28 лютого 2024 року
м. Черкаси
Справа № 711/6593/23
Провадження № 22-ц/821/392/24
категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Універсал Банк»
відповідач: ОСОБА_1
представник відповідача - адвокат Кучер Юлія Вікторівна
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Юлії Вікторівни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року представник АТ «Універсал Банк» Мєшнік К.І. (далі - Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 12.12.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 12.12.2018 року.
Положенням Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
На підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у розмірі 100000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
Зазначає, що Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак, відповідач усупереч положень договору та вимог ЦК України, своєчасно не надала банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, не сплачувала щомісячні мінімальні платежі.
Станом на 28.12.2022 року у відповідача прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за Договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення 5.17 п. 5 Розділу ІІ Умов, відбулося істотне порушення клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала прострочена. Банк 28.12.2022 року направив повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості.
Проте, відповідач на контакт не виходила та не вчинила жодної дії, направленої на погашення заборгованості в зв'язку з чим та відповідно до п.5.18, 5.19 кредит 26.01.2023 року став у формі «на вимоги».
В зв'язку з вищевикладеним Банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Мonobank» від 12.12.2018 року у розмірі 123337,15 грн. (тілом кредиту) станом на 01.08.2023 року та судові витрати в сумі 2684,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2023 року позов АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 12.12.2018 року, станом на 01.08.2023 року, в загальній сумі 123337,15 грн. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконує зобов'язання щодо погашення заборгованості, в зв'язку з чим станом на 01.08.2023 року має заборгованість в загальній сумі 123337,15 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь Банку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кучер Ю.В. подала до Черкаського апеляційного суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.12.2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог АТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені в рішенні суду не відповідають обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
В позовній заяві позивач вказував, що на підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у розмірі 100 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом, якого є платіжна карта НОМЕР_1 .
Проте, позивачем не надано до суду жодного доказу, на підставі якого можливо встановити, що позивач отримав вказану картку, що саме ця карта видана відповідачу для обслуговування відкритого поточного рахунку, номер якого вказано в Анкеті-заяві від 12.12.2018 року, та що на вказану карту позивачем були зараховані будь-які грошові кошти і відповідач вказані грошові кошти використовувала.
Так, до відповіді на відзив позивачем надано довідку про наявність рахунку, дата довідки 10.11.2023 року, вказаний рахунок, тип рахунку - чорна карта, клієнт ОСОБА_1 .
Проте, доказів, які підтверджують отримання відповідачем вказаної карти не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Також, Банком була надана довідка про розмір встановленого кредитного ліміту, дата довідки також 10.11.2023 року. Згідно довідки за картою НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт 13.12.2018 - 5 000,00 грн., 25.01.2019 -10000,00 грн., 25.03.2019 -13000,00 грн., 18.04.2019 - 20000,00 грн., 20.11.2019 - 25000,00 грн., 30.05.2020 - 50000,00 грн., 29.09.2020 - 70000,00 грн., 01.03.2021 - 100000,00 грн.
Проте, в позові була відсутня інформація про те, що кредитний ліміт спочатку становив 5000,00 грн., а згодом збільшився.
Крім того, позивач надав виписку про рух коштів по картці за період з 15.12.2008 по 01.10.2022 року, з якої вбачається, що розмір заборгованості збільшувався за рахунок списання відсотків за березень 2022 року в сумі 5687,43 грн., за квітень 2022 - 1667,51 грн., за травень 2022 - 1742,50 грн., серпень 2022 - 3664,25 грн., за вересень 2022 - 3659,10 грн.
Таким чином, позивачем після відкриття провадження у справі та вже під час перебування справи на розгляді в суді першої інстанції були створенні вказані вище документи, копії яких надані як доказ на підтвердження позовних вимог.
Отже, Банк в порушення вимог ст. 83 ЦПК України, не надав докази разом з позовною заявою на підтвердження своїх вимог. Позивачем у позовній заяві не зазначено перелік доказів, які ним не можуть бути подані при зверненні до суду, не надано доказів, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього заходи, спрямовані на отримання доказів. Крім того, з відповідним клопотанням про витребування доказів позивач до суду не звертався.
Позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не обґрунтував неможливість подання доказів у вказаний строк з причин, що не залежали від нього.
Адвокат звертає увагу на те, що у відповіді на відзив позивач вказував, що відповідачу був доступний кредитний ліміт для послуги «Розстрочка», і відповідачем було оформлено 16 заяв по сервісу «Розстрочка», які були доступні в межах кредитного ліміту для сервісу «Розстрочка».
