ЄУН № 336/1791/20
пр. № 1-кп/336/288/2024
Іменем України
29 лютого 2024 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участі прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого та цивільного відповідача ОСОБА_4
захисника адвоката ОСОБА_5
потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_6
представника потерпілого адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за звинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжя, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.05.2020 року за ст. 263 ч. 2 КК України до штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень,
у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України,-
15 грудня 2019 року приблизно о 16.25 годині ОСОБА_4 , перебуваючи на пішохідному переході в районі перехрестя вул. Магістральної та вул. Виробничої у м. Запоріжжя, на ґрунті раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_6 , умисно наніс два удари битою в область передпліч обох рук ОСОБА_6 , які завдали останньому фізичного болю та не спричинили тілесних ушкоджень.
В ході судового розгляду судом допитані обвинувачений та потерпілий, свідки, про допит яких заявила сторона обвинувачення, досліджені письмові докази, надані прокурорами, з урахуванням позицій учасників провадження щодо належності та допустимості доказів обвинувачення та захисту.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений вину у скоєнні кримінального правопорушення не визнав повністю, пояснивши, що 15.12.2019 року він рухався на автомобілі по вул. Виробничій в напрямку вул. Магістральної, в автомобілі були також його дружина та дитина. Повертаючи ліворуч, побачив, що проїзну частину по пішохідному переходу перетинає потерпілий ОСОБА_6 разом із своєю матір'ю. Він їм посигналив, після чого почув крики. Далі він зупинився на узбіччі, вийшов з автомобілю та залишався біля автомобілю. В його бік направився потерпілий, який мав зовнішні ознаки алкогольного сп'яніння. Прямуючи в бік обвинуваченого, потерпілий ОСОБА_6 дістав з кишені газовий балончик, а коли потерпілий наблизився, ОСОБА_4 його відштовхнув, після чого між ними стала мати потерпілого. Далі обвинувачений сів в автомобіль та поїхав з місця події. Ударів потерпілому не спричиняв, лише штовхнув руками.
Потерпілий ОСОБА_6 суду пояснив, що 15.12.2019 року приблизно о 16.15-16.20 годині він разом із своєю матір'ю ОСОБА_8 йшли додому. Коли вони переходили проїзну частину вул. Магістральної по пішохідному переходу на зелений сигнал світлофору, позаду них на досить великій швидкості та близькій відстані проїхав автомобіль, який повертав з вул. Виробничої на вул. Магістральну. Тоді потерпілий закричав: Що ти робиш?! Після цього автомобіль зупинився в кількох метрах, з місця водія вийшов ОСОБА_4 та запитав, чого потерпілий кричить, після чого дістав з багажника або заднього сидіння автомобілю биту та пішов в бік потерпілого та його матері. ОСОБА_8 намагалась стати між ними, між тим як ОСОБА_4 наносив удари по ОСОБА_6 , який, захищаючись, виставляв руки, через що удари потрапляли в ділянки передпліч. Далі потерпілий дістав з кишені газовий балончик. Тим часом з заднього сидіння автомобілю обвинуваченого вийшла жінка, яка стала кричати, що в автомобілі дитина, після чого ОСОБА_4 сів в автомобіль та поїхав з місця подій. Потерпілий викликав поліцію та залишився їх очікувати, а ОСОБА_8 поїхала на маршрутному таксі додому, оскільки погано почувалась. Оскільки поліцію потерпілий не дочекався, то самостійно попрямував до відділення поліції, де написав заяву про скоєння кримінального правопорушення, після чого поїхав додому. 15.12.2019 року він за медичною допомогою не звертався, а звернувся до лікарні лише 18.12.2019 року. Для проведення судово-медичної експертизи не звертався, оскільки потрібно було сплатити її вартість. Внаслідок дій ОСОБА_4 ОСОБА_6 отримав синці, які лікував за допомогою мазей та знеболювальних.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що є матір'ю ОСОБА_6 15.12.2019 року вона разом із сином поверталась додому. Переходячи проїзну частину пішохідним переходом в районі перехрестя вул. Магістральної та вул. Виробничої, побачили як з вул. Виробничої виїхав автомобіль, який повертав ліворуч. Цей автомобіль проїхав дуже близько від них, трохи їх не зачепив. Потім автомобіль зупинився, з нього вийшов водій, який пішов в їх бік, щось тримаючи в руках. Наблизившись до них, водій автомобіля ОСОБА_4 почав наносити удари ОСОБА_6 , між тим як сама ОСОБА_8 стояла між ними, а ОСОБА_4 наносив удари поверх її голови. Куди потрапляли удари вона не бачила, адже стояла обличчям до ОСОБА_4 та спиною до потерпілого. Далі з автомобілю вийшла жінка та сказала обвинуваченому, що у потерпілого балончик, після чого обвинувачений попрямував до автомобілю та покинув місце подій. У свою чергу потерпілий викликав поліцію, а ОСОБА_8 поїхала додому, оскільки почувалась недобре. У відділенні поліції згодом її допитали, але більше слідчих дій за її участі не проводили, фотографій не показували.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він будь-яких подій не пригадує навіть після того, як прокурор перед судовим засіданням йому показала протокол його допиту в ході досудового слідства.
В ході дослідження письмових доказів судом встановлено наступне.
Згідно рапорту 15.12.2019 року о 16.21 годині до служби 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_6 про те, що в районі будинку № 72 по вул. Магістральній у м. Запоріжжя водій автомобілю НОМЕР_1 ледь не збив заявника та його матір, а також дубинкою бив заявника по рукам.
Коли працівники поліції прибули на місце події (17.17 години), на місці нікого не було, а ОСОБА_6 повідомив в телефонному режимі, що перебуває у Шевченківському відділенні поліції, де у нього дільничним прийнято заяву.
Згідно із заявою 15.12.2019 року ОСОБА_6 просив вжити заходів до водія автомобілю білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 15.12.2019 року о 16.19 годині за адресою: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 72 на пішохідному переході бейсбольною битою ударив потерпілого по рукам, спричинивши фізичний біль. Видимих тілесних ушкоджень немає.
Постановою слідчого від 06.02.2020 року призначено експертизу для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 , механізму їх заподіяння.
Як вбачається з висновку експерта від 10.02.2020 року гематоми м'яких тканин обох передпліч (згідно довідки з травмпункту 9-а міська лікарня) у ОСОБА_6 самі по собі кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які могли утворитись від дії тупого/тупих предметів. Визначення давності їх утворення, кількості травматичних впливів, тощо, не виявляється можливим. Виявлені ушкодження розташовані у ділянках, що є доступними для спричинення власною рікою.
Також надано копію довідки зі штампом травмпункт 9-а міська лікарня, датована 18.12.2019 року, в якій вказано, що у ОСОБА_6 , 1977 року народження, виявлено гематоми м'яких тканин с/3 обох передпліч.
20.03.2020 року за участі ОСОБА_6 проведено впізнання за фотознімками, в ході якого згідно із протоколом ОСОБА_6 впізнав ОСОБА_4 як чоловіка, який 15.12.2019 року приблизно о 16.19 годині на перехресті вул. Магістральної та вул. Виробничої наніс потерпілому тілесні ушкодження.
30.03.2020 року згідно протоколу впізнання за фотознімками свідок ОСОБА_9 вказав на ОСОБА_4 як на особу, яка 15.12.2019 року в районі вул. Магістральної невідомому чоловіку наніс палицею два-три удари в область рук.
В ході слідчого експерименту 30.03.2019 року потерпілий ОСОБА_6 пояснив, що чоловік, який вийшов з автомобілю марки Хюндай білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , наніс йому два або три удари битою, яку утримував обома руками, в район нижньої частини передпліч, оскільки потерпілий захищався від ударів. Після того, як потерпілий дістав газовий балончик, чоловік відійшов та поїхав з місця події.
При аналізі та оцінці доказів, які надані сторонами кримінального провадження, та досліджені судом безпосередньо, суд керується наступними положеннями чинного законодавства.
Стаття 337 КПК України вказує, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, загальних принципів кримінального судочинства, положень статей 84, 85, 86, 89 КПК України та практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Статті 370, 373 КПК України вказують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).
Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим (підсудним) злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у Рішенні по справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії № 10590/83 від 6 грудня 1988 р. та § 39 Рішення Страсбурзького суду "Капо проти Бельгії" № 4291/98 від 13 січня 2005 року.
Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи.
Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
З урахуванням вищевикладених положень чинного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, суд, проаналізувавши в сукупності надані сторонами кримінального провадження та досліджені під час судового слідства докази, враховуючи доводи сторони захисту щодо їх недопустимості, дійшов наступних висновків.
Позиція потерпілого ОСОБА_6 та його версія щодо обставин подій була послідовною з моменту повідомлення про скоєння кримінального правопорушення та протягом усього судового слідства.
Так, телефонуючи до служби 102 одразу після подій, а саме 15.12.2019 року приблизно о 16.19.-16.21 годині ОСОБА_6 повідомив про те, що водій автомобілю з реєстраційним номером НОМЕР_1 проїхав занадто близько до пішоходів, а потім наносив удари палицею по рукам потерпілого.
Те ж саме він виклав у своїй заяві про скоєння кримінального правопорушення від 15.12.2019 року, а потім підтвердив при проведенні слідчого експерименту та в ході допиту в судовому засіданні.
Свідчення ОСОБА_6 підтверджені показаннями свідка ОСОБА_8 , між собою показання свідка та потерпілого мають незначні суперечності, але загалом повністю відповідають одне одному та співпадають із версією подій, викладеною потерпілим в ході повідомлення до служби 102 та при написанні заяви у відділенні поліції, а також і при проведенні слідчого експерименту.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вищезазначені докази одне одному не суперечать та у своїй сукупності доводять факт нанесення ОСОБА_4 ударів ОСОБА_6 битою по рукам у час та місці, які зазначені в обвинувальному акті.
Оцінюючи доведеність факту спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень внаслідок дій ОСОБА_4 , суд виходить з наступного.
На підтвердження наявності у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень сторона обвинувачення посилалась на копію довідки та висновок судово-медичної експертизи.
Статтею 99 ч. 3, 4 КПК України визначено, що сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
Дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, у тому числі комп'ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа.
В ході досудового розслідування потерпілим взагалі не надавалась вищевказана копія довідки ані слідчому, ані прокурору, фактично за яких обставин вона опинилась в матеріалах провадження не встановлено.
При цьому зазначена копія є звичайною світлокопією документу, яка не є дублікатом документу, не засвідчена як копія в установленому порядку, не містить тож у розумінні ст. 99 КПК України документом не являється, а отже і не може бути доказом у кримінальному провадженні.
Суд враховує, що станом на час подій, а саме на 15.12.2019 року, нормативно визначеними документами у випадку звернення особи до медичного закладу та лікування амбулаторно є, зокрема, медична карта амбулаторного хворого форми № 025/о та виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого” форми № 027/о.
Порядок їх заповнення визначений Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 025/о “Медична карта амбулаторного хворого №___”, затвердженою Наказ Міністерства охорони здоров'я України 14.02.2012 № 110.
Так, форма № 025/о є основним первинним медичним документом хворого, який лікується амбулаторно або вдома, і заповнюється на усіх хворих при зверненні у заклад охорони здоров'я, який надає амбулаторно- поліклінічну допомогу. Форма № 025/о заповнюється в усіх амбулаторно-поліклінічних закладах, які ведуть амбулаторний прийом. Форма № 027/о заповнюється лікарями закладів охорони здоров'я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров'я, на стаціонарне лікування та лікарями стаціонарів при виписці або у випадку смерті хворого. Форма № 027/о видається на руки хворому або пересилається поштою протягом трьох днів чи передається безпосередньо у заклад охорони здоров'я, який направляв хворого.
Наявна прокурором копія довідки не відповідає вищевказаним затвердженим формам та не містить усіх обов?язкових реквізитів, а передбачена чинним законодавством медична документація не надавалась ані прокурором, ані потерпілим.
Крім того, зазначена довідка датована 18.12.2019 року, з пояснень потерпілого вбачається, що до медичного закладу він звернувся лише 18.12.2019 року, тобто через три дні після подій, будь-яких поважних причин для такого зволікання він не зазначив, при цьому жодних доказів на підтвердження давності утворення виявлених ушкоджень в матеріалах справи немає, тож відсутні і підстави вважати, що ймовірно виявлені 18.12.2019 року ушкодження утворились саме 15.12.2019 року та саме від дій ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.
Порядок призначення та проведення судово-медичних експертиз у кримінальному провадженні врегульовані КПК України, Законом України «Про судову експертизу» № 4038 від 25.02.1994 року, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.95 р. № 6, Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6.
Статтею 3 Закону України «Про судову експертизу» вказано, що судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження.
До обов?язку судового експерта статтею 12 Закону України «Про судову експертизу» віднесений обов?язок провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.
Як вказує ст. 13 Закону України № 4038 незалежно від виду судочинства судовий експерт має право ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів.
Суб'єктами збирання доказів у кримінальному провадження статтею 93 КПК України визначені сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Пунктом 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, визначено, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи, реєстраційна картка або інший документ у випадках, передбачених законом.
У письмовому зверненні (заяві) обов'язково зазначаються найменування або прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) особи, що звертається, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об'єкти, що підлягають дослідженню.
В інших випадках проводиться експертне дослідження, підставою для якого є договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням (заявою) замовника (юридичної або фізичної особи), з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.
Результати проведення експертиз та експертних досліджень викладаються у письмовому документі - висновку експерта.
Пункти 3.1, 3.2 Інструкції вказують, що експертиза (дослідження) проводиться після подання органом (особою), який (яка) її призначив(ла) (залучив(ла) експерта), матеріалів, оформлених згідно з вимогами процесуального законодавства та цієї Інструкції, а у випадку проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) для державної реєстрації геномної інформації людини - після подання документів та біологічного матеріалу людини, оформлених відповідно до законодавства у цій сфері.
До експертної установи (експерту) надаються: документ про призначення експертизи (залучення експерта) або інші документи, які відповідно до законодавства є підставою для проведення експертизи (дослідження), об'єкти, зразки для порівняльного дослідження та за клопотанням експерта - матеріали справи (протоколи оглядів з додатками, протоколи вилучення речових доказів тощо).
Пункт 2.3 Інструкції № 53/5 забороняє експерту, зокрема, самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.
Таким чином експерт, який не є стороною кримінального провадження, не наділений повноваженнями щодо збирання доказів, в тому числі і шляхом їх витребування або отримання в позапроцесуальний спосіб, а у випадку відсутності необхідних даних може клопотати про їх надання перед ініціатором призначення експертизи.
Усі докази, які підлягають дослідженню експертом, надаються експерту виключно тією особою, яка залучила експерта для проведення експертизи.
Тож в даному випадку, оскільки судово-медична експертиза була призначена слідчим, тож виключно слідчий був уповноважений визначати не лише перелік питань, які підлягають вирішенню експертом, а і тих осіб, речі та документи, які мають бути досліджені експертом.
Експерт має право керуватись виключно тими даними та досліджувати тільки ті докази, які йому надані стороною кримінального провадження.
Натомість слідчим не надавались експерту будь-які інші документи для проведення експертизи, зокрема, будь-яка медична документація.
З тексту постанови слідчого про призначення експертизи вбачається, що єдиним, що слідчий вважав за доцільне досліджувати для проведення судово-медичної експертизи, був сам ОСОБА_6 .
З тексту експертизи ж вбачається, що експертом досліджувалась копія довідки з 9-ї міської клінічної лікарні, яка наявна в матеріалах справи та оцінку якій вже судом надано.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 діями ОСОБА_4 за обставин, зазначених в обвинувальному акті.
Статтею 337 ч. 3 КПК України вказано, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Санкцією статті 125 ч. 1 КК України передбачено покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року.
Санкцією ст. 126 ч. 1 КК України передбачено аналогічне покарання.
Таким чином, перекваліфікація дій в цьому випадку не погіршує становища обвинуваченого.
З урахуванням вищевикладених висновків суду щодо належності доказів та їх оцінки, суд вважає, що стороною обвинувачення доведено факт умисного нанесення ОСОБА_4 15.12.2019 року щонайменше двох ударів битою в область передплічь рук ОСОБА_6 .
Дії обвинуваченого суд кваліфікує як умисне завдання ударів, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, за ст. 126 ч. 1 КК України.
При дослідженні документів, які характеризують особистість ОСОБА_4 судом встановлено, що обвинувачений вважається раніше не судимим в силу ст. 89 КК України, адже з його слів штраф за вироком суду від 15.05.2020 року він сплатив, є фізичною особою-підприємцем, одружений, має неповнолітню дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Обставин, які обтяжують чи пом'якшують покарання, судом не встановлено.
При призначенні покарання суд враховує положення ст. 50 КК України, яка вказує, що метою покарання є кара, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.
Враховуючи обставини скоєння кримінального проступку, відомості про особистість обвинуваченого, суд вважає справедливим призначити покарання у виді штрафу.
Крім того, оскільки на момент ухвалення судом вироку, строк притягнення до кримінальної відповідальності сплинув, але обвинувачений заперечував проти звільнення його від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суд вбачає підстави для звільнення його від відбування покарання.
В ході досудового розслідування цивільний позивач ОСОБА_6 заявив цивільний позов, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 6350 гривень та моральну шкоду в сумі 20000 гривень.
Цивільний позивач ОСОБА_6 на позові наполягав, пояснивши, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 він відчував фізичний біль, переживав тривожність та депресію, крім того через п'ять місяців після подій проходив стаціонарне лікування.
Цивільний відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, вказуючи на свою невинуватість у скоєнні кримінального правопорушення.
В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_6 надано довідку КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги», з якої вбачається, що ОСОБА_6 з 13.08.2020 року по 07.09.2020 року перебував на стаціонарному лікуванні.
Будь-яких інших документів на підтвердження обставин, зазначених в позовній заяві, цивільний позивач не надавав.
Враховуючи відсутність будь-яких доказів того, що внаслідок дій ОСОБА_4 . ОСОБА_6 було спричинено матеріальну шкоду, а саме, що ОСОБА_6 працював, а внаслідок ударів втратив таку можливість, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення матеріальної шкоди.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.
Статтею 23 ЦК України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 1167 та 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно роз'ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Оцінюючи пояснення цивільного позивача, суд дійшов висновку, що в результаті нанесення ударів за встановлених судом обставин ОСОБА_6 зазнав певного психологічного потрясіння внаслідок безпричинного завдання йому ударів битою, а також і фізичного болю. Крім того, ОСОБА_6 був вимушений витрачати час для участі у слідчих діях та в ході судового розгляду, який тривав протягом майже чотирьох років, при цьому з урахуванням воєнного стану потерпілий був змушений докладати додаткових зусиль для організації своєї участі в судових засіданнях.
Водночас позивачем не підтверджено, що його звернення за медичною допомогою у серпні 2020 року якимось чином пов?язане із подіями, які відбулись у грудні 2019 року, адже з наданої позивачем довідки вбачається лише, що він перебував на стаціонарному лікуванні, але в довідці відсутні відомості з якого приводу ОСОБА_6 проходив лікування.
Таким чином, на переконання суду, заявлена позивачем сума відшкодування у 20000 гривень є явно завищеною та не відповідає обсягу та тривалості понесених ним страждань, а розумною та достатньою сумою для відшкодування моральних страждань позивача суд вважає суму у 5000 гривень, яку належить стягнути з відповідача на його користь.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 369, 373, 374 КПК України,-
Визнати винним ОСОБА_4 у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ст. 126 ч. 1 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян? що дорівнює сумі вісімсот п'ятдесят гривень.
Звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, п'ять тисяч гривень.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Копію вироку учасники провадження мають право отримати в суді негайно після його проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, копію вироку надіслати не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1