26 лютого 2024 рокуСправа №160/32599/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
13 грудня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач з урахуванням уточнення позовних вимог від 17.01.2024 року, просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та скасувати рішення від 06.10.2023 № 047250019126 щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до пільгового стажу за Списком 2 періодів роботи з 16.11.2006 по 31.12.2006 та з 02.01.2007 по 07.07.2020 та у зарахуванні до загального стажу періоду роботи з 01.10.1993 по 27.06.1996;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком 2 періодів роботи з 16.11.2006 по 31.12.2006 та з 02.01.2007 по 07.07.2020 та до загального стажу періоду роботи з 01.10.1993 по 27.06.1996;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.09.2023, призначити та виплатити ОСОБА_1 з 29.09.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 29.09.2023 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На момент звернення вік позивачки становив 51 рік. Рішенням від 06.10.2023 року №047250019126 було відмовлено в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2, із зниженням пенсійного віку у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, відсутністю пільгового стажу та необхідного загального стажу. Однак, на думку позивача, оскільки вона має відповідні записи щодо спірних періодів роботи у трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує її стаж роботи, в якій зокрема містяться записи про проведення атестацій на підприємстві, то вказані документи є належними та допустимими доказами підтвердження її пільгового та загального трудового стажу. Позивач не погодилась з таким рішенням відповідачів, тому, звернулась до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 20.12.2023 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представниками відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - 21.12.2023 року, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів.
Правом подання відзиву на позовну заяву в установлений термін відповідач-1 не скористався.
Частиною першою статті 261 КАС України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі), суд вирішує справу за наявними матеріалами.
09 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що за результатами розгляду заяви позивача від 29.09.2023 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, страховий стаж особи становив 23 роки 09 місяців 26 днів. Пільговий стаж за Списком №2 не підтверджений в установленому порядку. Як свідчать матеріали справи, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.10.1993 по 27.06.1996, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня дата наказу про звільнення, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993. До пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди роботи на підприємстві «Інтерпайп Нікопольська трубна компанія», на підприємстві ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ», з 16.11.2006 по 31.12.2006, з 02.01.2007 по 07.07.2020, оскільки довідки пільгового характеру за вищезазначений період позивачем не надавались відповідно до Порядку №637. Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №2 та відсутністю необхідного пенсійного віку 55 років.
17 січня 2024 року засобами поштового зв'язку до суду позивачем надіслано уточнений адміністративний позов, яким позивач виправила описку допущену в позовних вимогах.
31 січня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» представником відповідача-1 надано лист Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про зарахування стажу» №0500-0302-9/1182 від 04.01.2024 року. У вказаному листі відповідачем-2 зазначено про проведену перевірку ЕПС ОСОБА_1 , за результатами якої відповідач-2 вважає за можливе зарахувати до пільгового стажу період роботи за Списком №2 з 16.11.2006 р. по 31.12.2006р. в «Інтерпайп Нікопольська трубна компанія» та з 02.01.2007р. по 07.07.2020р. в ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ».
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.09.2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Подану заяву за принципом екстериторіальності (відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 29.09.2023 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням від 06.10.2023 № 047250019126 відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Так, у вказаному рішенні зазначено, що згідно до п. 2 ст. 114 Закону №1058 працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Відповідно наданих документів страховий стаж складає 23 роки 09 місяців 26 днів, пільговий стаж за Списком 2 не підтверджений в установленому порядку. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.10.1993 по 27.06.1996 в дитячому садку №23, відповідно наданої трудової книжки від 17.08.1992 серія НОМЕР_2 , оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи та печатка не придатна для сприйняття змісту. До пільгового стажу за Списком 2 не зараховано період роботи з 09.10.2006 по 31.12.2006, з 02.01.2007 по 30.06.2023, оскільки відсутня пільгова довідка згідно Додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637. За таких обставин відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до заяви від 29.09.2023 №5842, оскільки пільговий стаж не підтверджений в установленому порядку та заявниця не досягла віку 55 років.
Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме- положенням пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII (в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року).
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Відповідачем-2 у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Як встановлено судом, позивач на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії 29.09.2023 року досягла віку 51 рік з якого призначається пенсія за умови наявності передбаченого п.2 ст. 114 Закону №1058, страхового стажу роботи, у тому числі на роботах за Списком № 2. Отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Щодо неврахування до стажу періоду роботи з 01.10.1993 року по 27.06.1996 року згідно трудової книжки НОМЕР_3 , через відсутність дати наказу про звільнення з роботи та печатки непридатної для прийняття змісту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Наведене кореспондується положенням ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» , встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 у спірний період працювала:
з 01.10.1993 по 27.06.1996 на посаді вихователя в дитячому садку №23 (записи 5-7).
Спірним є питання зарахування до трудового стажу періоду роботи позивача з 01.10.1993 по 27.06.1996.
В якості підстави для відмови у зарахуванні до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії, означеного періоду трудової діяльності позивача відповідачем-2 у рішенні від 06.10.2023 № 047250019126 та у відзиві зазначено, що спірний період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 не може бути зарахований до страхового стажу позивача, оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи та печатка непридатна для сприйняття змісту.
Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідачів, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
Так, на момент заповнення трудової книжки НОМЕР_3 та внесення у трудову книжку позивачки записів 5-7 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58).
