Номер провадження: 11-сс/813/129/24
Справа № 947/32825/23 1-кс/947/15816/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
19.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
власника майна - ОСОБА_7 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2023 року про арешт майна в кримінальному провадженні №12023160000000971 від 21.06.2023 року,
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання ст. слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12023160000000971 від 21.06.2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та накладено арештна майно із забороною відчуження, розпорядження та користування, яке було виявлено та вилучено 27.10.2023 року в ході проведення обшуку автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме на:
- дві банкноти еквівалентом по 100 доларів США, з серійними номерами: РЕ66673090Е, ML22867235E;
- одну купюру номіналом 2 долари США, з №АО2545920А;
- три купюри номіналом по 5 лей (румунські);
- дві купюри номіналом по 10 лір (турецькі);
- дві купюри номіналом по 10 лей (молдавські);
- дві купюри номіналом по 20 лей (молдавські);
- одну купюру номіналом 1 лей (румунський);
- дві купюри номіналом 1 лей (молдавський);
- одну купюру номіналом 10 злотих (польські);
- посвідку на тимчасове проживання на ім'я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_2 ;
- водійське посвідчення Республіки Молдова на ім'я « ОСОБА_11 », ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_3 ;
- посвідку на проживання Республіки Туреччина на ім'я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_4 ;
- посвідчення особи Республіки Молдова на ім'я « ОСОБА_11 », ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_5 ;
- свідоцтво про реєстрацію т/з марки «Mercedes-Benz», модель «Vito 111cdi», д.н.з. НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_7 , № НОМЕР_6 ;
- паспорт гр. Республіки Молдова, на ім'я « ОСОБА_11 , 14/02/1993» № НОМЕР_7 ;
- картку «ПриватБанк» № НОМЕР_8 ;
- картку «ПриватБанк» № НОМЕР_9 ;
- картку «stanbulKart» № НОМЕР_10 ;
- картку «stanbulKart» № НОМЕР_11 ;
- мобільний телефон марки «Iphone 8», ІМЕІ НОМЕР_12 , з сім-карткою НОМЕР_13 ;
- мобільний телефон марки «Iphone 13 Pro», в заблокованому стані із сім-карткою НОМЕР_14 ;
- автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «Vito 111cdi», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ім'я ОСОБА_7 .
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував тим, що вилучене майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, зокрема врахував, що в рамках вказаного кримінального провадження, на підставі долучених до клопотання матеріалів, автомобіль марки «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 імовірно використовувався, як засіб для вчинення злочину, а саме: для реалізації незаконного переправлення осіб через державний кордон України та зазначив, що санкцією ст.332 КК України передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Не погоджуючись з ухвалою, представник власника майнаподав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді, в частині накладення арешту на т/з «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, а саме автомобілю марки «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить на праві власності ОСОБА_7 . В іншій частині ухвала слідчого судді не оскаржується.
Апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали, оскільки:
- ОСОБА_7 не має відношення до кримінального провадження;
- арештований транспортний засіб не фігурує в матеріалах провадження, а тому є безпідставним посилання щодо відповідності критерію речових доказів, враховуючи повідомлену підозру особам, для незаконного переправлення осіб через державний кордон використовувався т/з «Mercedes Sprinter» державний номерний знак НОМЕР_15 , який належить КНП «ООЦЕМД і МК ООР»;
- ч.3 ст.332 КК України не передбачає спеціальної конфіскації майна, а тому т/з взагалі не підлягає конфіскації.
Заслухавши суддю-доповідача; адвоката та власника майна, які підтримали апеляційну скаргу; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою, яка, відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України (далі - КПК) визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому, КПК не встановлено чіткого переліку осіб - суб'єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, але п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК регламентовано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.
Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт (п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).
Статтею 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
За таких обставин, власник чи володілець майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.
Згідно клопотання органу досудового розслідування, матеріалів судового провадження та долучених до апеляційної скарги документів, вбачається, що транспортний засіб «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_7 .
Таким чином, з урахуванням аналізу норм, закріплених в ст.41 Конституції України, ст.ст. 24, 64-2, 173, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК, представник володільця майна - адвокат ОСОБА_12 є особою, яка вправі звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст.404 КПК України (далі - КПК), рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Наведені норми процесуального закону узгоджуються з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Вказані положення також знайшли своє відображення в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Разом з тим, ч.10 ст.170 КПК визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку зокрема на рухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як убачається з матеріалів судової справи СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.06.2023 року за №12023160000000971, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за обставин, викладених у клопотанні слідчого.
31.10.2023 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси задоволено клопотання органу досудового розслідування та надано дозвіл на обшук автомобіля «Mercedes-Benz», модель «Vito 111 cdi», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ім'я ОСОБА_7 , який був проведений у відповідності до вимог ст.233 КПК України 27.10.2023 року та під час якого у ОСОБА_13 було вилучено вищезазначений автомобіль (а.п. 105-107).
Постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 від 28.10.2023 року вилучений під час обшуку транспортний засіб визнаний речовим доказом та залишений на спец-майданчику, оскільки транспортний засіб належить третій особі, а використовувався підозрюваним, як знаряддя злочину (а.п. 108-110).
В подальшому, старший слідчий СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді, з погодженим прокурором ОСОБА_14 , клопотанням про накладення арешту на майно вилучене 27.10.2023 року під час проведення невідкладного обшуку транспортного засобу, яким користувався підозрюваний ОСОБА_15 .
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2023 року клопотання органу досудового розслідування повернуто прокурору для усунення недоліків, протягом 72 годин.
Далі, після отримання 06.12.2023 року ухвали слідчого судді, 07.12.2023 року старший слідчий СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді, з погодженим прокурором ОСОБА_16 , клопотанням про накладення арешту на майно вилучене 27.10.2023 року під час проведення обшуку транспортного засобу, яким користувався підозрюваний ОСОБА_15 .
Клопотання слідчого мотивоване тим, що метою арешту є збереження речових доказів, зокрема транспортний засіб має суттєве значення для проведення повного, всебічного досудового розслідування, оскільки фактично було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, навіть з урахуванням того, що належить тертій особі, однак фактично перебував в користування підозрюваного, а також з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Колегія суддів вважає, що клопотання слідчого та обставини, на які посилається останній, як на обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, відповідає вимогам ст.171 КПК та узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
З матеріалів кримінального провадження, зокрема з повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру ОСОБА_17 , вбачається, що транспортний засіб «Mercedes-Benz», модель «Vito 111 cdi», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_7 , який був вилучений 27.10.2023 року у підозрюваного ОСОБА_13 , використовувався як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, що підтверджується матеріалами проведених НСРД, а також допитом свідків. Вказані обставини свідчать про те, що транспортний засіб дійсно був використаний для вчинення кримінального правопорушення та в подальшому може підлягати спеціальній конфіскації.
З огляду на викладене, доводи сторони захисту щодо відсутності доказів на підтвердження використання автомобілю ОСОБА_7 до даного кримінального провадження, спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Посилання апелянта на те, що за результатами судового розгляду кримінального провадження з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.332 КК України не передбачена спеціальна конфіскація, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки спеціальна конфіскація передбачена ст.96-1 КК України, а відповідно до приписів ч.ч. 1-3 ст. 170 КПК арешт може бути накладений на майно третіх осіб та може підлягати спеціальній конфіскації.
Колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про те, що слідчим суддею під час вирішення питання про арешт майна розглядалося клопотання слідчого, який, відповідно до положень ст.64-2 КПК, не мав права звертатися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна третьої особи, з посиланням на те, що такою компетенцією наділений виключно прокурор, з огляду на таке.
Так, згідно з положеннями ч.1 та ч.2 ст.64-2 КПК третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.171 КПК з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Таким чином, процесуальним законом визначено коло осіб, які мають право на звернення з клопотанням про арешт майна, до якого входять зокрема прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Відносно аргументу апелянта про неналежний суб'єкт звернення із клопотанням колегія суддів зазначає, що частина 2 у зв'язку з частиною 1 статті 64-2 КПК є нормою дефініцією, яка визначає одного з учасників кримінального провадження. Тому, її завданням не є встановлення диференційованого порядку звернення із клопотанням про арешт майна в порівнянні з приписом ч. 1 ст. 171 КПК, за яким з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
В даному кримінальному провадженні з клопотанням про арешт майна звернувся слідчий за погодженням з прокурором, а тому твердження представника в апеляційній скарзі про порушення вимог ст.64-2 КПК визнається колегією суддів безпідставним.
Колегія суддів звертає увагу, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно в даному кримінальному провадженні було погоджено прокурором, що свідчить про здійснення прокурорського нагляду за змістом цього клопотання та погодження прокурора із необхідністю застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя врахував вимоги ст.ст. 131-132, 170-173 КПК, та обґрунтовано наклав арешт на вказаний автомобіль, і таке рішення слугуватиме меті застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо незаконності та необґрунтованості оскарженої ухвали, слід визнати необґрунтованими.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, за наслідками апеляційного розгляду має право залишити ухвалу слідчого судді без змін, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_12 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2023 року, якою у кримінальному провадженні №12023160000000971, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України накладено арешт на майно із забороною відчуження, розпорядження та користування майном, яке вилучено 27.10.2023 року під час проведення обшуку автомобіля марки «Mercedes-Benz», модель «Vito 111 cdi» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4