гр. ОСОБА_2 ", останньому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 20 років, за рахунок земель сільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування об'єктів торгівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,885 га.
02.07.2018 між ОСОБА_2 та Степангородською сільською радою укладено договір оренди землі строком на 20 років.
В подальшому, 20.05.2019 вказаний договір оренди розірвано за заявою ОСОБА_2 , про що внесено відомості до Реєстру речових прав на нерухоме майно 25.09.2019 індексний номер рішення: 47100105.
Земельна ділянка площею 0,885 га сформована як об'єкт цивільних прав із кадастровим номером 5620889500:01:002:0217, із кодом цільового призначення 03.07 - для будівництва та обслуговування об'єктів торгівлі.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру, дата державної реєстрації земельної ділянки - 14.02.2018. Відповідно до інформації Володимирецької селищної ради, №вих.-316/03-29/23 від 08.02.2023 договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 не укладався, орендну плату та земельний податок останнім не сплачувався.
На даний час договір оренди земельної ділянки, площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, не укладено.
При цьому відповідач продовжує використовувати вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, з 22.05.2019 по даний час ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку площею 0,885 та, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, у зв'язку з розміщенням на ній належного йому на праві власності нерухомого майна, за відсутності оформленого права користування земельною ділянкою, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Орендна плата і земельний податок відповідачем не сплачувалися, що підтверджується листом Володимирецької селищної ради №52/1-235 ВИХ-23 від 07.02.2023.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 по даний час не оформив документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою площею 0,885 га, к.н. 5620889500:01:002:0217, на якій розміщений належний йому об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим, місцевий бюджет упродовж тривалого часу недоотримав значних коштів у вигляді орендної плати за використання даної земельної ділянки, чим заподіюється значна шкода інтересам територіальної громади.
При здійсненні розрахунку плати за користування вказаною земельною ділянкою застосовано передбачену Податковим кодексом мінімальну відсоткову ставку у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки.
Згідно рішень Володимирецької селищної ради від 27.05.2020 №1956, від 09.07.2021 №300, від 08.07.2022 №783, на території Володимирецької територіальної громади ставка земельного податку на 2020-2023 роки за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, для фізичних осіб з видом цільового призначення для будівництва та розміщення об'єктів торгівлі становить 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Відповідно до витягу № НВ-9905993442023 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.02.2023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, становить 2318508,12 гривень.
Розмір недоотриманих доходів за використання земельної ділянки площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, становить: 3 23.11.2021 по 31.12.2021 (2318 508,12 грн: 365 дн* 39 дн* 3%) - 7431,93 гривень. 3 01.01.2022 по 31.12.2022 (2318 508,12 грн: 365 дн* 365 дн* 3%) - 69555,24 гривень. 3 01.01.2023 по 01.03.2023 (2318 508,12 грн: 365 дн* 60 дн* 3%) 11433,74 гривень.
Таким чином, згідно з наданим розрахунком, загальний розмір недоотриманих доходів за використання зазначеної земельної ділянки складає 88 420,91 гривень.
Попередній період до 23.11.2021 позовною заявою не охоплюється з огляду на те, що Вараською окружною прокуратурою було пред'явлено до Володимирецького районного суду Рівненської області про стягнення безпідставно збережених коштів за період з 22.05.2019 по 22.11.2021.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 червня 2023 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь територіальної громади Володимирецької селищної ради безпідставно збережені кошти в сумі 124379 (сто двадцять чотири тисячі триста сімдесят дев'ять) грн. 67 коп.
Відповідно до ст. 1214 ЦК України, відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 5620889500:01:002:0217.
Так, набуте відповідачем нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, є органічно і нерозривно пов'язане з цією земельною ділянкою. Тому, визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.
Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Отже, у даному випадку обов'язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування ним спірною земельною ділянкою без сплати орендної плати, і не залежить від того, чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.
При цьому, відновлення порушених прав Володимирецької селищної ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для ОСОБА_1 жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь територіальної громади Володимирецької селищної ради безпідставно збережені кошти в сумі 88420,91 грн, а також 2684 грн судового збору.
Вказаний позов надійшов до суду 28 лютого 2023 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 березня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляд та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 квітня 2023 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 липня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні прокурор підтримав заявлені вимоги і надав пояснення в межах пред'явленого позову.
Представник Вололодимирецької селищної ради Рівненської області Кравець С.С. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив стягнути з ОСОБА_1 , на користь територіальної громади Володимирецької селищної ради безпідставно збережені кошти в сумі 88420 (вісімдесят вісім тисяч чотириста двадцять) гривень 91 копійка.
Представник відповідача - адвокат Печончик О.В. позов не визнав, пояснив, що на спірній земельній ділянці згідно збірного кадастрового плану виявлено ряд об'єктів нерухомості, які не належать ОСОБА_1 , а тому він не може повноцінно користуватися даною земельною ділянкою. Заключати договір оренди - це право відповідача. Володимирецька селищна рада не вчинила будь яких дій для оформлення належним чином права користування земельною ділянкою за відповідачем. А тому просив в задоволенні позовних вимог відмовити, за безпідставністю.
Суд, вислухавши пояснення прокурора, представника відповідача, представника Володимирецької селищної ради, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши та оцінивши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - будівлі телятника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №167849169 від 24.05.2019.
Право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 21.05.2019 року, видавник ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , інвестиційний договір №001 від 10.05.2017 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індекснимй номер: 47019806 від 24.05.2019).
Попередній власник нерухомого майна - ОСОБА_2 звернувся до Степангородської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.
Рішенням сесії Степангородської сільської ради № 427 від 07.11.2017 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 20 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі гр. ОСОБА_2 ", останньому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 20 років, за рахунок земель сільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування об'єктів торгівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,885 га.
На підставі розробленого проекту землеустрою до Державного земельного кадастру 14.02.2018 року внесено відомості про формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, площею 0,885 га із кадастровим номером 5620889500:01:002:0217, код цільового призначення 03.07 - для будівництва та обслуговування об'єктів торгівлі, форма власності - комунальна. (Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5610317082021 від19.11.2021)
Рішенням Степангородської сільської ради від 26.03.2018 №491 затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, строком на 20 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за рахунок земель житлової та громадської забудови, яка розташована в межах населеного пункту с. Степангород Степангородської сільської ради.
На підставі вказаного рішення, 02.07.2018 між Степангородською сільською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, а 04.07.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право оренди за останнім.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 20.05.2019 ОСОБА_2 припинено право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5620889500:01:002:0217.
Відомості про реєстрацію інших речових прав щодо спірної земельної ділянки відсутні.
ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки комунальної власності, площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, на якій розміщений належний йому на праві власності об'єкт нерухомості, земельний податок чи орендну плату за користування земельною ділянкою не сплачував,
На даний час договір оренди земельної ділянки, площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, не укладено.
При цьому відповідач продовжує використовувати вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , відповідно до якої, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці площею 0,885 га, к.н. 5620889500:01:002:0217, за адресою: АДРЕСА_1 з 22.05.2019..
Таким чином, з 22.05.2019 по даний час ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку, площею 0,885 та, к.н. 5620889500:01:002:0217, у зв'язку з розміщенням на ній належного йому на праві власності нерухомого майна, за відсутності оформленого права користування земельною ділянкою.
Дані факти встановлені постановою Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року і не потребують доказування.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення зазначених договорів) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Таким чином, після державної реєстрації за відповідачем ОСОБА_1 права власності на будівлю телятника у відповідача могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташована відповідна будівля.
Незважаючи на те, що нежитлова будівля не може бути відокремлена від земельної ділянки, на якій вона розташована, вказаними положеннями Закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельної ділянки, на якій воно розташоване, а отже, користувач земельної ділянки зобов'язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д) частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року, у справі № 646/4738/19 (№ 61-17197 сво 20), щодо застосування положень статті 1212 ЦК України та порядку визначення розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д) частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Аналіз вказаних положень ЦК України та ЗК України свідчить про те, що відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48 гс 21.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про те, що відповідач, як власник нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідного договору оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Орендна плата і земельний податок відповідачем не сплачувалися, що підтверджується листом Володимирецької селищної ради від 07.02.2023.
Позивачем проведено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217, у вигляді орендної плати за землю.
Єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_1 , як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.
Згідно з частиною другою статті 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Позивачем при здійсненні розрахунку застосовано відсоткову ставку у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та витяг №НВ-9905993442023 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - кадастровий номер 5620889500:01:002:0217 від 02.02.2023. (нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 2318508,12 грн)
Згідно розрахунку розмір недоотриманих доходів за використання земельної ділянки, площею 0,885 га, кадастровий номер 5620889500:01:002:0217становить: з 23.11.2021 по 31.12.2021 (2318 508,12 грн: 365 дн* 39 дн* 3%) - 7431,93 гривень. 3 01.01.2022 по 31.12.2022 (2318 508,12 грн: 365 дн* 365 дн* 3%) - 69555,24 гривень. 3 01.01.2023 по 01.03.2023 (2318 508,12 грн: 365 дн* 60 дн* 3%) 11433,74 гривень.
Таким чином, згідно з наданим розрахунком, загальний розмір недоотриманих доходів за використання зазначеної земельної ділянки складає 88 420,91 гривень.
При цьому, інших доказів розміру недоотриманих доходів за користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою за період з 23.11.2021 по 01.03.2023, в т.ч. своїх розрахунків, зміни розміру нормативної грошової оцінки за період з 2021 по 2023 роки, відповідачем до суду не надано.
Прокурором, за допомогою належних та допустимих доказів підтверджено як розмір коштів, який розрахований на підставі достовірних даних про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, так і період користування земельною ділянкою.
При цьому, суд звертає увагу на той факт, що обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. З цього випливає обов'язок сторін доказувати факти (обставини). Цей обов'язок у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна доказати факти, на які вона посилається, що відповідає приписам ст. 81 ЦПК України.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, що відповідає приписам ч. 7 ст. 81 ЦПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. ( постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року, справа № 520/11429/17 , провадження № 61-19719св19, постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року, справа № 641/1793/17, провадження № 61-15766св19)
Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Так, постановою Рівненського апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2023 року скасовано рішення Володимирецького районного суду Рівненської області віл 16 червня 2023 року, позовні вимоги Вараської окружної прокуратури задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь територіальної громади Володимирецької селищної ради безпідставно збережені кошти в сумі 124379 (сто двадцять чотири тисячі триста сімдесят дев'ять) грн. 67 коп.
Тобто, Вараська окружна прокуратура зверталася до Володимирецького районного суду Рівненської області з аналогічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 124379 (сто двадцять чотири тисячі триста сімдесят дев'ять) грн. 67 коп, за попередній період - з 22.05.2019 по 22.11.2021.
Рішення набрало законної сили - 02 листопада 2023 року.
Таким чином, даним рішенням, що набрало законної сили, встановлено факт користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою без укладання договору оренди земельної ділянки, а тому дані факти не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.
Згідно із вимогами статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», Заява № 4909/04)
Враховуючи вище наведене, визначивши характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, суд за допомогою належних та допустимих доказів, які надані позивачем і якими підтверджено як розмір коштів, який розрахований на підставі достовірних даних про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, так і період користування земельною ділянкою, дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позову .
Що стосується судових витрат, то згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2684,00 грн.
Судом задоволено позовні вимоги повністю, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2684 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77, 78, 81, 133, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 11-14, 15, 16, 177, 181, 182, 509, 1212-1215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 79-1, 120, 123, 124, 125 Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про державний земельний кадастр», суд, -
Ухвалив:
Позов керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь територіальної громади Володимирецької селищної ради (код ЄДРПОУ 04388113, юридична адреса: вул. Повстанців, 21, смт Володимирець, Вараський район, Рівненська область, 34300) безпідставно збережені кошти в сумі 88420 (вісімдесят вісім тисяч чотириста двадцять)гривень 91 копійка.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Рівненської обласної прокуратури 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні судового збору, сплаченого за пред'явлення позовної заяви до суду за наступними реквізитами: одержувач p/pUA228201720343130001000015371, МЦП 820172, ЗКПО 02910077, банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800.
Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Володимирецький районний суд Рівненської області.
Згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення проголошено 29 лютого 2024 року.
Суддя: Котик Л.О.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Вараська окружна прокуратура, юридична адреса: 34402, м. Вараш, м-н. Будівельників, буд. 1, Рівненська область код ЄДРПОУ 02910077,
Орган місцевого самоврядування: Володимирецька селищна рада Рівненської області, юридична адреса: 34300, селище Володимирець, вул. Повстанців, 21, Вараський район Рівненська область, код ЄДРПОУ 04388113
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , житель АДРЕСА_1 .