справа№380/1279/24
26 лютого 2024 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/1279/24 за позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:
- Визнати бездіяльність державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби умісті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дударчука Р.В. щодо не закінчення виконавчого провадження № 59635393 протиправною;
- Зобов'язати державного виконання Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дударчука Р.В. закінчити виконавче провадження № 59635393 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10163,14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 55427618 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості.
22.07.2019 відповідачем винесено постанову про повернення стягувачу - виконавчого документу.
22.07.2019 відповідач виніс постанову ВП №55427618 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10163,14 грн.
30.07.2019 на підставі вказаної постанови відповідачем відкрито ВП №59635393 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10163,14 грн.
Позивач зазначає, що станом на сьогодні ВП №59635393 перебуває на примусовому виконанні.
01.08.2019 приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І.М. виніс постанову про відкриття ВП №59689837 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості на підставі виконавчого листа №461/106/16-ц виданого 09.10.2017.
30.11.2023 приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І.М. виніс постанову про повернення виконавчого документа (виконавчий лист №461/106/16-ц виданий 09.10.2017) - стягувачу на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого листа без виконання.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 30.11.2023 у справі №461/106/16-ц визнано виконавчий лист №461/106/16-ц, виданий 09.10.2017 року Галицьким районним судом м. Львова, таким, що не підлягає виконанню.
Жодних дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом №461/106/16-ц від 09.10.2017 у ВП № 55427618 відповідачем вчинено не було. Окрім цього, такий виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню.
27.12.2023, представник позивача звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження № 59635393, зняття арештів, виключення відомостей про боржників у виконавчому провадженні з Єдиного реєстру боржників, скасування інших вжитих заходів щодо виконання рішення. Проте, жодних дій в результаті розгляду вказаної заяви вчинено не було. Про результат розгляду такої ОСОБА_1 не повідомлено.
04.01.2024 на адресу відповідача було скеровано адвокатський запит № 04/01-24 від 04.01.2024, жодної відповіді на вказаний адвокатський запит не надано.
Позивач вказує, що станом на сьогодні, виконавче провадження ВП № 59635393 не закінчено, арешти накладені в межах вказаного виконавчого провадження не зняті, відомості про боржників у виконавчому провадженні з Єдиного реєстру боржників не виключені.
З викладеного вбачається, що виконавче провадження ВП № 59635393 було розпочато відповідачем па підставі постанови №55427618 від 22.07.2019, виданої відповідачем в межах виконавчого провадження №55427618, в якому жодних дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувана присуджених сум за виконавчим листом №461/106/16-ц від 09.10.2017 вчинено не було.
Відповідач відзиву щодо позову до суду не подав.
Сторони та їх представники в судове засідання не прибули.
Представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи, в якому судом відмовлено з підстав, строків розгляду даної справи.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що 16.02.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
21.12.2017 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55427618 щодо примусового виконання виконавчого листа № 461/106/16-ц виданого Галицьким районним судом м. Львова про стягнення коштів з позивача.
Згідно із даних в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, держаним виконавцем вчинено ряд виконавчих дій, а саме: звернення стягнення на майно боржника, арешт майна боржника, передано до виконання до підприємств, установ організацій тощо. Сторони про вказані обставини не заперечують.
22.07.2019 відповідач виніс постанову ВП №55427618 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10163,14 грн.
22.07.2019 відповідачем винесено постанову у виконавчому провадженні №55427618, про повернення стягувачу - виконавчого листа № 461/106/16-ц виданого Галицьким районним судом м. Львова про стягнення коштів з позивача.
30.07.2019 на підставі вказаної постанови відповідачем відкрито ВП №59635393 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10163,14 грн.
Згідно із даних в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, держаним виконавцем вчинено ряд виконавчих дій і в цьому виконавчому провадженні, а саме: звернення стягнення на майно боржника, арешт майна боржника, передано до виконання до підприємств, установ організацій, звернення стягнення на кошти на рахунках боржника, арешт коштів боржника тощо. Сторони про вказані обставини також не заперечують.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що на думку позивача відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо не закінчення виконавчого провадження № 59635393, як наслідок позивач просить зобов'язати відповідача закінчити вказане виконавче провадження.
Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірної бездіяльності з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції на час спірних правовідносин).
Згідно із ст. 1 цього ж Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 1 ст. 5 цього ж Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі ст. 10 цього ж Закону, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно із ч.1 ст.18 цього ж Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із ч.ч. 1, 5 ст. 26 цього ж Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно із ч. 1 ст. 27 цього ж Закону, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч.2 ст. 27 цього ж Закону).
Відповідно до частини 4 вказаної вище статті Закону, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною п'ятою статті 27 цього ж Закону, визначено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується. Крім того, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (ч.7 ст. 27 цього ж Закону).
Частиною дев'ятою статті 27 цього ж Закону, передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього ж Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 17 ч. 1 ст. 39 цього ж Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №512/5від 02.04.2012 (далі - Інструкція №512/5, в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних постанов).
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону №1404-VIII. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Отже, системний аналіз положень статті 26, статті 27 Закону №1404-VIII, Інструкції №512/5в аспекті спірних правовідносин, дає підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов'язується з початком примусового виконання виконавчого документа. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.
Верховний Суд у постановах від 28.04.2020 по справі №480/3452/19, від 20.11.2019 по справі №480/1558/19 дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови.
Стягнення з боржника виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України. Дана правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2019 року (справа №703/1086/17), від 13.02.2019р. (справа № 295/13991/16-а), та від 19.09.2019р. (справа№420/1373/19).
З матеріалів справи слідує, що 21.12.2017 в рамках виконавчого провадження №55427618 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій пунктом 3 вказано про стягнення виконавчого збору з позивача в розмірі 10163,14 грн. Вказана постанова не оскаржувалась та є чинною.
Згідно із ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 8 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, - у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню, в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Отже, частина третя статті 40 вказаного Закону,є спеціальною нормою, яка регулює окремівипадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного закону - не можуть застосовуватися.
Тобто, оскільки виконавче провадження повернуто, а виконавчий збір не стягнуто, то настають наслідки, які передбаченні частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII- державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
Крім цього, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів про оскарження та скасування вищенаведених постанов про відкриття виконавчого провадження в тому числі і щодо стягнення виконавчого збору з позивача.
Зважаючи на те, що вказані постанови є чинними, вони відповідно вважаються виконавчим документом, який підлягає виконанню у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження та зобов'язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення з позивача на користь Держави виконавчого збору, обґрунтовуючи вимоги тим, що державним виконавцем повернуто виконавчий документ.
Як встановлено судом інстанції, в рамках виконання вказаного виконавчого провадження державний виконавець відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» вчиняв відповідні виконавчі дії.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Перевіривши правомірність дій відповідача згідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, суд приходить до висновку, що такі вказаним вище критеріям відповідають, вчиненні на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 287, 295 КАС України , суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, просп. Чорновола, 39) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Гавдик З.В.