П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/25507/23
Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення №213050034054 від 20.07.2023 про відмову у призначенні пенсії, про зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 12.07.2023 із зарахуванням страхового стажу відповідно до трудової книжки,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №213050034054 від 20.07.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” ОСОБА_1 починаючи з 12.07.2023 із зарахуванням страхового стажу відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 (30.03.1981-19.08.1981, 13.10.1992-04.12.1997, 05.01.1998-17.11.2003 в одинарному розмірі, та періоди роботи в місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі 25.04.1981-28.01.1985, 29.01.1985- 31.03.1986, 01.04.1986-31.12.1987, 01.01.1988-12.08.1992 із застосуванням кратності стажу 1 рік роботи за 1 рік і 6 місяців.
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області суму понесених судових витрат за сплату судового збору в розмірі 1 073,60грн.
В обґрунтування позову вказував, що 12.07.2023 року він звернувся до ГУПФ України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком в порядку ст.26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. ГУПФ України в Чернігівській області розглянуло його заяву з доданими документами, рішенням від 20.07.2023 року відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. У рішенні зазначено, що на титульній сторінці трудової книжки позивача наявні виправлення дати його народження; документи видані на території російської федерації, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостилю компетентним органом держави; відповідачем не враховані трудові договори за роботу в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнане протиправним та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №213050034054 від 20.07.2023.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення відповідно до законодавства з урахуванням висновків суду у рішенні.
В решті вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач не надав документів, які підтверджують право на пільгове обчислення стажу, зокрема, трудовий договір або довідки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області також подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про правомірність не зарахування до страхового стажу позивача, зокрема періоди роботи позивача відповідно до записів трудової книжки у зв'язку з тим, що дата народження позивачка на титульній сторінці трудової книжки не завірена належним чином.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області послався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв'язку з чим, просить апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).
12.07.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ГУПФ України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком.
В додатки до заяви надано (обставини, визнані ГУПФ України в Херсонській області у відзиві на позовну заяву):
- копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Комсомольським РВ ХМУУМВС України в Херсонській області 10.06.1996;
- копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 15.07.1981,
- копію трудового договору від 29.01.1982, укладеного між Позивачем та НГДУ “Нижньовартівськнафта” ім. В.І.Леніна в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі;
- копію трудового договору від 27.01.1986, укладеного між Позивачем та НГДУ “Нижньовартівськнафта” ім. В.І.Леніна в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі;
- копію трудового договору від 26.01.1991, укладеного між Позивачем та НГДУ “Нижньовартівськнафта” ім. В.І.Леніна в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі.
Заява була розглянута ГУПФ України в Чернігівській області за принципом екстериторіальності та рішенням №213050034054 від 20 липня 2023 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж не підтверджений у встановленому порядку (а.с.18).
У рішенні №213050034054 від 20.07.2023 року зазначено:
Відмова у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 12.07.2023.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхувания" становить 60 років.
Вік заявника 60 років 2 місяці.
Необхідний страховий стаж встановлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 30 років.
Страховий стаж особи становить 11 років 11 місяців 21 день.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки на титульній сторінці запис про виправлення дати народження зроблений із порушенням вимог до п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
До страхового стажу зараховані періоди роботи згідно з Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.09.2003.
Для зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених в трудовій книжці. необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи, довідки про реорганізацію.
Документи видані на території Російської Федерації, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостилю компетентним органом держави.
До уваги не враховані трудові договори за роботу у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі від 29.01.1982, 27.01.1986, та 26.01.1991, оскільки в договорах відсутня дата народження, а дата народження заявника, зазначена в трудовій книжці ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), не відповідає даним паспорту заявника.
Не працює.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Судом встановлено, що на титульній сторінці трудової книжки ОСОБА_1 наявне виправлення дати його народження ІНФОРМАЦІЯ_3 (шляхом закреслення) на 14.04.1963 року.
З цього приводу суд зазначає, що на час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірного періоду роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім трудовий стаж позивача за спірний період.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
З матеріалів справи вбачається, що ГУПФ України в Чернігівській області, зокрема, не враховано періоди роботи позивача:
з 25.04.1981 року по 28.01.1985 року в Бєлозерному газопереробному заводі, м.Ніжнєвартівськ, Ханти-Мансійський автономний округ, РСФСР (місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі);
з 29.01.1985 року по 31.03.1986 року в ГНДУ “Ніжнєвартівськнефть”, м. Ніжнєвартівськ, Ханти -Мансійський автономний округ )місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі);
з 01.04.1986 року по 01.01.1988 року в УПНП КРС НГДУ “Ніжнєвартівськнефть”, м. Ніжнєвартівськ, Ханти -Мансійський автономний округ )місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі);
з 01.01.1988 року по 12.08.1992 року в НГДУ “Ніжнєвартівськнефть”, м. Ніжнєвартівськ, Ханти -Мансійський автономний округ )місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі);
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого “Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї”.
Статтею 5 Угоди “Про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення” від 13 березня 1992 року, яка Україною підписана, встановлено, що вона розповсюджує дію угоди на пенсійне забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угоди.
