28 лютого 2024 рокум. Ужгород№ 260/622/24
Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області), у якому просить: 1.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у зарахуванні позивачу періодів військової служби в особливий період: з 22.08.2016 року по 18.10.2016 року, з 01.11.2016 року по 08.01.2017 року з 19.01.2017 року по 01.03.2017 року з 17.03.2017 року по 27.07.2017 року до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці. 2.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна,4 м. Ужгород, 88008,код ЄДРПОУ 20453063) зарахувати позивачу період військової служби в особливий період: з 22.08.2016 року по 18.10.2016 року, з 01.11.2016 року по 08.01.2017 року з 19.01.2017 року по 01.03.2017 року з 17.03.2017 року по 27.07.2017 року до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
До Закарпатського окружного адміністративного суду разом із відзивом на позов від представника відповідача надійшло клопотання, в якому просить адміністративний позов залишити без розгляду. В обґрунтування клопотання зазначило, що позивачу було відомо про нібито порушення його права 27.07.2017 року, однак з вказаним позовом він звернувся з пропуском строку звернення. Зокрема, вказує на правову позицію Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а та просить суд залишити позовну заяву без розгляду
Вирішуючи питання щодо пропуску строку звернення до суду позивачем з вказаним позовом, суд враховує таке.
Строки звернення до суду визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд встановив, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 440-10205/Д-02/8-0700/24 від 24.01.2024 року щодо зарахування періоду військової служби.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України “Про пенсійне забезпечення” суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника (параграфи 52, 56).
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, що сталися з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, ПФУ), можуть бути віднесені до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
З визначення поняття “пенсія” слідує, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Отже, в даному випадку особа має передбачене законом право на “автоматичний” перерахунок пенсії без власних зустрічних дій, і це право є абсолютним.
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист.
Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, зокрема, органом ПФУ, за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати.
У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде способом реалізації права на судовий захист.
Оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення, а тому протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, що сталися з вини держави в особі її компетентних органів, можуть бути віднесені до триваючих правопорушень.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень від особи заяви, до якої додано пакет необхідних документів. Відлік строків для звернення до суду розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
При цьому, суд зазначає, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 7 лютого 2019 року у справі №295/6531/17, від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з врахуванням триваючих правовідносин та наведених висновків та обставин, суд приходить висновку, що строк звернення до суду з вказаним позовом позивачем не пропущено.
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача.
Керуючись статями 121, 122, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяЮ.Ю.Дору