28 лютого 2024 року м. Київ № 320/4688/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 14735/02-16 від 08.12.2021 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_1 відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 29.11.2021;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_1 відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 29.11.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що пенсійним органом протиправно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 поновлено строк Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області строку на подання відзиву на адміністративний позов у справі № 320/4688/22.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). За приписом п. «б» ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» непрацездатними членами сім'ї вважаються батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або є особами з інвалідністю. Пунктом «в» ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі службимають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або якщо вони є особами з інвалідністю. За висновком пенсійного органу, право на пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мають особи зі страховим стажем не менше 28 років. Враховуючи, що позивач має лише 21 рік стажу у призначенні пенсії відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 29.01.2021 Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено відповідний запис № 190.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08.10.2021 у цивільній справі № 359/7433/21 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, мав пільги та отримував пенсію згідно із Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Після досягнення віку у 60 років ОСОБА_1 29.11.2021 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про призначення пенсії в разі втрати годувальника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.12.2021 № 14735/02-16 у призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовлено.
В обґрунтування рішення зазначено, що відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) правона пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). При цьому, непрацездатними членами сім'ї вважаються, дружини, якщо вони не взяли повторний шлюб та досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), або є особами з інвалідністю.
Пунктом «в» цієї статті передбачено, що дружини військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058, або якщо вони є особами з інвалідністю.
Беручи до уваги внесені Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» зміни до Закону № 1058, право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника непрацездатні члени сімей набувають за наявності відповідного страхового стажу, від тривалості якого визначається вік виходу на пенсію за віком: в 60, 63, чи 65 років, а відтак і на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
На час розгляду заяви про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком при наявності страхового стажу не менше 29 років.
Відповідно до наданих документів, заявниця набула б право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до ст. 26 Закону № 1058 з 29.04.2021 при наявності страхового стажу не менше 28 років.
Згідно рішення управління пенсійного забезпечення № 103550003793 від 20.05.2021 страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 01 місяць 15 днів. Враховуючи вищезазначене, пенсійний орган дійшов висновку, що підстави для призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262 відсутні.
Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначений Законом № 1058-IV.
Згідно зі статтею 9 Закону № 1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника визначені статтею 36 Закону № 1058-IV.
Так, відповідно до частини першої цієї статті пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (пункт 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV).
Частиною першою статті 37 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Згідно із частиною першою статті 38 цього ж Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні та до яких, зокрема, відносяться чоловік або дружина померлого годувальника, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
На час звернення до відповідача за призначенням пенсії у разі втрати годувальника, позивач досягла 60 - річного віку, проте, страховий стаж складав 21 рік 01 місяць 15 днів у зв'язку з чим відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача.
Однак, суд зазначає, що за приписами статей 26, 38 Закону № 1058-IV підставою для визначення непрацездатності члена сім'ї померлого годувальника, зокрема, дружини (чоловіка) в цілях визначення права на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, є досягнення останніми саме пенсійного віку необхідного для призначення пенсії за віком. Таке поняття як «страховий стаж» є обов'язковою умовою стосовно годувальника, який помер, про що прямо зазначено законодавцем у статті 36 Закону № 1058-IV. Таким чином, законодавець чітко розрізняє ці поняття і встановлює відповідні умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Як видно з рішення пенсійного органу № 14735/02-16 від 08.12.2021, факт досягнення позивачем пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV не заперечується відповідачем.
Таким чином, оскільки станом на час звернення позивача за призначенням пенсії вона досягнула пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-ІV, у розумінні приписів частини третьої статті 36 Закону № 1058-ІV, ОСОБА_1 вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника.
При цьому суд не погоджується з твердженнями пенсійного органу наведеними у рішенні № 14735/02-16 від 08.12.2021 щодо обов'язкової наявності у позивача відповідного страхового стажу для визначення пенсійного віку особи, оскільки за приписами статей 26, 38 Закону України № 1058-ІV, підставою для віднесення члена сім'ї до категорії непрацездатної особи є факт досягнення такою особою пенсійного віку, а не наявність у неї страхового стажу.
Крім того, приписами статті 36 Закону № 1058-ІV не визначено як обов'язкової умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника досягнення особою, що звернулася за призначенням такої пенсії, пенсійного віку визначеного ст. 26 Закону № 1058-ІV, саме станом на момент смерті годувальника.
Відповідачем в свою чергу не наведено конкретної норми Закону яка б вказувала на необхідність досягнення особою, що звернулась за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника, пенсійного віку визначеного статтею 26 Закону № 1058-ІV, саме станом на момент смерті годувальника.
Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивачем не порушено вимог, передбачених статтею 36 Закону № 1058-1V, що стосуються досягнення віку та необхідного страхового стажу для призначення пенсії за цим законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області№ 14735/02-16 від 08.12.2021 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_1 відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд зазначає таке.
Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, суд не може підміняти орган Пенсійного фонду, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, втручатися в дискреційні повноваження цього органу та на свій розсуд визначати підстави призначення пенсії певного виду.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважає й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, суд зазначає, що змісту оскаржуваного рішення вбачається, що останнє не містить в собі висновків стосовно того чи з'ясовано відповідачем усі обставини, які стосуються позивача, зокрема, щодо підстав для призначення пенсії за ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З урахуванням наведеного, позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити пенсію по втраті годувальника з 29.11.2021 задоволенню не підлягає, оскільки пенсійним органом інші обставини, що мають бути встановлені та можуть бути перешкодою в призначенні пенсії, не досліджувались, що свідчить про передчасність таких вимог.
Таким чином, суд з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2021 про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'з урахуванням висновків, сформульованих судом у даному рішенні.
Отже, заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатила судовий збір в розмірі 992,40 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи. Відтак, враховуючи часткове задоволення позову, а також ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер, а також ту обставину, що не надається за можливе визначити розмір задоволених вимог пропорційно до розміру судового збору, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 992,40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 14735/02-16 від 08.12.2021 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 29.11.2021.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2021 про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків, сформульованих судом у даному рішенні.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.