28 лютого 2024 року
м. Київ
справа №760/8323/17
адміністративне провадження № К/9901/15744/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
суддя-доповідач - Стародуб О.П.,
судді: Стрелец Т.Г., Рибачук А.І.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 (судді - Лічевецький І.О., Мельничук В.П., Оксененко О.М.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України (п. 2 Протоколу №30 від 31.03.2017 ) про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому 2 групи інвалідності 08.07.2011 внаслідок отримання захворювання пов'язаного з проходженням військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення йому, як інваліду 2 групи, одноразової грошової допомоги та виплатити її в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності з ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-ХІІ.
На обґрунтування своїх вимог позивач покликався на те, що відповідно до приписів Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він має право на отримання одноразової грошової допомоги в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних силах України, з якої звільнений наказом №80 від 06.05.1994.
Відповідно до довідки до акту огляду серії 10ААА №730007 від 08.07.2011 позивачу за наслідками первинного огляду встановлено другу групу інвалідності з 08.07.2011, причина інвалідності - загальне захворювання.
Як вбачається з виписки із акту огляду МСЕК серії 10ААБ №654399 від 19.02.2013 ОСОБА_1 , за наслідками повторного огляду, встановлено другу групу інвалідності з 15.02.2013, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.
Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.03.2017 №30, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Рішення мотивоване тим, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04.04.2006 №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразового грошової допомоги, та інвалідність йому встановлена до 01.01.2014 тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2019 №975.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14.08.2019 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що право на грошову допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, тому до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу ІІ групу інвалідності - 15.02.2013.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 рішення суду першої інстанції скасоване.
В задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки інвалідність позивачу була встановлена у липні 2011 року, питання щодо призначення одноразової грошової допомоги має вирішуватись відповідно до законодавства, що було чинним у вказаний період.
Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звільнився з військової служби у 1994 році, а інвалідність йому встановлено у 2011 році, при цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що у період проходження служби у позивача було діагностовано захворювання, яке у подальшому стало причиною інвалідності.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, покликається на те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати редакцію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок №975, які діяли станом на час його звернення до відповідача із заявою про виплату допомоги - 17.11.2016.
Вважає, що він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Також покликається на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 242 КАС України вийшов за межі обставин справи прийнявши необґрунтоване рішення, оскільки відповідно до довідки МСЕК від 19.02.2013 його захворювання пов?язане з проходженням військової служби і відповідачем такі обставини не заперечуються.
В обґрунтування своїх доводів позивач, серед іншого, покликається на висновки Верховного Суду України у постанові від 10.03.2015 у справі №21-563а14, а також Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 (справа №822/6069/15), від 20.03.2018 (справа №296/9364/16-а, від 10.06.2019 (справа №285/4389/17).
Просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та постановити рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-ХІІ) в редакції, яка діяла до 01.01.2014, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VI (Закон №5040-VI), який набрав чинності 01.01.2014, Закон №2011-ХІІ, серед іншого, доповнено статтею 16-2, частиною другої якої, зокрема, передбачено, що Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 у разі встановлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії
За правилами пункту 2 Порядку №975 допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що інвалідність позивачу встановлена у липні 2011 року, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що у період проходження служби у позивача було діагностовано захворювання, яке у подальшому стало причиною інвалідності.
Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено , що з 15.02.2013 за наслідками повторного огляду позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби.
За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції щодо недоведеності зв?язку захворювання позивача з проходженням військової служби не можна визнати обґрунтованим.
Водночас, ключовим у цій справі є питання можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірах визначених Законом №2011-ХІІ з врахуванням змін внесених після встановлення позивачу інвалідності.
Вирішуючи питання застосування Закону №2011-ХІІ до правовідносин, які виникли до внесення до нього змін Законом №5040-VI (правовідносини, які виникли до 01.01.2014) Верховний Суд в складі судової палати у постанові від 26.06.2018 у справі №750/5074/17 дійшов наступного висновку:
«На час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ інвалідності, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» №328 від 3 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, (надалі також - Закон №2011-ХІІ), Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499 (надалі також - Порядок №499)».
У справі яка розглядається інвалідність позивачу встановлено у лютому 2013 року, станом на час її встановлення Законом №2011-ХІІ не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, відтак вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції прийняв правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, однак мотиви такого рішення підлягають зміні з врахуванням висновків суду, які викладені у цій постанові.
Покликання позивача в обґрунтування касаційної скарги на рішення Верховного Суду України від 10.03.2015 у справі №21-563а14 є безпідставними, оскільки на відміну від справи, яка розглядається, Верховний Суд України вирішував питання рівнозначності умов для виплати військовослужбовцям (не строкової військової служби) страхових сум, які були передбачені статтею 16 Закону №2011-ХІІ в редакції до 1 січня 2007 року, та одноразової грошової допомоги, яка була запроваджена з 1 січня 2007 року, та сформульовано висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Також безпідставними є покликання на висновки Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 (справа №822/6069/15), оскільки після її прийняття Верховний Суд у складі судової палати у справі №750/5074/17 (постанова від 26.06.2018) сформував висновки щодо застосування норм права, які підлягають застосування під час розгляду справи №760/8323/17.
Що стосується покликань на висновки Верховного Суду у постановах від 20.03.2018 (справа №296/9364/16-а та від 10.06.2019 (справа №285/4389/17), то такі є безпідставними, оскільки правовідносини в таких стосувались виплати одноразової грошової допомоги внаслідок інвалідності, яка настала після 01.01.2014.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За правилами частини 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, а в решті - залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
Т.Г. Стрелець
А.І. Рибачук