ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"28" лютого 2024 р. справа № 300/6743/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) в якому просить суд визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) за період роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 10.10.2023 позовну заяву залишив без руху, встановив строк для усунення її недоліків шляхом уточнення змісту позовних вимог відповідно до частини 1 статті 5, частини 2 статті 245, пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.23-24).
Позивач, 30.10.2023 виконав вимоги ухвали суду від 10.10.2023 про залишення позовної заяви без руху (а.с.27-30), уточнив зміст позовних вимог, відповідно до яких позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування при обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 заробітної плати (доходу) за період роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, врахувавши заробітну плату (дохід) за весь період страхового стажу з 04.12.2022.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.10.2023 відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.31-32).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, всупереч вимогам законодавства України безпідставно при призначенні 04.12.2022 пенсії, не врахував заробітну плату (дохід), який отримав позивач протягом вказаного вище періоду. Зокрема, позивач зазначив, що про те, що пенсійний орган при обчислення розміру пенсії за періоди з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016 (період роботи в російській федерації) врахував заробітну плату в нульовому варіанті, оскільки, на думку відповідача, відповідні довідки про заробітну плату за вказані періоди роботи не підтверджені первинними документами. Водночас, позивачем зазначено, що згідно змісту довідок, які були у наявності у відповідача, слідує, що підставою для їх видачі є особові рахунки та платіжні відомості за вказані періоди роботи, тобто складені вони на основі особових рахунків та які є первинними бухгалтерськими документами для нарахування заробітної плати. Окрім цього, позивач наголосив, що відповіддю Управління ПФР в Ломоносівському районі Ленінградської області від 06.05.2020 №03/1402 на запит відповідача підтверджено відрахування із сум заробітної плати страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації за період роботи в ООО «СК Ломоносовская». Щодо заробітної плати за періоди роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985 та з 01.05.1991 по 30.11.1992, позивач відмітив, що згідно архівних довідок №Ц-949 від 25.11.2019 та №Ц-1095 від 28.12.2019, виданих Старокостянтинівським районним трудовим архівом, підтверджено, що ОСОБА_1 працював у колгоспі «Комуніст» с. Чорна Старокостянтинівського району в 1991-1992 роках. Щодо деяких даних, що відрізняються у цих довідках, то позивач зазначив, що неодноразово представником здійснено адвокатські запити до архівної установи для надання належним чином засвідчених копій первинних документів про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи в колгоспі «Комуніст», однак, станом на день звернення до суду із адміністративним позовом, відповіді на адвокатський запит на надходило. Аналогічний адвокатський запит про надання належним чином засвідчених копій первинних документів про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи у «Вигодському Ордена Трудового Червоного Прапора лісокомбінаті» з 25.05.1983 по 03.04.1985 направлено у ДП «Вигодське лісове господарство» та ТОВ «Вигодський лісокомбінат». Згідно відповіді на запит, (довідки №01/106, 106, 107 від 21.09.2023), ОСОБА_1 працював у Вигодському лісокомбінаті з 25.05.1983 по 03.04.1985, при цьому довідка про заробітну плату видана на підставі розрахунково-платіжних відомостей за 1983-1985 року. З огляду на викладене, позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо не врахування його заробітної плати згідно наданих пенсійному органу довідок є, на думку позивача, протиправною, яку можна розцінити як свавільне порушення прав людини.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву (а.с.42-46). Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила зазначивши про те, щопри призначенні пенсії, прав позивача не порушено та правомірно не враховано заробітну плату за спірний період. Звертає увагу, що в Головному управлінні відсутня інформація з Пенсійного фонду російської федерації про сплату внесків за вказаний період. Також представник відповідача послалась на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2022 у справі №300/1828/21, в якій суд зауважив, що позивач, як застрахована особа, має право самостійно звернутись до органів Пенсійного фонду російської федерації щодо отримання даних, які містяться в його індивідуальному особовому рахунку. Окрім цього, відповідачем зазначено, що оскільки довідки про заробітну плату за спірний період на території російської федерації, надані позивачем, не підтверджені первинними документами, відсутні підстави для врахування їх при визначенні заробітної плати для обчислення пенсії. Також, на переконання представника відповідача, позивач, пропустив шестимісячний строк звернення до суду, оскільки просить здійснити перерахунок пенсії з 04.12.2022. З урахуванням наведеного, представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази і відзив, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.12.2022 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після отримання пенсії та виникнення запитань щодо розрахунку її розміру, позивач звернувся з відповідним запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
У відповідь на запит позивача, відповідачем листом від 13.07.2023 №6271-6045/Ц-02/8-0900/23 повідомлено останнього, що за період роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985 та з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016 (період роботи в російській федерації) заробітна плата для обчислення пенсії врахована в нульовому розмірі, обґрунтовуючи тим, що довідки про заробітну плату за вказані період роботи не були враховані, оскільки не підтверджені первинними документами.
