28 лютого 2024 року справа № 580/1712/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Паламаря П.Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (18026, м. Черкаси, пр. Хіміків, 50) в якому просить:
-визнати протиправною та скасувати постанову від 24.01.2024 року ВПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №2340/4234/18;
-стягнути 3028 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова є безпідставною, винесеною з порушенням вимог Закону України “Про виконавче провадження” оскільки рішення суду боржником не виконано. Тому спірна постанова про закінчення виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач до суду подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що факт виконання рішення суду підтверджується рішенням Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №РВ-2600001012024 від 09.01.2024.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Постановою Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №2340/4234/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов'язано державного кадастрового реєстратора Міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Смілі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області розглянути заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію земельної ділянки площею 14,3283 га, згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Ташлицької сільської ради.
25.09.2023 Черкаським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №2340/4234/18 на підставі якого 11.10.2023 відкрито виконавче провадження №73012427.
04.12.2023 постановою державного виконавця змінено назву сторони виконавчого провадження, а саме боржника на Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області.
29.12.2023 на адресу відділу надійшло повідомлення від боржника - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про те, що виконання рішення суду боржником неможливо в наслідок здійснення розподілу повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастром. Також вказано, що управління звернулося до розробника документації про повторне її надання.
17.01.2024 на адресу відділу надійшло повідомлення від боржника - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про те, що державним кадастровим реєстратором відділу №2 управління адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області прийнято рішення №РВ-2600001012024 від 09.01.2024 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки площа земельної ділянки співпадає з іншою земельною ділянкою.
24.01.2024 у ВП №73012427 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням, керуючись п. 9 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження”.
Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду.
Під час вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону №1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 39 Закону №1404-VIII визначений виключний перелік випадків, у яких виконавче провадження підлягає закінченню.
На підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Факт виконання рішення суду в повному обсязі підтверджується наданим рішенням №РВ-2600001012024 від 09.01.2024 державного кадастрового реєстратора відділу №2 управління адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, що прийнятий на виконання зобов'язальної частини рішення Верховного Суду у справі №2340/4234/18, за результатом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 .
Суд вказує, що незгода позивача зі змістом рішення прийнятого боржником щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 , є підставою для оскарження такого рішення, а не постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
При цьому, посилання позивача на невиконання рішення суду саме Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області є безпідставні з огляду на постанову КМУ від 17.10.2012 №1051.
Оскільки відповідач надав суду докази виконання боржником рішення суду у справі, з урахуванням мотивів його прийняття, суд дійшов висновку, що спірне рішення про закінчення виконавчого провадження прийняте за наявності правових підстав, вказаних у ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII.
Отже, позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Однак, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди на користь позивача.
Щодо решти доводів позивача суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.
Суддя Петро ПАЛАМАР