м. Вінниця
26 лютого 2024 р. Справа № 120/13501/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 та 27 травня 2018 року була виключена зі списків особового складу військової частини.
Позивачка звернулася із запитом до відповідача, у якому просила надати інформацію про нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 30 серпня 2022 року.
У відповідь на запит відповідач надав довідки щодо отриманого нею грошового забезпечення, зі змісту яких стало відомо, що індексація грошового забезпечення за період з 27 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року їй не нараховувалася та не виплачувалася.
Позивачка вважає, що невиплата індексації грошового забезпечення вказує на протиправність дій відповідача та порушує її права та інтереси, у зв'язку із чим звернулася до суду з позовом з вимогою зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 27 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року.
Окрім того, на думку позивачки, відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки її виплати, а саме за період з 27 листопада 2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою від 06 вересня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
01 листопада 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню. Проведення індексації грошових доходів здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вищезазначений Порядок, на думку відповідача, не передбачає механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Окремо відповідач заперечив щодо виплати індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січень 2008 року, адже це є дискреційними повноваженнями військової частини.
Також відповідач вказав на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. У правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 пов'язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов'язання останнього її виплатити.
Відтак, на думку відповідача, саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
Проте позивачка з такою заявою до відповідача не зверталася.
На підставі наведеного, на думку відповідача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27 травня 2018 року № 163 ОСОБА_1 виключено з 27 травня 2018 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
25 липня 2023 року позивачка звернулася із запитом до відповідача щодо надання інформації про нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 серпня 2022 року.
У відповідь на запит відповідач надав довідку-розрахунок щодо грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 № 333 від 12 серпня 2023, з якої слідує, що в період з 27 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення позивачці не нараховувалася та не виплачувалася.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".
Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Відтак основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).
Відтак індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Судом встановлено, що суми індексації грошового забезпечення у період з 27 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 не нараховувалися та не виплачувалися.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
При цьому згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відтак аналіз вказаних приписів свідчить про те, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадового окладу особи. У разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати перевищить суму індексації.
Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року № 1294 (надалі - Постанова № 1294), якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вказана постанова набирає чинності з 01 січня 2008 року.
Відтак з врахуванням приписів пункту 5 Порядку № 1078 саме січень 2008 року є місяцем, в якому відбулося підвищення грошових доходів військовослужбовців та є базовим при проведенні індексації.
Крім того, 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103) ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Отже, з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року (з 01 березня 2018 року), якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, базовим місяцем для розрахунку індексації є відповідно березень 2018 року.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20.
За наведених обставин військовою частиною НОМЕР_1 безпідставно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 протягом періоду з 27 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, а тому таку бездіяльність слід визнати протиправною.
Водночас позовна вимога щодо визнання протиправними дій в частині невиплати позивачці індексації грошового забезпечення задоволенню не підлягає, адже, як встановлено судом, відповідач при проведенні розрахунку з позивачкою не здійснив виплату індексації грошового забезпечення, чим допустив бездіяльність, що має прояв пасивної поведінки суб'єкта.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується такими мотивами.
За приписами пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак наслідком визнання протиправною бездіяльності відповідача є покладення на нього обов'язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону. Такими діями у спірних правовідносинах є нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року.
Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, то тут слід врахувати наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон - № 2050-ІІІ; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок № 159), відтворюють зміст положень Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
У пункті 4 цього Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Разом із тим суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Такі висновки узгоджуються із приписами статті 7 Закону № 2050-III та пункту 8 Порядку № 159.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 200/14472/19, від 11 грудня 2020 року справі № 200/10820/19 та ряду інших.
Судом установлено, що позивачка не зверталася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідно відповідач не відмовляв позивачці у виплаті такої компенсації.
Враховуючи те, що позивачка не зверталася до відповідача із заявою про виплату їй компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач відповідно і не відмовляв у виплаті такої компенсації, тому суд доходить висновку, що право позивача на отримання сум компенсації порушено не було, а відтак звернення позивача до суду з такими вимогами є передчасним.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, а також раніше виплачені суми.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 07880837)
Повний текст рішення суду складено 26.02.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович