26 лютого 2024 рокуСправа №160/31310/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
28 листопада 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням заяви про заміну відповідача від 15.12.2023 року, просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Миколаївській області від 22.06.2023 року № 047050022704 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно Стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 по Справі № 1-5/2018(746/15) - з 31.05.2023.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 31.05.2023 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та надала усі необхідні документи. На час звернення до пенсійного органу вік позивачки становив 51 рік. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 07.06.2023 року №047050022704 було відмовлено позивачці у призначенні пільгової пенсії за віком, посилаючись на те, що пенсійний вік визначений п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років, а позивач недосягла вказаного віку, а також у зв'язку недостатнім пільговим стажем. 14.06.2023 року позивач повторно звернулась до ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 22.06.2023 року № 047050022704 позивачці було відмовлено у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу із шкідливими і важкими умовами праці та недосягненням пенсійного віку. 23.10.2023 року, позивач звернулася до пенсійного органу щодо результатів перевірки пільгових періодів та зарахування їх до пільгового стажу. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.10.2023 року №0400-010304-8/170266 було повідомлено, що за результатами перевірки страховий стаж склав 33 роки 06 місяців 02 дні, в тому числі пільговий за Списком №2 - 17 років 03 місяці 20 днів та відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням віку необхідного для призначення пенсії за Списком №2 (55 років). Позивач не погодилась з таким рішенням відповідачів, тому, звернулась до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 04.12.2023 року адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк протягом п'яти днів з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви, що відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, із зазначенням відомостей щодо наявності/відсутності у позивача та відповідачів електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), визначитись із суб'єктним складом відповідачів по справі, та привести прохальну частину позову у відповідність до норм, встановлених ч. 5 ст. 160 КАС України.
На виконання ухвали суду від 04.12.2023 року на адресу суду від позивача, 15.12.2023 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням відомостей щодо наявності/відсутності у позивача та відповідачів електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), та приведенням прохальної частини позову у відповідність до норм, встановлених ч. 5 ст. 160 КАС України.
Ухвалою суду від 22 грудня 2023 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Згідно з довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про доставку електронного листа», документ в електронному вигляді «ст.169 ч.3 «Ухвала про відкриття після без руху» від 22.12.2023 по справі №160/31310/23 надіслано одержувачу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет і доставлено до цього кабінету 23.12.2023.
Згідно з довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про доставку електронного листа», документ в електронному вигляді «ст.169 ч.3 «Ухвала про відкриття після без руху» від 22.12.2023 по справі №160/31310/23 надіслано одержувачу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області в його електронний кабінет і доставлено до цього кабінету 23.12.2023.
Правом подання відзиву на позовну заяву в установлений термін відповідач-1 та відповідача-2 не скористались.
Частиною першою статті 261 КАС України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи обставини ненадання відповідачами відзиву у встановлений строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі), суд вирішує справу за наявними матеріалами.
29 січня 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій нею наведені аргументи щодо обґрунтованості її позовних вимог, аналогічні, що зазначені у позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.06.2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. До вказаної заяви позивачем надано пакет документів на підтвердження загального страхового та пільгового стажу.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 14.06.2023 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішенням від 22.06.2023 року №047050022704 відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Так, у вказаному рішенні зазначено, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком на пільгових умовах призначається, зокрема, жінкам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вік заявниці 51 рік 01 місяць. Страховий стаж особи становить 33 роки 05 місяців 25 днів. Пільговий стаж роботи за Списком № 2 не визначено. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу зараховано всі періоди: до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 12.04.1993 по 10.03.1994, з 11.03.1994 по 15.01.2003, з 16.01.2003 по 18.08.2013, згідно з довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.05.2023 № 023-704 № 023-705, № 023-706, оскільки довідки видані ліквідатором підприємства. Після акту перевірки вищезазначених довідок можливо буде розглянути питання щодо зарахування до пільгового стажу. Отже, у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу в шкідливих та важких умовах праці та недосягненням пенсійного віку.
04 жовтня 2023 року листом 0400-010211-8/154908 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що при відпрацюванні акту зустрічної перевірки від 10.08.2023 № 0400-011002-1/13228 було переглянуто відмовну електронну пенсійну справу відповідно до довідок від 12.05.2023 №023-706, №023-705, №023-704, виданих Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат". Зазначений період пільгового стажу по Списку № 2 склав 17 років 3 місяців 20 дні, який увійшов до загального страхового стажу 33 роки 5 місяців 29 днів. Страховий стаж після зарахування пільгового стажу не змінився та відповідає рішенню про відмову у призначення пенсії від 22.06.2023. Враховуючи вищевикладене повідомлено, що відмовну електронну пенсійну справу було розглянуто та залишено без змін.
23 жовтня 2023 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою в якій просила надати інформацію стосовно питання призначення пенсії після встановлення необхідного пільгового стажу за Списком №2.