Статтею 3 тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19 січня 1993 року, дозволено обчислювати стаж за нормами Закону Російської Федерації “Про державні гарантії і компенсації для осіб, працюючих і проживаючих в районах Крайньої Півночі та прирівняних місцевостях” від 19 лютого 1993 року, яким дозволено застосовувати пільгу про обчислення стажу незалежно від факту наявності строкового трудового договору, тим самим на рівні міжнародних угод, укладених між Україною та Росією встановлено, що на території України гарантується пенсійне забезпечення громадян, які працювали на території Росії в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, і при цьому обов'язково визначено, що обчислення стажу здійснюється незалежно від факту наявності строкового трудового договору.
Відповідно до пункту 5 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Згідно з пунктом “д” статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі” від 10 лютого 1960 року працівникам, що переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надається додатково пільга зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при численні стажу, що надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності.
Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі” від 26 вересня 1967 року № 1908-VII передбачено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року “Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”, з п'яти до трьох років. Надавати зазначені пільги особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Відповідно до частини 2 пункту 2 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16 грудня 1967 року № 530/П-28, пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 р. та статтею 3 Указу від 26 вересня 1967 р., надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах і місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС № 530/п-28 від 16 грудня 1967 року період роботи у зазначених місцевостях зараховувався до загального трудового стажу у наступному порядку: за період з 01 березня 1960 року - один рік роботи зараховувався за один рік і 6 місяців; за період з 01 серпня 1945 року до 01 березня 1960 року один рік роботи зараховувався за два роки, якщо робітник мав право на пільги у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01 серпня 1945 року. Пільгове обчислення трудового стажу відповідно до зазначених Указів поширювалось лише на робітників, які уклали письмові трудові договори про роботу на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях, на підставі документів (трудової книжки, довідки), які б стверджували право на пільги. Таким документом був і письмовий договір, який укладався із робітниками і службовцями, що прибували для роботи на Крайню Північ.
Таким чином, документами, які підтверджують роботу особи на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях та які надають право на обчислення стажу роботи на пільгових умовах є трудовий договір, трудова книжка або довідка.
При цьому, для здійснення обчислення стажу на пільгових умовах є достатнім наявність одного із вказаних документів.
Відповідно до ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Відповідно до п.5 Прикінцевих положень ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 року № 148 “Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі” кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 року - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.
Постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №2-21 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до п.2.1 вказаного Порядку №2-21 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
За період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року “Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі” працівникам, переведеним, направленим або запрошеним на роботу Крайньої Півночі або в місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі з другої місцевості країни при умові підписання ними трудових договорів про роботу в цих районах терміном на три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки добавити їм наступні пільги, а саме зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі або в місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі за один рік і шість місяців роботи при нарахуванні стажу, що дає право на отримання пенсії по віку або по інвалідності.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №32-V від 26 липня 2006 року та відповідно до п. 5 розділу XV “Прикінцевих положень” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 , наявної у матеріалах справи, вбачається, що в період з 25.04.1981 року по 12.08.1992 року він працював в м. Нижнєвартівськ Ханти-Мансійського автономного округу.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що до уваги не враховані трудові договори за роботу в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі від 29.01.1982, 27.01.1986, та 26.01.1991, оскільки в договорах відсутня дата народження, а дата народження заявника, зазначена в трудовій книжці ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), не відповідає даним паспорту заявника.
Як було зазначено вище судом, у трудовій книжці зазначені вірна дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 та він не може нести відповідальності за виправлення, які за переконанням відповідача не засвідчені підприємством належним чином, а та обставина, що у вищезазначених договорах не зазначена дата народження ОСОБА_1 підставою для не зарахування страхового стажу слугувати неспроможна.
За вищезазначених обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №213050034054 від 20.07.2023 року є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Разом з цим, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії"” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румуни” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Тому суд першої інстанції обрав належний спосіб захисту порушених прав -зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення відповідно до законодавства з урахуванням висновків суду у рішенні.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем ГУПФ України в Чернігівській області законність рішення від 20.07.2023 року не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Стосовно доводів апеляційної скарги, апеляіцйний суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Згідно з пунктами 1, 3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційних скарг, про те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, трудова книжка якої фіксує її трудову діяльність.
Отже, обставини недотримання правил ведення трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Апеляційний суд зазначає, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Зі змісту трудової книжки позивача апеляційним судом досліджено, що на титульній сторінці в графі «Дата рождения» наявне виправлення, а саме перша дата « 14.03.1963» закреслена, та записано « 14.04.1963» надписана праворуч, як вірна.
З цих підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що виправлення у даті народження позивача в трудовій книжці від не впливає на достовірність інформації стосовно дійсності періодів її трудової діяльності.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню частково, із відмовою у задоволенні позовних вимог до ГУПФ України в Херсонській області, оскільки заява позивача від 12.07.2023 за принципом екстериторіальності розгляду заяв, розглядалась саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, та саме це управління має повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційні скарги мають бути залишені без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області- залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі №420/25507/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 27.02.2024
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький