П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23370/23
Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 420/23370/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 по 30.08.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 по 30.08.2023 у сумі 216 211,24 грн. включно, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.12.2021 позивачку було виключено зі списків особового складу та знято зі всіх видів грошового забезпечення.
Водночас, позивачці при звільненні не було нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення. При цьому, вказані виплати відповідачем було здійснено лише 31.08.2023.
Крім того, згідно статті 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України в разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, як стверджує позивачка, вона має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів до дня фактичного здійснення розрахунку -31.08.2023, тобто за 637 днів затримки виплати коштів.
Разом з тим, відповідач зазначеної виплати позивачу не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
25.09.2023 до суду від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, розмір якої присуджується саме судом, не може здійснюватися за правилами ст. 117 КЗпП. Крім того, відповідач зазначає про внесення змін до КЗпП України, якими передбачено, що виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку виплачується не більш, як за 6 місяців.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням 10 листопада 2023 року у справі № 420/23370/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 по 02.06.2022 включно.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 по 02.06.2022 включно у розмірі 61 774,64 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, від 16.06.2021 у справі №520/6467/21, від 01.07.2021 у справі №520/7140/21 та дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для задоволення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 по 02.06.2022 включно у розмірі 61 774,64 грн.
Позивачка процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.12.2021 старшого сержанта ОСОБА_2 , санітарного інструктора з матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення.
Водночас позивачу у період проходження військової служби не в повній мірі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, з огляду на що позивач була змушена звернутися до відповідача із заявою про перерахунок та виплату вказаної індексації, на що у законодавчо встановлений термін відповіді від військової частини не отримала.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 по справі №420/9831/22 було задоволено частково позов ОСОБА_3 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 в період з 19.01.2016 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення за період з 19.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2023 по справі №420/9831/22 скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 в частині залишення без задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.12.2021 та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.12.2021 включно.
Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги позивача задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 01.12.2021 включно, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.12.2021 включно у сумі 193065 (сто дев'яносто три тисячі шістдесят п'ять) грн. 90 коп., відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
В інших частинах рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
Як вбачається з виписки по картці/рахунку позивача у АТ КБ “ПРИВАТБАНК”, на виконання Постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2023 позивачу 31.08.2023 було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 190 169,91 грн.
Тобто остаточний розрахунок з позивачем було здійснено саме 31.08.2023, чого відповідачем у справі не заперечувалось. Крім того, як стверджує позивач, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок військової частини з позивачем у період з 02.12.2021 по 30.08.2023, тобто за 637 календарних днів.
Позивач при обґрунтуванні розрахунку середньоденної заробітної плати посилається на наявну в матеріалах справи довідку про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, видану на ОСОБА_3 згідно якої з жовтня 2021 року та листопада 2021 року загальною нарахованою сумою грошового забезпечення позивача є 24 039,06 грн. (із визначенням суми грошового забезпечення за жовтень 2021 року - 12 019,53 грн. та за листопад 2021 року - 12 019,53 грн.).
Крім того, як вбачається з вищезазначеної довідки про заробітну плату, позивачу у грудні 2021 року всього було виплачено 30 616,06 грн., що також не заперечується відповідачем.
Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 по 30.08.2023 включно, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2021 по 02.06.2022, у зв'язку з невиплатою їй при звільненні індексації грошового забезпечення.
При цьому, при вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд враховував такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Таким чином суд виснував, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачці з урахуванням принципів справедливості та співмірності становить 61 774,64 грн.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірним питанням в контексті розгляду даної справи є право позивачки на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою відповідачем індексації грошового забезпечення після звільнення, на виконання рішення суду.
Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - «Закон №2232-ХІІ») військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - «Закон №2011-ХІІ») держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац перший частини першої).
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (частина третя).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі - «Закон №1282-ХІІ»).
Положеннями статті 1 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
З метою реалізації указаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - «Порядок №1078»).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 280/9017/20.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: зокрема Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами (постанова Верховного Суду від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21).
Такий підхід застосовано Верховним Судом і у постановах від 26.09.2019 у справі № 820/4748/17, від 12.09.2019 у справі № 812/1255/17, від 02.07.2020 у справі № 812/792/17.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Колегія суддів, посилаючись на ч. 1 ст. 47 КЗпП України, зазначає, що вказана правова норма встановлює обов'язок для роботодавця в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу та не передбачає додаткового звернення за виплатою такого розрахунку.
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.12.2021 старшого сержанта ОСОБА_2 , санітарного інструктора з матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення.
Під час проходження служби та на день звільнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивачці не було виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 01.12.2021.
З наведеного виходить, що відповідач в день звільнення позивача - 01.12.2021 не виконав законодавчо встановленого обов'язку щодо повного розрахунку при звільненні, оскільки не виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення позивачки, в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2023 відповідачем на виконання Постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2023 по справі №420/9831/22 позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 190 169,91 грн, що підтверджується банківською випискою по картці/рахунку позивача у АТ КБ “ПРИВАТБАНК.
Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивачки зі служби - 01.12.2021, відповідачем не було проведено з нею розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, суд першої інстанції при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку вважав за необхідне врахувати розмір середнього заробітку позивачки, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та наявність права у позивача на компенсацію середнього заробітку в межах шести місяців та дійшов висновку правильного висновку, що сума належного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 02.12.2021 по 02.06.2022 включно складає 61 774,64 грн.
Як підсумок, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції правильно виснував про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 420/23370/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк