28 лютого 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/1811/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі №440/1811/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
15 лютого 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якого просить:
зобов'язати Командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України виключити ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
зобов'язати Командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_1 від проходження військової служби.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом; розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
26 лютого 2024 року судом одержано заяву представника відповідача про залишення без розгляду, вмотивована тим, що відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду 440/3228/23 від 04.07.2023 у складі головуючого судді Гіглави О.В. позивачу в частині вимог щодо зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , звільнити від проходження військової служби ОСОБА_1 відмовлено.
Розглянувши подану заяву та матеріали адміністративної справи, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб'єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду; 6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява; 7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; 8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу; 9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Цей перелік є вичерпним.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04.12.95 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В рішення від 12.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.98 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що стало порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції.
Предметом спору у цій справі є наявність правових підстав для зобов'язання Командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України виключити ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити ОСОБА_1 від проходження військової служби.
Натомість представником відповідача зазначено, що відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі 440/3228/23 від 04.07.2023 у складі головуючого судді Гіглави О.В. щодо зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , звільнити від проходження військової служби ОСОБА_1 в задоволені вимог відмовлено.
Однак, суд наголошує, що суд в межах справи №440/3228/23, відмовляючи у задоволенні таких вимог, серед іншого, також вважав за доцільне зауважити на передчасність заявлення позивачем позовних вимог в частині його звільнення з військової служби, оскільки рішення суду у цій справі в частині задоволених вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника Полтавського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України № 49 від 12.03.2022 в частині призову ОСОБА_1 (рнокпп - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на військову службу по мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 із 12.03.2022, ще не набрало законної сили.
В той же час, серед підстав позову у справі № 440/1811/24 позивач зазначає, що після набрання чинності рішення суду в межах справи 440/3228/23 було направлено адвокатський запит щодо звільнення з військової служби, однак відповідачем було відмовлено у звільнення з військової служби про що надана відповідь від 19.12.2023 №15684, що в свою чергу свідчить про різні підстави позову у справі 440/3228/23 та в справі №440/1811/24.
Відтак, суд в межах розгляду справи № 440/1811/24 не може погодитись з позицією відповідача про наявність підстав для залишення позову без розгляду з підстав наявності у провадженні цього або іншого суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд зауважує, що позовна заява у справі №440/1811/24, крім іншого, вмотивована саме набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/3228/23 саме в частині задоволених вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника Полтавського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України № 49 від 12.03.2022 в частині призову ОСОБА_1 (рнокпп - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на військову службу по мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 із 12.03.2022.
Як наслідок, заява представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі №440/1811/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 240, 248, 256, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі №440/1811/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя І.Г.Ясиновський