19 лютого 2024 року Справа № 160/32157/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
07.12.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування до загального страхового стажу, який дає право на пенсію ОСОБА_1 періоди роботи вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року та скасувати рішення №047050020951 від 07.06.2023 року головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи вказані трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року, а саме: з 01.09.1980 року по 01.01.2008 року та призначити пенсію з моменту звернення, з 31.05.2023 року.
В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії відповідно, при цьому рішенням відповідача-1 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю страхового стажу на дату звернення та за доданими документами до страхового стажу не взято до розрахунку періоди роботи з 03.08.1981 року по 30.01.1997 року, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 26.08.1981 року, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УССР, періоди роботи з 01.02.1997 року по 31.12.1998 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року, оскільки час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування, до пакету документів за цей період не надано відомості про нарахування заробітної плати та відсутня сплата страхових внесків. Позивач вважає рішення відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки трудова книжка позивача підтверджує наявність у позивача необхідного страхового стажу, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги.
15.12.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача-2 матеріали пенсійної справи позивача.
09.01.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що спірним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, у зв'язку з чим таке рішення є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Копія ухвали від 15.12.2023 року та позовні матеріали були направлені відповідачу-2 через системи «Електронний суд» та доставлені в його електронний кабінет 07.12.2023 року та 18.12.2023 року.
Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем-2 відзив на позовну заяву та витребувані судом докази до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31.05.2023 року звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за принципом екстериторіальності, прийнято рішення №047050020951 від 07.06.2023 року про відмову в призначенні пенсії та в якому зазначено, що вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Страховий стаж особи становить 12 років 08 місяців 20 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не взято до розрахунку періоди роботи з 03.08.1981 року по 30.01.1997 року, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 26.08.1981 року, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УССР, періоди роботи з 01.02.1997 року по 31.12.1998 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року, оскільки час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування, до пакету документів за цей період не надано відомості про нарахування заробітної плати та відсутня сплата страхових внесків.
Позивач вважає рішення відповідача-1 щодо про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 26.08.1981 року містить, наступні записи про періоди роботи позивача:
- запис №1 та №2 з 01.09.1980 року по 24.07.1981 року навчання в Новомосковському технікумі з 01.09.1980 року по 24.07.1981 року (диплом № НОМЕР_3 );
- запис №3 від 03.08.1981 року про прийнята на роботу продавцем стажером (Щорське ХРП);
- запис №4 від 12.11.1981 року переведення продавцем;
- запис №5 від 28.04.1987 року переведення старшим продавцем;
- запис №6 від 08.08.1988 року перейменування Щорського ХРПБ в Щорське СПО;
- запис №7 від 01.06.1990 року присвоєння кваліфікації продавця 2 категорії;
- запис № 8 від 30.01.1997 року про звільнення з роботи за власним бажанням;
- запис №9 від 01.02.1997 року прийняття в селянське (фермерське) господарство «Аврора» робочою;
- запис №10 від 01.01.2008 року звільнення з посади робочої селянського (фермерського) господарства «Аврора» за згодою сторін.
Відповідачем-1 у спірному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не взято до розрахунку періоди роботи з 03.08.1981 року по 30.01.1997 року, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 26.08.1981 року, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УССР, періоди роботи з 01.02.1997 року по 31.12.1998 року.
Так, у період внесення записів про роботу позивача, незарахованих відповідачем-1, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (далі Інструкція №162).
Згідно абзацу 1 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, поставлення на записі про звільнення печатки УССР не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, суд не погоджується з твердженням відповідача-1 про необхідність підтвердження спірних періодів роботи уточнюючими довідками, оскільки, факт прийому позивача на роботу на вказаних підприємствах, як і дата звільнення з роботи, підпис уповноваженої особи, в органу пенсійного фонду сумнівів не викликає, відтак, факт роботи позивача є підтвердженим.
Також, відповідачем-1 у спірному рішенні зазначено, що періоди роботи з 01.02.1997 року по 31.12.1998 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року, оскільки час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування, до пакету документів за цей період не надано відомості про нарахування заробітної плати та відсутня сплата страхових внесків.
Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018р. у справі № 199/1852/15-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, надані суду докази та встановлені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що за умови наявності у пенсійного органу вищезазначених доказів на підтвердження страхового стажу позивача у спірні періоди, відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із не зарахуванням вищезазначеного періодів роботи позивача до страхового стажу.
Вимоги позивача в частині визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування до загального страхового стажу, який дає право на пенсію ОСОБА_1 періоди роботи вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року задоволенню не підлягають, оскільки така відмова виразилась шляхом винесення відповідачем-1 спірного рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача-1 №047050020951 від 07.06.2023 року щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком в частині незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 03.08.1981 року по 30.01.1997 року, з 01.02.1997 року по 31.12.1998 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи вказані трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року, а саме: з 01.09.1980 року по 01.01.2008 року, суд зазначає наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаних періодів та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов'язати відповідача-1 зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року, а саме: з 03.08.1981 року по 30.01.1997 року, з 01.02.1997 року по 31.12.1998 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року до загального страхового (трудового) стажу.
Щодо вимог в частині зарахування всього періоду роботи вказаного в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року, суд зазначає, що спірне рішення не містить відмови у зарахуванні періодів роботи позивача в іншій частині трудового стажу позивача, а саме щодо періодів навчання та період роботи з 01.01.1999 року по 31.12.2001 року та з 01.01.2003 року по 01.01.2008 року, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог в частині зобов'язання відповідача-2 призначити пенсію з моменту звернення, з 31.05.2023 року, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.3335611477.1 від 01.12.2023 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково та те що спірне рішення винесено саме відповідачем-1, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 536,80 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, проспект Соборний, буд.158б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №047050020951 від 07.06.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року, а саме: з 03.08.1981 року по 30.01.1997 року, з 01.02.1997 року по 31.12.1998 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.05.2023 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв