28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 160/19681/23
адміністративне провадження № К/990/6472/24
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Дніпропетровській області по невиплаті йому, капітану поліції, який займав посаду, на момент початку пандемії Covid-19, оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Дніпровського РУА ГУ НП в Дніпропетровській області по день переведення 01 березня 2023 року у підрозділ Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада НП України «Лють», доплати до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу в умовах забезпечення життєдіяльності населення (забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мав безпосередній контакт з населенням з 18 лютого 2021 року по 01 березня 2023 року, в розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену додаткову доплату до його грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу в умовах забезпечення життєдіяльності населення (забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мав безпосередній контакт з населенням з 18 лютого 2021 року по 01 березня 2023 року в розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у задоволення позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного адміністративного суду позивачем 20 лютого 2024 року подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що судом апеляційної інстанції не врахований висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 280/4853/22, від 24 квітня 2023 року у справі № 420/19450/21.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 280/4853/22 встановлено порушене право поліцейського (позивача) на отримання доплати, визначеної пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення), оскільки сторонами у цій справі № 280/4853/22 не заперечувалось належність позивача до окремої категорії поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з березня 2021 року по 11 серпня 2021 року. У цій справі встановлено, що вищевказана доплата виплачувалась позивачу за період з березня 2020 року по лютий 2021 року, доказів нарахування такої доплати за інші періоди відсутні. Тому, відхиляючи доводи відповідача про відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з березня 2021 року по 11 серпня 2021 року, Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність права у позивача на отримання вказаної доплати.
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2023 року у справі № 420/19450/21 також встановлено, що позивач отримував доплату за роботу в період карантину за період з березня 2020 року по лютий 2021 року, тобто мав право як поліцейський, який забезпечує життєдіяльність населення на період дії карантину на отримання доплати, визначеної пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375. Направляючи справу на новий розгляд, Суд зобов'язав суд першої інстанції дослідити розбіжності у виплаті та отриманні вказаної доплати позивачем за період з березня 2021 року по липень 2022 року, з урахуванням довідки ГУНП в Запорізькій області інформацією від 14 вересня 2022 року №1188/12/01-2022 про відсутність бюджетних асигнувань на виплату додаткової доплати на цій період.
Натомість у цій справі встановлено, що позивач не забезпечував життєдіяльність населення та внаслідок виконання своїх обов'язків не має безпосередній контакт з населенням, у зв'язку з чим не має права на отримання доплати, визначеної пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 за період з 18 лютого 2021 року по 01 березня 2023 року.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Суд вказує на помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки фактичні обставини цієї справи на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, у касаційній скарзі позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд звертає увагу, що посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, скаржник не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи, які можливо, на думку скаржника, мають певну своєрідність.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк