Номер провадження: 11-кп/813/1110/24
Справа № 518/289/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №42022164010000151 від 19.07.2022 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Великомихайлівського районного суду Одеської області від 01.02.2024 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.1 ст.263 КК України,
встановив:
На розгляді Великомихайлівського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №42022164010000151 від 19.07.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.1 ст.263 КК України.
Ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 01.02.2024 року судом задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 01.04.2024 року, із можливістю внесення раніше визначеного розміру застави відповідно до ухвали місцевого суду від 21 березня 2023 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний час доби, за місцем його проживання.
Захисник посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухвали суду, стверджує про те, що єдиним ризиком, яким прокурор обґрунтовує необхідність продовження запобіжного заходу - є ризик переховування. Однак судом не враховано, що ОСОБА_8 повністю визнає свою вину та щиросердно розкаявся. Також судом не враховано, що обвинувачений, окрім наявності у нього місця проживання та реєстрації, проживає в фактичних шлюбних відносинах, має місце роботи, що вказує на міцність його соціальних зв'язків.
Захисник вважає, що судом не враховано стан здоров'я обвинуваченого, а саме наявність захворювання суглобів та відсутність можливості отримання належного лікування в умовах ДУ «ОСІ». Крім того, вважає, що життя обвинуваченого, в зв'язку з перебуванням в умовах ізоляції під час воєнного стану перебуває під загрозою.
Обвинувачений не подавав до апеляційного суду клопотання про особисту участь в судовому засіданні, тому судовий розгляд здійснено лише за участю його захисника.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши суддю-доповідача; думку захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, здійснення незаконного впливу на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім того, суд врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , зокрема відсутність у нього офіційного місця працевлаштування та міцних соціальних зв'язків.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 , а також існуючі ризики виправдовуютьпродовження застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів враховує суть висунутого обвинувачення, яке пов'язане з неодноразовим збутом боєприпасів та вогнепальної зброї, вчиненого організованою групою осіб, у якій ОСОБА_8 , відповідно до висунутого обвинувачення, є організатором. Тобто суть обвинувачення вказує на те, що обвинувачений вчиняв протиправну діяльність з метою отримання прибутку від незаконного збуту боєприпасів та зброї в умовах воєнного стану. Відомостей про те, що обвинувачений був працевлаштованим та отримував дохід законним шляхом, матеріали провадження не містять. Апеляційний суд визнає непереконливими посилання захисника на наявність міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого, оскільки вони не підтверджені документально.
Наведені вище обставини в своїй сукупності, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Посилання захисника на те, що прокурором не доведено документально існування спроб переховування ОСОБА_8 від суду, апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки запобіганню таким діям обвинуваченого перешкоджає застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Враховуючи обставини інкримінованого обвинуваченомузлочину, дані про особу обвинуваченого, кількість епізодів злочинної діяльності, апеляційний суд також вважає вірними висновки суду про продовження існування ризику можливого впливу обвинуваченого на свідків з метою зміни ними своїх показів.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Підсумовуючи вище зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому злочину, його ролі у вчиненні злочину, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам переховування обвинуваченого від суду, впливу на свідків, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. Обвинуваченим апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування його під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а обвинувачений або його захисник не позбавлений можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання ОСОБА_8 під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
На переконання апеляційного суду визначений судом першої інстанції розмір застави, у сукупності з покладенням на ОСОБА_8 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України є таким, який в достатній мірі забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, дозволить контролювати його місце перебування під час судового розгляду, а також зможе запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст. 177 КПК України, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду скарги.
Колегія суддів визнає безпідставними доводи захисника стосовно незадовільного стану здоров'я обвинуваченого, оскільки захисником не надано відповідних документів на підтвердження того, що обвинувачений звертався за медичною допомогою, а вона йому не була надана, або що останній потребує операційного втручання, що ігнорується керівництвом установи виконання покарань.
Колегія суддів звертає увагу захисника, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до «Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО. Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
Таким закладом охорони здоров'я є Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях, який зобов'язаний надати допомогу в умовах, в тому числі стаціонарного лікування, у разі виявлення для цього підстав.
Таким чином, сторона захисту не позбавлена права звернутись за кваліфікованою медичної допомогою, яка має бути надана обвинуваченому у разі такої необхідності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що керівництво слідчого ізолятору уповноважене направити хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтованого переліку, який в змозі надати обвинуваченому необхідну профілактичну допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу районного суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідає вимогам діючого кримінального процесуального законодавства, а тому не підлягає скасуванню.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд, за твердженням захисника, кримінального провадження лише розпочався та на теперішній час досліджуються письмові докази, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Великомихайлівського районного суду Одеської області від 01.02.2024 року, якою в кримінальному провадженні №42022164010000151 від 19.07.2022 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з раніше визначеним розміром застави - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4