27 жовтня 2023 року листом 0400-010304-8/170266 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що оскільки на момент звернення за пенсією позивач не досягла віку необхідного для призначення пенсії за Списком № 2 (55 років), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області винесене рішення за № 047050022704 від 22.06.2023 про відмову в призначенні пенсії. Додатково повідомлено, що в додаток до заяви були надані довідки уточнюючі пільговий характер роботи від 12.05.2023 № 023-704, № 023-705 та № 023-706, які видані ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат". Враховуючи викладене, зазначені довідки про пільговий стаж підлягали перевірці відповідності даних, зазначених у них, первинним документам. Перевіркою не встановлено розбіжності між даними, зазначеними у довідках та первинними документами, про що складено акт від 10.08.2023 № 0400-011002-1/13228. За результатом перевірки відмовну пенсійну справу було переглянуто. Згідно наданих документів загальний страховий стаж склав 33 роки 06 місяців 02 дні, в тому числі пільговий стаж по Списку №2 - 17 років 03 місяці 20 днів. До страхового та пільгового стажів зараховані всі періоди відповідно до наданих позивачем документів та даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб. Згідно довідок уточнюючих пільговий стаж (такі довідки видаються за встановленою формою із зазначенням кількості пільгового стажу (років, місяців, днів)) 12.05.2023 № 023-704, № 023-705 та № 023-706, позивач працювала з 12.04.1993 по 18.08.2013 у шкідливих умовах праці за Списком №2. Атестація робочих місць за умовами праці на підприємстві проведена згідно наказів: № 813 від 20.10.1994, № 1269 від 25.12.2001, № 992 від 29.12.2006, № 461 від 03.09.2012. Тому, до пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зараховано періоди роботи з 20.10.1999 по 24.12.2001, з 25.12.2006 по 28.12.2006 та 29.12.2011 по 02.09.2012. Також з пільгового стажу виключено періоди відволікання зазначені у довідках. Враховуючи викладене, оскільки на момент звернення за пенсією позивач не досягла віку, необхідного для призначення пенсії за Списком № 2 (55 років), право на призначення пенсії відсутнє.
Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме- положенням пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII (в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року).
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Відповідачем-1 у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Матеріалами справи підтверджено, що після перегляду відповідачем-2 пенсійної справи позивача, ОСОБА_1 було пільговий стаж за Списком №2 складає - 17 років 03 місяці 20 днів, який увійшов до загального страхового стажу і складає - 33 роки 06 місяців 02 дні.
Як встановлено судом, позивач на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії від 14.06.2023 року досягла віку з якого призначається пенсія (51 рік 01 місяць) та мала загальний страховий стаж роботи 33 роки 06 місяців 02 дні, у тому числі на роботах за Списком № 2 - 17 років 03 місяці 20 днів. До загального страхового та пільгового стажу зараховані всі періоди, спору з цього приводу між сторонами не існує. Отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
При цьому судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за поданою нею заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, водночас, наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідачем-2 не заперечується, про що безпосередньо і вказано у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.10.2023 року № 0400-010304-8/170266.
Отже, спірним у питанні наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах є - досягнення нею необхідного віку, який би давав їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зважаючи на те, що позивачка на час звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 досягла 51 рік 01 місяць і мала загальний страховий стаж роботи 33 роки 06 місяців 02 дні, у тому числі на роботах за Списком № 2 - 17 років 03 місяці 20 днів, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.06.2023 року № 047050022704, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині, підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту звернення, тобто з 31.05.2023 року, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем-1 було відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку (55 років) та відсутністю пільгового стажу за Списком №2, проте судом встановлено, що відповідачем-2 переглянуто оскаржуване та зараховано до пільгового стажу певні періоди роботи, та який складає - 17 років 03 місяці 20 днів, а тому спір в даній частині відсутній, водночас, також судом встановлено, що позивачка на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досягла (51 рік 01 місяць), тому суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме - призначення пенсії ОСОБА_1 .
При цьому, суд зазначає, що порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мін'юсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскільки після вирішення питання про відмову в призначенні пенсії за віком позивачці Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (як органу, що призначає пенсію за місцем проживання особи) сформовану електронну пенсійну справу ОСОБА_1 , належним відповідачем в частині зобов'язання призначення пенсії, є саме - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивачка досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася 14.06.2023 року, тобто без пропуску встановленого чинним законодавством трьохмісячного строку, внаслідок чого суд приходить до висновку, що пенсія позивачці має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме - з 23.04.2023 року.
З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача-2 виник обов'язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 23.04.2023 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з виходом за межі позовних вимог в частині дати призначення пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1073,60 грн. підлягають відшкодуванню на користь останньої, шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області коштів у розмірі 536,80 грн. та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області коштів у розмірі 536,80 грн.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: 54020, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, код ЄДРПОУ 13844159), відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.06.2023 року № 047050022704 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно Стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 - з 23.04.2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: 54020, Миколаївська область, м.Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева