28 лютого 2024 року м. Чернігів Справа № 620/47/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 25.12.2023 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року, серії НОМЕР_1 , виданого 24.09.2009 Бобровицьким РВ УМВС України в Чернігівській області, нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25 років;
- зобов'язати відповідача вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, серії НОМЕР_1 , виданого 24.09.2009 Бобровицьким РВ УМВС України в Чернігівській області, нову фотокартку у зв'язку з досягненням 25 років, чим поновити дію цього паспорту.
Свої вимоги мотивує тим, що відмова відповідача вклеїти до її паспорта нову фотокартку, у зв'язку з досягненням 25 років є протиправною та порушує принцип поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту за відсутності згоди. Також посилається на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 та відсутність заборони для вклеювання фотокартки у паспорт після спливу строку.
Ухвалою судді від 05.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу 15-денний строк для надання відзиву на позов.
Від представника відповідача у встановлений ухвалою суду строк надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що позивач звернулась із відповідною заявою майже через 5 років. Разом з тим, системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що паспорт громадянина України зразка 1994 року, в якому протягом місяця після досягнення особою 25-ти або 45-річного віку не вклеєна фотокартка, вважається недійсним та підлягає обміну на новий паспорт з безконтактним електронним носієм.
Позивач подала відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, покликаючись на обґрунтованість позову.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких свою правову позицію підтримав та просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлено таке.
18.07.2023 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулась до Бобровицького сектору УДМС України в Чернігівській області із заявою, у якій просила, у тому числі, надати адміністративну послугу з вклеювання нової фотокартки до її паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 24.09.2009, у зв'язку з досягненням 25-річного віку. До заяви було додано дві фотокартки, розміром 3,5х4,5 см, та копію паспорта (а.с. 40-47).
Листом від 29.07.2023 Сектор повідомив, що встановлений законодавством термін надання адміністративної послуги сплив понад чотири роки тому, у зв'язку із чим наявний у ОСОБА_1 паспорт є недійсним. У даному випадку для вклеювання фотокартки позивач має надати відповідне рішення суду. У разі відсутності рішення - паспорт підлягає обміну (а.с. 49-50).
13.10.2023 ОСОБА_1 подала до Бобровицького сектору УДМС України в Чернігівській області повторну заяву про надання послуги з вклеювання до її паспорта фотокартки у зв'язку із досягненням 25-річного віку. Одночасно позивач повідомила, що не надає згоду на внесення відносно неї інформації до ЄДР (а.с. 51-55).
Листом від 27.10.2023 Сектор повторно роз'яснив, що у випадку подання ОСОБА_1 рішення суду, що набрало законної сили та резолютивна частина якого містить зобов'язання територіального підрозділу УДМС України в Чернігівській області вклеїти фотокартку до паспорта, відповідна послуга буде надана (а.с. 56-58).
Вважаючи вказану бездіяльність протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Вказані конституційні норми, зокрема, означають, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частині 2 статті 32 Конституції України, зокрема вказано, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа №2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява №21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон №5492-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно із частиною першою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Тобто, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 7, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (далі - Положення №2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Пунктом 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
З 01 листопада 2016 року запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 3 Постанови №302, з урахуванням доповнень, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється. Паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано. Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно із Законом України від 01 червня 2010 року №2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон №2297-VI) персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Частинами 5, 6, статті 6 Закону № 2297-VI встановлено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі №200/6627/19-а, від 06 лютого2020 року у справі №420/3253/19, а також від 16 квітня 2020 року у справі №280/2826/19.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції.
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що норми Закону від 20 листопада 2012 року №5492-VI на відміну від норм Положення від 26 червня 1992 року №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, суд зазначає, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року).
Встановлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у цьому випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Разом із тим законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України", яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Також слід врахувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03 жовтня 2018 року №795, якою внесено зміни до пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 та визначено, що обмін паспорта громадянина України здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулась в установленому порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Отже, чинним законодавством передбачено, що громадянин України, який має паспорт у формі паспортної книжечки, зобов'язаний протягом місяця після досягнення 25 чи 45-річного віку звернутись до уповноважених державних органів із заявою про вклеювання до паспорту фотокартки.
Судом встановлено, що в липні 2023 року позивачка звернулася із заявою, у якій просила вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 (паспорт зразка 1994 року).
Як при зверненні до суду, так і в поданій заяві позивач, зокрема, вказала про небажання отримувати паспорт нового зразка (ID-картки), оскільки не дає згоди на обробку персональних даних. Наведені обставини також є основним мотивом заявленого нею адміністративного позову.
Суд зазначає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у вигляді книжечки і спричиненні цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Дійсно, як наголошувалося судом вище, до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його віку. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним (пункт 8 Положення №2503-XII).
Разом з тим паспорт, в якому не вклеєно фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним для встановлення відповідної особи, однак визнання паспорту недійсним немає наслідком його вилучення. Крім того, вказаними нормами не встановлено заборони для вклеювання фотокартки у паспорт після спливу тридцятиденного строку.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі №460/842/19.
Відтак, на думку суду, за наявності норми, що регулює можливість/необхідність вклеювання нового фото у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права лише у зв'язку із пропуском нею строку звернення та враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.
Отже, позивачкою пропущено строк для звернення до відповідача із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку із досягненням 25-річного віку без поважних причин, що свідчить про недотримання вимог підпункту 6 пункту 6 Порядку №302.
У той же час, за це порушення можливо притягнути порушника до адміністративної відповідальності, однак це не можна тлумачити так, що особа взагалі повинна бути позбавлена права на користування паспортом у формі книжечки.
Відтак застосування відповідачем норми підпункту 6 пункту 6 Порядку №302 є, по суті, примушуванням позивачки до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, а, отже, обмежує її права й свободи.
З приводу посилань відповідача на необхідність надання при оформленні паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт (в тому числі вклеїти фотокартку) громадянина України зразка 1994 року, то такі є необґрунтовані, оскільки рішенню суду має передувати порушення прав особи, яка до нього звертається; водночас прийняття такого рішення суду є наслідком розгляду цієї справи.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року зазначено, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Відтак, на думку суду, наявні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки законодавством не передбачено іншого належного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах, ніж зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку із досягненням 25-ти років.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 лютого 2020 року у справі №420/3253/19 та від 31 березня 2020 року у справі №460/842/19.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій щодо відмови у вклеюванні до паспорта ОСОБА_1 нової фотокартки у зв'язку із досягненням 25-річного віку та зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, виданого ОСОБА_1 , нову фотокартку у зв'язку із досягненням нею 25-річного віку.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку із досягненням 25-річного віку.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, виданого ОСОБА_1 , нову фотокартку у зв'язку із досягненням нею 25-річного віку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 28 лютого 2024 року.
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Бобровицький сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Незалежності, 28-А, м. Бобровиця, Чернігівська область, 17400).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 37804450, вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів, 14000).
Суддя С.В. Бородавкіна