Таким чином, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування ОСОБА_1 при обчислення розміру пенсії заробітної плати (доходу) за періоди роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як встановлено ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Як встановлено судом, спірні періоди роботи позивача були зараховані до страхового стажу, однак, заробітна плата, отримана в такі періоди (з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016), при розрахунку розміру пенсії, не врахована. З цього приводу суд зазначає наступне.
Так, щодо неврахування заробітної плати, отриманої на території російської федерації (за період з 01.05.2005 по 31.05.2016), відповідач послався на відсутність відомостей про відрахування до Пенсійного фонду російської федерації, при цьому, пославшись на висновки, викладені у постановах судів апеляційної інстанції.
Так, питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
Обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Щодо посилань відповідача на припинення з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то такі є безпідставними у даному випадку з огляду на таке.
Так, 01.12.2022 було прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», однак у даному випадку жодних цивільних, сімейних та кримінальних справ між позивачем і відповідачем не виникло. При цьому, між позивачем і пенсійним органом наявний соціальний спір щодо не зарахування трудового стажу. Водночас, як слідує із Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу 1997 року до Конвенції», такий Закон не стосується соціально-трудової сфери. Тобто, на виниклі між позивачем і пенсійним органом правовідносини згаданий закон не впливає жодним чином.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, розгляду заяви позивача та до 19.06.2023 Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992, є чинною та Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню, в тому числі при врахуванні заробітної плати позивача, отриманої в росії, в тому числі за період з 01.05.2005 по 31.05.2016, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу та, як наслідок, отримання заробітної плати.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав при зарахуванні стажу роботи позивача на території російської федерації (з 01.05.2005 по 31.05.2016), не зараховувати заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.
Більше того, усі необхідні документи про підтвердження роботи позивача, а також розміру його заробітної плати та сплати за нього страхових внесків разом із трудовою книжкою, відповідач мав у наявності станом на дату призначення пенсії ОСОБА_1 , зокрема:
- довідки ООО «СК Ломоносовская» №80 і №81 від 20.12.2019, які видані на підставі особових рахунків та платіжних відомостей;
- відповідь Управління ПФР в Ломоносівському районі Ленінградської області від 06.05.2020 №03/1402 на запит відповідача та інформаційний лист ООО «СК Ломоносовская», згідно яких підтверджується відрахування із сум заробітної платипозмвача страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації за період роботи в ООО «СК Ломоносовская».
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови в зарахуванні до страхового та пільгового стажу позивача вищевказаних періодів роботи слугувала, в тому числі, відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, а також про безпідставність посилань відповідача у відзиві з цього приводу на постановисудів апеляційної інстанції та не бере їх до уваги, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції.
Більше того, обставини у справах, на які посилається представник Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області, а також і в справі №360/4129/20, в межах якої Верховним Судом винесено постанову від 29.03.2023, є нерелевантними даній справі, оскільки в даному випадку згідно наданих ОСОБА_1 документів, підтверджено його роботу повний робочий день та постійну зайнятість на відповідних роботах.
Щодо неврахування заробітної плати позивача за період роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, то суд зазначає наступне.
Як слідує із положень ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Судом встановлено, що відповідачу було надано довідку про заробітну плату №107 та довідки №№01/106, від 21.09.2023, видані Товариством з обмеженою відповідальністю «Вигодськийлісокомбнат», яким підтверджено, що ОСОБА_1 працював у Вигодському лісокомбінаті з 25.05.1983 по 03.04.1985. Окрім цього, як слідує із змісту довідки про заробітну плату №107, остання видана на підставі розрахунково-платіжних відомостей за 1983-1985 років, а також у ній вказано, що на всі зазначені у ній виплати нараховано страхові внески.
Також позивачем було надано відповідачу архівні довідки №Ц-949 від 25.11.2019 та Ц 1095 від 28.12.2019, видані Старокостянтинівським районним трудовим архівом, згідно яких підтверджується отримання позивачем у колгоспі «Комуніст» с. Чорна Старокостянтинівського району заробітної плати у період 1991-1992 років.
Суд погоджується, що позивачем, що у названих довідках інформація про заробітну плату позивача дещо відрізняється, а також замість підстави видачі вказано шифр посилання на архівні документи без зазначення назв самих документів.
З цього приводу суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 4 п. 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 за №22-1 (далі - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити такі висновки:
по-перше, пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково тільки у тому випадку, коли до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи. Однак, як уже зазначено вище, позивачем до заяви про призначення пенсії було додано всі необхідні документи, в тому числі і основний документ - трудову книжку з усіма необхідними записами у ній;
по-друге, якщо особа не додала всі необхідні документи до заяви про призначення пенсії, то в такому випадку пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Однак, в даному випадку, як встановлено судом, жодного подібного повідомлення позивачу зі сторони пенсійного органу не надходило. Більше того, про таку позицію відповідача ОСОБА_1 дізнався у липні 2023 року тільки після того, як сам звернувся із відповідним запитом до відповідача.
Водночас, як слідує із матеріалів справи, позивачем було залучено адвоката, яким здійснювались адвокатські запити щодо надання інформації, на підставі яких, зокрема отримано від архівного відділу виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області архівну довідку від 28.08.2023 №36/01-16, у якій міститься інформація про відпрацьовані людино-дні, а також про заробітну плату позивача за період з травня 1991 року по грудень 1992 року, підставою якої є відомості нарахування заробітної плати колгоспникам.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов переконання, що відповідачем протиправно не враховано заробітну плату позивача, отримувану ним у спірні періоди, зокрема, з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016.
Щодо доводів відповідача про застосування строків звернення до суду, суд звертає увагу на таке.
Згідно частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою щодо розрахунку пенсії та її розміру в липні 2023 року. Водночас, відповідачем надано відповідь у формі листа від 13.07.2023 №6271-6045/Ц-02/8-0900/23.
З урахуванням наведеного, позивач не пропустив шестимісячний строк звернення до суду, оскільки фактично дізнався про протиправні дії відповідача, отримавши лист від 13.07.2023.
Одночасно, варто зауважити, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. При цьому, спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон №1058-IV.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058-1V, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх численних постановах, зокрема від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 20.03.2018 у справі №573/1759/17, від 08.08.2019 у справі №646/7115/17 та ін.
Окрім цього, варто звернути увагу, що оскільки в даному випадку предметом розгляду є не здійснення перерахунку пенсії позивачу з моменту призначення пенсії, а саме з 04.12.2022, то при застосуванні строків у даному випадку потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист.
Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, зокрема, органом ПФУ, за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати.
У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде способом реалізації права на судовий захист.
Оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення, а тому протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, що сталися з вини держави в особі її компетентних органів, можуть бути віднесені до триваючих правопорушень.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень від особи заяви, до якої додано пакет необхідних документів. Відлік строків для звернення до суду розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Тому аргумент про те, що пенсія є періодичним платежем, може бути застосовано для розрахунку строку звернення до суду, але не для строку в межах якого держава, зобов'язана «повернути» позивачеві суму недоотриманої соціальної виплати.
Нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган ПФУ, відповідно у протилежному випадку даний орган буде діяти не на підставі і не в межах повноважень і не згідно чинного законодавства. Такі дії визнаються протиправними та вчиняються з вини органу - суб'єкта владних повноважень.
Принцип «належного урядування» є дотичним і до пенсійних спорів. Вочевидь, що таке сталося з неналежного виконання службовими особами держави своїх посадових обов'язків і тому зоною відповідальності саме держави є те, що сума пенсії при призначені, є протиправно недорахована або несвоєчасно перерахована. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок «неналежного урядування». Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і органи ПФУ, зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді невиплати всієї суми недоотриманої пенсії, призначеної у неправильному розмірі або перераховану несвоєчасно, в тому числі застосовуючи обмежений строк звернення за захистом своїх порушених прав, та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Отже, пенсіонер, який отримує пенсію, виходить з презумпції, що його розмір визначено відповідно до закону. Пенсіонер не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій працівників Пенсійного фонду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.01.2021 у справі №520/11178/2020, а також підтримано Верховним Судом у постанові від 14.02.2023 у справі №280/9279/20.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для ГУ ПФУ в Івано-Франківській області можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду, буде визнання протиправною бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень та зобов'язання останнього вчинити певні дії, а саме:здійснити позивачу з 04.12.2022перерахунок та виплату пенсії за віком, врахувавши заробітну плату (дохід), в тому числі за період роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування ОСОБА_1 при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) за період роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 04.12.2022 перерахунок та виплату пенсії за віком, врахувавши заробітну плату (дохід), в тому числі за період роботи з 01.06.1983 по 31.03.1985, з 01.05.1991 по 30.11.1992, а також за період з 01.05.2005 по 31.05.2016.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.