Так, відповідно до Інструкції №58 записи про прийняття на роботу та про звільнення провадяться з додержанням певних правил, а саме необхідним є вказівка порядкового номеру запису (графа 1), дата прийняття на роботу/звільнення (графа 2), факт прийняття на роботу із вказівкою посади, відділу, підрозділу тощо/причина звільнення (графа 3), підстава внесення запису - наказ (розпорядження), його дата і номер (графа 4).
Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіху роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його трудового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки (як-то не чіткий відтиск печатки підприємства, печатка не читається, при звільненні в трудовій книжці не зазначено перейменовування даної організації, виправлено рік народження не у спосіб, передбачений законодавством) не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивачки до стажу роботи, що враховується у призначенні (перерахунку) пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Неприйнятними суд вважає доводи відповідачів про те, що період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 , зокрема період роботи з 01.10.1993 по 27.06.1996 не може бути зарахований, оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи та печатка непридатна для сприйняття змісту.
Суд, дослідивши трудову книжку позивача зазначає, що вона містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача зокрема у період з 01.10.1993 по 27.06.1996 в дитячому садку №23, в тому числі містить дані про звільнення позивача.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачами безпідставно під час розгляду і вирішення питання призначення пенсії не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.10.1993 по 27.06.1996.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи зараховувати період роботи позивача з 01.10.1993 по 27.06.1996 до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком, відповідач-2 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо не зарахування до пільгового стажу роботи позивача періодів: з 16.11.2006 р. по 31.12.2006р. в Закритому акціонерному товаристві «Нікопольська трубна компанія» та з 02.01.2007р. по 07.07.2020р. в ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ», суд зазначає наступне.
За приписами пункту 20 вказаного Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 позивач у період з 16.11.2006 по 31.12.2006 працювала на посаді оператора поста керування по транспортуванню труб в ЗАТ «Інтерпайп Нікопольська трубна компанія» та з 02.01.2007 по 07.07.2020 прийнята на посаду оператора поста керування по транспортуванню труб в ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ» (записи №№ 15,16,17,23).
Згідно з Довідкою про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 08.09.2023 року №76, ОСОБА_1 працювала в період з 16.11.2006 року по 31.12.2006 рік, та з 02.01.2007 року по 09.09.2007 року повний робочий день в трубопрокатному цеху ЗАТ «Інтерпайп Нікопольська трубна компанія», правонаступником якого являється ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ»; в трубопрокатному цеху 2 ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ» з 10.09.2007 року по 02.08.2016 року за посадою «оператор поста керування по транспортування труб», що передбачено Списком №2, Розділ 3, підрозд. 4, код КП: 3.4а-3б, підстава Постанова КМУ №36 від 16.01.2003 року; в трубопрокатному цеху 2 ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ» позивач працювала з 03.08.2016 року по 07.07.2020 року за посадою «оператор поста керування по транспортування труб», що передбачено Списком №2, Розділ 3, підрозд. 4, підстава Постанова КМУ №461 від 24.06.2016 року. Також вказаною довідкою підтверджено проведення атестації робочих місць за Списком №2: Нак. 286/к від 30.12.2004р; Нак. 627 від 29.12.2007p; Нак. 725 від 30.12.2009р; Нак.890 від 23.12.2014р; Нак.1328 від 23.12.2019р.; Нак. 239 від 23.03.2020p.
Тобто, вказані професії, за якими позивач працювала, віднесені до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, які у різні періоди були затверджені постановами Уряду.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що відповідач-2 вважає за можливе зарахувати до пільгового стажу період роботи за Списком №2 з 16.11.2006 р. по 31.12.2006р. в ЗАТ «Інтерпайп Нікопольська трубна компанія» та з 02.01.2007р. по 07.07.2020р. в ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ», яку суд вважає за можливе прийняти до уваги та врахувати при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії від 29.09.2023 року та прийнятті пенсійним органом відповідного рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач в позові просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, однак належним способом захисту буде визнати протиправним та скасувати рішення.
При цьому, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача-2 призначити позивачеві пенсію за віком задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, і на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу.
Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає про таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р.за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Згідно із п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за первісною заявою позивача про призначення пенсії від 29 вересня 2023 року здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.
Проте з огляду на те, що заява про призначення пенсії була подана до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, пенсійна справа позивачки також знаходиться в цьому пенсійному органі, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за місцем проживання позивача.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде - зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.10.1993 року по 27.06.1996 року в дитячому садочку №23, та зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 16.11.2006 р. по 31.12.2006р. в ЗАТ «Інтерпайп Нікопольська трубна компанія» та з 02.01.2007р. по 07.07.2020р. в ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ» та зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 вересня 2023 року про призначення пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року та висновків, викладених у даному рішенні суду та вирішити питання про призначення пенсії у відповідності до норм законодавства.
Згідно з частинами першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до положень частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №047250019126 від 06.10.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) період роботи з 01.10.1993 року по 27.06.1996 року в дитячому садочку №23, та зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 16.11.2006 р. по 31.12.2006р. в ЗАТ «Інтерпайп Нікопольська трубна компанія» та з 02.01.2007р. по 07.07.2020р. в ТОВ «Інтерпайп НІКО ТЬЮБ».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) від 29 вересня 2023 року про призначення пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року та висновків, викладених у даному рішенні суду та вирішити питання про призначення пенсії у відповідності до норм законодавства.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у розмірі 268,40 грн. (двісті шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у розмірі 268,40 грн. (двісті шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева