іменем України
28 лютого 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/18414/23
Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/451/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
сторони: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2024 року (місце ухвалення - м. Чернігів) про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,
19.12.2023 через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Старіков Є.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.01.2024 позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу визнано неподаною та повернуто позивачеві на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Старіков Є.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.01.2024, а справу повернути до Деснянського районного суду м. Чернігова для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
В обґрунтування незаконності оскаржуваної ухвали суду заявник посилається на те, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, що є перешкодою для позивача у доступі до правосуддя.
За доводами апеляційної скарги, відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України було зазначено, що позовна заява подана за останнім відомим місцем проживання та роботи відповідача, зокрема за місцем реєстрації позивачки - АДРЕСА_1 .
Вказує, що незадовго до початку російського вторгнення на територію України відносини з відповідачем погіршилися, вони припинили спілкування та спільний побут, і теперішнє його місце перебування позивачці невідоме, проте це не може бути перешкодою для реалізації права позивача на звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу. Тому вважає, що питання підсудності у позовній заяві було обґрунтовано належним чином.
Як зазначає заявник, у заяві про усунення недоліків від 10.01.2024 представником позивача було вказано, що хоча відповідач дійсно є громадянином іншої держави, проте шлюб укладався на території України у 2020 році, тобто на той час відповідач проживав на території України. Будь-які дані про місце проживання або можливого перебування відповідача у країні громадянства (Швеція) у позивача також відсутні, тому вважає, що після відкриття провадження суд міг би здійснити виклик відповідача у порядку, визначеному ч. 10 ст. 187 ЦПК України, натомість позивачка обмежена у реалізації свого права на укладення шлюбу з іншою людиною.
Також заявник стверджує, що відповідач володіє українською мовою та фактично не потребує перекладу позовної заяви, позивачка надіслала скан-копію позову з додатками разом з ухвалою суду про залишення позову без руху від 28.12.2023 на електронну адресу відповідача, який 07.01.2024 повідомив, що він не заперечує проти розірвання шлюбу, а в надісланні перекладених документів в порядку міжнародного доручення немає необхідності, проте судом першої інстанції зазначені обставини не були взяті до уваги.
Крім того, заявник вказує, що представник позивача дізнався про наявність ухвали про залишення позовної заяви без руху від 28.12.2023 лише 07.01.2024 і 09.01.2024 на адресу суду надійшла заява від ОСОБА_3 про визнання позову та відсутність потреби перекладу позовної заяви, яка була зареєстрована судом лише 10.01.2024.
Також 10.01.2024 через систему «Електронний суд» представником позивача була подана заява про усунення недоліків з детальними поясненнями, проте судом зазначена заява була зареєстрована лише 11.01.2024, а 10.01.2024 була постановлена оскаржувана ухвала про визнання неподаною та повернення позовної заяви, яка є необґрунтованою та передчасною.
Оскільки згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області ОСОБА_4 зареєстрованим не значиться (а.с. 50), тому на підставі ч. 11 ст. 128 ЦПК України на веб-сайті судової влади України було опубліковано оголошення про повідомлення ОСОБА_4 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с. 54-55, 58-59).
Крім того, копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги була направлена на наявну в матеріалах електронну адресу відповідача ОСОБА_3 і згідно довідок про доставку електронного листа (а.с. 62, 63) відправлення були доставлені до електронної скриньки відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За вимогами п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Судом встановлено, що 19.12.2023 через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Старіков Є.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу (а.с. 1-11).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.12.2023 позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу була залишена без руху та надано триденний строк з дня отримання копії ухвали усунути вказані в ній недоліки (а.с. 17-19).
Вказаною вище ухвалою встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, а саме:
позивачці необхідно було обґрунтувати підстави звернення саме до Деснянського районного суду м. Чернігова, враховуючи вимоги ст. 27, ч. 1 ст. 28, ст. 497 ЦПК України;
враховуючи, що відповідач є громадянином Королівства Швеції, позивачці в силу положень ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» необхідно було надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, для вручення їх відповідачу за місцем проживання (реєстрації).
09.01.2024 на електронну адресу суду першої інстанції (зареєстрована судом 10.01.2024) надійшла заява ОСОБА_3 , в якій зазначає, що не заперечує проти розірвання шлюбу та про відсутність необхідності перекладу документів, оскільки розуміє українську мову (а.с. 22-23).
10.01.2024 через систему «Електронний суд» (зареєстрована судом 11.01.2024) представником ОСОБА_1 - адвокатом Старіковим Є.О. було направлено на адресу Деснянського районного суду м. Чернігова заяву про усунення недоліків, вказаних в ухвалі Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.12.2023 (а.с. 28-30).
Проте, ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.01.2024 позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визнана неподаною та повернута позивачеві (а.с. 24).
Повертаючи позовну заяву на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у вказаний строк не усунуті недоліки, викладені в ухвалі судді про залишення апеляційної скарги без руху.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
За положеннями ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.12.2023 позовну заяву, подану представником ОСОБА_1 - адвокатом Старіковим Є.О., залишено без руху, на виконання вимог вказаної ухвали 10.01.2024 через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - адвокатом Старіковим Є.О. було подано суду першої інстанції заяву про усунення недоліків (а.с 28-29), проте зазначена заява була зареєстрована судом першої інстанції лише 11.01.2024.
Подання заяви про усунення недоліків позовної заяви представником ОСОБА_1 - адвокатом Старіковим Є.О. саме 10.01.2024 підтверджується скрінштом з електронного кабінету адвоката Старікова Є.О., з якого убачається, що документ «заява про усунення недоліків по справі» був сформований 10.01.2024 (а.с. 43).
Також судом першої інстанції не було взято до уваги, що 09.01.2024 відповідачем ОСОБА_4 на електронну пошту суду першої інстанції було направлено заяву, в якій він просив відкрити провадження у справі та зазначив, що не заперечує проти розірвання шлюбу та у зв'язку з тим, що він розуміє українську мову відсутня необхідність перекладу документів (а.с. 22 зворот). Проте зазначена заява відповідача судом першої інстанції була зареєстрована лише 10.01.2024 (а.с. 22).
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про визнання неподаним та повернення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК Укракїни.
Крім того, апеляційний суд враховує наступне.
Згідно з положеннями статей 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява, зокрема, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Відповідно до ч. 5ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху згідно ч. 2ст. 185 ЦПК України.
Згідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177цьогоКодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями175,177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Разом із тим, стаття 28 ЦПК України передбачає альтернативну підсудність цивільних справ (за вибором позивача).
Так, відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Частиною 10 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
За матеріалами справи, останнім відомим місцем проживання відповідача ОСОБА_3 є місце реєстрації позивачки - АДРЕСА_1 .
Дані про те, що позивачці відомо місце реєстрації чи перебування відповідача на даний час, відсутні, тому у позові було зазначено останнє відоме місце перебування відповідача в Україні.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у справі є громадянином Королівства Швеції, який уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_5 . Шлюб зареєстровано 16.07.2020 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про що було видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 696 (а.с. 8).
Предметом спору у цій справі між стронами є розірвання шлюбу.
У частинах першої та третій статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право"іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Під час вирішення питання про визначення підсудності спору про розірвання шлюбу Верховний Суд керується положеннями ЦПК України та Законом України "Про міжнародне приватне право", якими встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Відповідно достатті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Так, у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.
У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен був з'ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи.
Частиною першою статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Згідно ч. 1 ст. 61 вказаного Закону подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.
Згідно ч. 1 ст. 63 зазначеного Закону припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі та вирішення спору по суті суду першої інстанції належить з'ясувати дотримання позивачем вимог ст. 16, 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо наявності підстав для звернення до суду України.
Колегія суддів звертає увагу, що здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя, що кореспондується із положеннями статті 4 ЦПК України, з огляду на які, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Враховуючи те, що вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачці на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яку відповідно до ст. 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28.02.2024.
Головуючий Судді: