28 лютого 2024 року Справа 160/2875/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В.
за участі секретаря судового засідання - Дубина Ю.О.
представника позивача - Стрельников Є.А.
представника відповідача - Таран А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивачів про поновлення строків звернення з позовом до суду у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу та акту, -
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ на перевірку від 01.02.2022 року № 12-ДК "Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності", в частині призначення та проведення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій власності, родючості грунтів шляхом проведення перевірки стосовно земельних ділянок за кадастровими номерами: 1222381500:02:006:0025; 1222381500:02:006:0029; 1222381500:02:006:0023; 1222381500:02:006:0040; 1222381500:02:006:0038; 1222381500:02:006:0042; 1222381500:02:006:0026; 1222381500:02:006:0046; 1222381500:02:006:0024; 1222381500:02:006:0037; 1222381500:02:006:0031; 1222381500:02:006:0043; 1222381500:02:006:0030; 1222381500:02:006:0027; 1222381500:02:006:0033; 1222381500:02:006:0041; 1222381500:02:006:0028; 1222381500:02:006:0036; 1222381500:02:006:0032; 1222381500:02:006:0044; 1222381500:02:006:0034; 1222381500:02:006:0035; 1222381500:02:006:0039, що перебувають у користуванні фізичних осіб - підприємців ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
визнати протиправним та скасувати акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою Головного управління Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14.02.2022 року № 12-ДК/11/АП/09/011-22.
Ухвалою суду 08.02.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
В ухвалі про відкриття провадження у справі суд не вирішував питання стосовно дотримання строку звернення з позовом до суду.
Представник позивачів 07.02.2024 року подав клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду. Клопотання обгрунтовано тим, що позивач не отримував оскаржуваний наказ від відповідача та відповідач не повідомляв позивача про призначення та проведення перевірки. Про існування оскаржуваного наказу та акту перевірки представник позивачів довідався у процесі розгляду цивільної справи у Магдалинівському районному суді Дніпропетровської області (справа № 179/1097/23) 19.07.2023 року після ознаомлення з матеріалами цивільної справи. Даний позов до суду подано 31.01.2024 року. Шестимісячний строк звернення з позовом до суду сплив 19.01.2024 року. Таким чином, позивачі пропустили строк звернення з позовом до суду на 12 днів. Представник позивача також просить суд врахувати часті обстріли Дніпропетровської області та міста Дніпро з 19.07.2023 року по 19.01.2024 року у робочий час з 06-00 год. до 18:00 год., де розташовані робоче місце адвокату, під час яких адвокат не міг здійснювати свою діяльність, оскільки вимушений перебувати в укритті.
Позивач у судовому засіданні підтримав клопотання та поновлення строку звернення з позовом до суду.
Відповідач залишив вирішення даного клопотання на розсуд суду.
Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку звернення з позовом до суду, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Згідно вимог ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів..
Отже, чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права”.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини”, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Також практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).
Позивач звернувся з позовом до суду 31.01.2024 року, що підтверджується штампом суду на копії позовної заяви.
Судом встановлено, що відповідач не направляв позивачам копію оскаржуваного наказу та не повідомляв позивачів про проведення перевірки земельних ділянок, які використовуються позивачами.
Про існування оскаржуваного наказу та акту перевірки представник позивачів довідався у процесі розгляду цивільної справи у Магдалинівському районному суді Дніпропетровської області (справа № 179/1097/23) 19.07.2023 року після ознаомлення з матеріалами цивільної справи. Даний позов до суду подано 31.01.2024 року.
Шестимісячний строк звернення з позовом до суду сплив 19.01.2024 року.
Таким чином, позивачі пропустили строк звернення з позовом до суду на 12 днів.
У постанові Верховного Суду в справі № 500/1912/22 від 29.09.2022 зазначено, що «причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, що безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування».
Водночас згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 «запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку».
Суд зазначає, що на всій території України з 24.02.2022 року запроваджено воєнний стан.
Враховуючи право на звернення до суду, передбачене ч.1 ст. 5 КАС України, застосовуючи правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, приймаючи до уваги запровадження на всій території України воєнного стану, а також те, що у період з 19.07.2023 року по 19.01.2024 року територія Дніпропетровської області перебувала під постійними обстрілами, внаслідок чого позивачі та представник позивачів знаходились в укриттях та не здійснювали внаслідок цього своєю діяльності, а також те, що нетривалий строк пропуску позивачами строку звернення з даним позовом до суду (лише 12 днів), суд вважає за необхідне визнати поважною причину пропуску позивачами строку звернення з позовом до суду та необхідність його поновлення.
Також суд поставив на обговорення питання стосовно підсудності адміністративному суду наступних заявлених позовних вимог - визнати протиправним та скасувати акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою Головного управління Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14.02.2022 року № 12-ДК/11/АП/09/011-22.
Сторони у судовому засіданні повідомили суду про те, що дана позовна вимога може бути розглянута адміністративним судом.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17:
"Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.".
Відповідно до правової позиції Верховного суду, яка викладена у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 640/19671/18, акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред'являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Колегія суддів зазначає, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки контролюючого органу щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, тобто такий акт та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків, не породжують, не змінюють та не звужують права особи, не встановлюють для неї додаткових обов'язків та не покладають відповідальність, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 5 КАС України, яке може бути оскаржено до адміністративного суду".
Таким чином, заявлені позивачем позовні вимоги в частині не підлягають розгляду у адміністративних судах.
За вказаних обставин суд закриває провадження у справі в частині заявлених позивачем позовних вимог на підставі п.1 ч.1 ст. 238 КАС України.
Також суд поставив на обговорення питання стосовно заміни первісних позивачів на належних позивачів у відповідності до ч.1 ст. 48 КАС України.
Позивач у судовому засіданні надав свою згоду на заміну первісних позивачів на належним позивачів - Фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідач залишив вирішення даного питання на розсуд суду.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Судом під час розгляду справи встановлено та не заперечується сторонами, що земельні ділянки, стосовно яких відповідачем здійснювалась перевірка, використовуються саме ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
Суд також встановив, що позивачі станом на день розгляду справи є ФОП.
Позивачі у судовому засіданні надали свою згоду на їх заміну на фізичних осіб - підприємців.
Таким чином, суд вважає за можливе замінити первісних позивачів на ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
Керуючись ст. 48, 121, 238, 256 КАС України, суд
Клопотання представника позивачів про поновлення строку звернення з позовом до суду - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк звернення з позовом до суду з даним позовом.
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу та акту в частині наступних заявлених позовних вимог - визнати протиправним та скасувати акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою Головного управління Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14.02.2022 року № 12-ДК/11/АП/09/011-22.
Замінити первісних позивачів на належних позивачів - Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 та Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 .
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду в частині закриття провадження у справі може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала в іншій частині оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали в іншій частині може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя С.В. Златін