Проте, в позовній заяві була відсутня інформація щодо надання відповідачу кредиту в межах кредитного ліміту сервісу «Розстрочка», копії вказаних заяв по сервісу «Розстрочка», позивачем також подані з порушенням ст. 83 ЦПК України.
З огляду на вказане наявні підстави для висновку, що позивач під час розгляду справи вказував на підставі позову, які в позовній заяві були відсутні, при цьому із заявою про зміну підстав та предмету позову до суду не звертався.
Також, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що відповідачем не заперечується факт її звернення до позивача з заявою про відкриття банківського рахунку з доступом до кредитних коштів у вигляді кредитного ліміту, проте такі висновки суду першої інстанції суперечать обставинам справи.
Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що станом на 01.10.2022 року розмір заборгованості зафіксовано позивачем в сумі 123337,15 грн. При цьому суд взяв до уваги, що розмір тіла кредиту збільшений понад кредитний ліміт внаслідок обліку по картковому рахунку заборгованості з оплати нарахованих процентів за користування кредитним лімітом та зобов'язань позичальника по договорах про купівлю товарів у розстрочку, що відповідає Умовам і правилам обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank.
Також, суд зазначив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору і приймається судом, як належний і достовірний доказ.
Проте, слід звернути увагу, що в розрахунку заборгованості вказано, що загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 123337,15 грн. банк стверджував, що до стягнення заявленого лише тіло кредиту, при цьому з наявних у справі доказів вбачається, що позивач нарахував на залишок простроченої заборгованості штрафні санкції. Таким чином, наданий розрахунок заборгованості не є чітким та зрозумілим, а також суперечить іншим доказам, наявним в матеріалах справи.
Відзиви на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника АТ «Універсал Банк» - Мєшніка К.І., зазначено, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними й такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Звертає увагу на те, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання банківських послуг в електронній формі, умови якого позивачем були виконані.
А тому, не вбачається підстав для застосування до спірних правовідносин висновків зроблених Верховним Судом у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.
Крім того, виконаний Банком розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів боржником, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.
Отже, суд першої інстанції врахував всі надані докази, саме тому позов було задоволено, а апелянт не надав жодних доказів на підтвердження своїх доводів.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Ю.В. не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, своє рішення мотивував тим, що відповідач не виконала зобов'язання по поверненню кредитних коштів за договором, чим порушила умови кредитного договору, а тому позовні вимоги Банку підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів повністю погоджується з вказаним висновком, виходячи з анступного.
Монобанк - це мобільний банк в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки монобанк. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках монобанк за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт.
Особливістю цього проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Онбординг відбувається шляхом: верифікації клієнта очно та точці видачі; верифікація клієнта очно у відділенні банку; верифікація клієнта очно співробітником служби доставки банку у зручному для клієнта місці; верифікація клієнта очно агентом у точці. Починаючи з травня 2020 року: відео фіксація працівником банку дистанційно; ДІЯ шеренг на точці дистанційно та селфі клієнта; спрощена процедура через УБКІ, селфі клієнта та селфі клієнта з паспортом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https:www.monobank.ua/terms.
Отже, у справі, що розглядається, предметом розгляду є правовідносини сторін, що склалися у зв'язку з укладенням кредитного договору, однією із форм якого є онлайн кредит, тобто позика оформлена через мережу Інтернет.
Правовідносини даного правочину регулюються ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», нормативними актами Національного Банку України та Національної комісії з державного регулювання ринку фінансових послуг.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.
Зі змісту статей 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід'ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, 12.12.2018 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Універсал Банк» з анкетою-заявою, в якій просила відкрити на її ім'я поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку, відповідно до умов Договору про надання банківських послуг. У анкеті-заяві засвідчено, що позичальник погоджується з тим, що така анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають Договір про надання банківських послуг і позичальник ознайомився зі змістом таких документів та отримав їх примірники у мобільному додатку (а.с. 11).
У пункті 10 Анкети-заяви викладено розпорядження позичальника про надання права та доручення ПАТ «Універсал Банк» здійснювати договірне списання коштів з усіх рахунків позичальника, відкритих у такому банку, без додаткових розпоряджень позичальника для погашення будь-яких інших зобов'язань позичальника перед таким банком, що виникають з умов договору та/або будь-якого іншого договору, що укладений або буде укладений у майбутньому між позичальником та банком.
У пункті 11 Анкети-заяви викладено умову, що все листування щодо цього договору необхідно здійснювати через мобільний додаток позичальника та інші дистанційні канали відповідно до умов договору.
При підписанні Анкети-заяви відповідачкою також підписано електронним цифровим підписом паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank, в якому зазначені основні умови користування коштами кредитного ліміту (базова процентна ставка - 3,1% в місяць; процентна ставка, яка застосовується при невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту - 6,2% у місяць; порядок повернення кредиту - щомісяця до останнього дня місяця, наступного за звітним, у розмірі 4% від заборгованості (не менше 100 грн., але не більше залишку заборгованості); умови, розмір і порядок нарахування штрафів), (а.с. 24-26).
Відповідно до довідки про наявність рахунку від 10 листопада 2023 року Банком було відкрито на ім'я, ОСОБА_1 , поточний рахунок № НОМЕР_3 з типом рахунку «чорна картка», спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка № НОМЕР_1 , яка станом на 10.11.2023 року є активною (а.с. 81).
Згідно довідки від 10 листопада 2023 року за картковим рахунком ОСОБА_1 було встановлено наступні розміри кредитного ліміту: 13.12.2018 року - 5000 грн.; 25.01.2019 року - 10 000 грн.; 25.03.2019 року - 13 000 грн.; 18.04.2019 року - 20 000 грн.; 20.11.2019 року - 25 000 грн.; 30.05.2020 року - 50 000 грн.; 29.09.2020 року - 70 000 грн.; 01.03.2021 року - 100 000 грн. (а.с. 81 на звороті).
Дослідивши виписку по картці від 10.11.2023 року (а.с. 82-107) та розрахунок заборгованості (а.с. 7) встановлено, що починаючи з 15.12.2018 року ОСОБА_1 активно користувалась кредитними коштами та здійснювала видаткові операції по картковому рахунку. Проте, з квітня 2022 року відповідачка не здійснювала щомісячних платежів на погашення існуючої кредитної заборгованості, внаслідок чого допустила прострочення виконання грошових зобов'язань.
З 01.10.2022 року позивач припинив нарахування процентів на суму залишку кредитної заборгованості і станом на 01.08.2023 року, як і станом на 01.10.2022 року, за поточним рахунком на ім'я ОСОБА_1 обчислюється кредитна заборгованість в розмірі 123 337,15 грн.
Вимог про стягнення процентів за користування кредитом чи неустойки позивачем не заявлялось.
Зібрані у справі докази доводять укладання відповідачкою кредитного договору у передбаченій законом формі, користування нею кредитними коштами, які не були повернуті позивачу та правильність нарахування Банком суми боргу ОСОБА_1 не спростовано.
Отже, судом встановлено, що відповідачкою не заперечується факт її звернення до позивача з заявою про відкриття банківського рахунку з доступом до кредитних коштів у вигляді кредитного ліміту.
Проте, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кучер Ю.А. заперечуючи проти позовних вимог, посилається на ненадання Банком доказів отримання відповідачкою банківської картки, факту використання відповідачкою кредитних коштів та факту погодження нею умов кредитування в частині порядку використання та повернення кредитних коштів.
В цьому контексті суд звертає увагу, що згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13.
Отже колегія суддів зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Що стосується доводів апелянта про недопустимість прийняття судом першої інстанції доказів, наданих позивачем в якості додатків до відповіді на відзив, колегія суддів зазначає наступне.
Цивільне судочинство ґрунтується на засадах диспозитивності та змагальності, внаслідок чого за загальним правилом обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Отже, передбачений процесуальним законом обов'язок подання позивачем доказів разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України), не перешкоджає позивачу подати до суду додаткові докази на підтвердження своїх аргументів разом з відповіддю на відзив, оскільки тільки після отримання відзиву позивач має можливість визначитись із обставинами, які заперечує відповідач і які позивач має доказувати за більш високим стандартом доказування. До того ж право позивача подавати докази разом з відповіддю на відзив прямо передбачене ч. 4 ст. 179 ЦПК України.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що доводи сторони відповідача про відхилення доказів, наданих позивачем разом з відповіддю на відзив є необґрунтованими.
Отже, дослідивши докази, надані Банком до відповіді на відзив, встановлено досліджуючи рух коштів з виписки по банківському рахунку на ім'я відповідачки свідчить, що з 15.12.2018 року відбувалось активне користування банківською карткою та коштами кредитного ліміту: зняття готівки в банкоматі; оплата товарів і послуг в торгівельних мережах; поповнення рахунку готівковими коштами через відповідні термінали; поповнення рахунку шляхом грошових переказів.
Водночас, з такого банківського рахунку відбувались регулярні платежі з оплати послуг зв'язку за телефонним номером мобільного зв'язку НОМЕР_4 , який перебуває у користуванні відповідачки, оскільки саме такий телефонний номер, як персональний засіб зв'язку, вказаний в її Анкеті-заяві від 12.12.2018 року та у наданих суду процесуальних документах.
Також банківський рахунок поповнювався грошовими переказами самої відповідачки, а саме: 30.09.2020 року - 1910, 00 грн.; 29.03.2021 року - 20, 00 грн.; 31.03.2021 року - 100, 00 грн. тощо.
Разом з тим, по картковому рахунку ОСОБА_1 було оформлено 16 заяв по сервісу «Розстрочка» («Оплата частинами»), що свідчить про здійснення відповідачкою 16 покупок з розстроченням виплати їх вартості (а.с. 108-163).
Оформлення відповідних заяв здійснювалось ОСОБА_1 в мобільному застосунку monobank шляхом підписання відкритим ключем базової ключової пари електронного підпису, генерацію коду якого було засвідчено у п. 6 Анкети-заяви від 12.12.2018 року.
У відповідних заявах зазначався номер платіжної картки НОМЕР_5 та вказувалось, що така картка є доступом до поточного рахунку.
Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать, що факт отримання відповідачкою відповідної платіжної картки та використання коштів кредитного ліміту підтверджується належним чином, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про спростування доводів сторони відповідача про протилежне.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про наявність між сторонами договірних кредитних відносин на підставі яких відповідачка ОСОБА_1 отримала банківську картку із кредитним лімітом та можливістю використання кредитних коштів.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
В Анкеті-заяві від 12.12.2018 року зазначено, що позичальник погоджується з тим, що така Анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають Договір про надання банківських послуг і позичальник ознайомився зі змістом таких документів та отримав їх примірники у мобільному додатку (а.с. 11).
На підтвердження своїх вимог позивачем надано Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал банк» при наданні банківських послуг в редакції від 27.11.2021 року, Тарифи для продукту «Чорна картка monobank», Таблиця обчислення вартості кредиту для споживача та Паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію про їх підписання електронним цифровим підписом обома сторонами договору (а. с. 24-26).
Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі потреби у вигляді суми кредитного ліміту на платіжній картці клієнта, яка відкрита у банку на підставі укладеного договору про надання банківських послуг зі сплатою 3,1 % в місяць (37,2 % річних) терміном на 25 років, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.
Банком надано до суду роздруківку з мобільного додатку monobank, у якій відображена процедура входу в додаток, з якого вбачається, що без погодження з Умовами та Правилами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту увійти в додаток та користуватися карткою неможливо, оскільки у випадку, коли особа не дає згоди з Умовами і правилами надання банківських послуг у застосунку monobank шляхом накладення електронного цифрового підпису, то застосунок monobank не переходить на наступний етап входу в головне меню застосунку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що послуги банку в проекті monobank надаються дистанційно через мобільний додаток в режимі реального часу, а Умови і правила, які включають тарифи та інформацію, яка підлягає доведенню до відома споживачів перед укладенням договору споживчого кредитування, надані відповідачу саме через мобільний додаток, а тому відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена з правилами, які діяли на час підписання анкети-заяви та відповідно до ст. 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання, а умови основні умови кредитування (процентна ставка; строк кредитування; порядок повернення кредитних коштів тощо) передбачені у Паспорті споживчого кредиту Чорної картки monobank.
Такі ж висновки щодо правомірності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12.01.2021р. у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021р. у справі № 234/7159/20.
Отже, доводи апелянта, що у справі відсутні докази погодження між сторонами всіх суттєвих умов договору, належної інформації про підстави та розмір відповідальності позичальника за прострочення виконання зобов'язання, не доведення банком, що саме ці, а не будь-які інші Умови та правила розумів відповідач під час укладання договору, є необґрунтованими.
Як вбачається з виписки про рух коштів з поточного рахунку на ім'я відповідачки свідчить, що в період з 01.02.2022 року до 21.02.2022 року відповідачкою було використано 98 213,27 грн.
Після 21.02.2022 року з карткового рахунку в якості видаткових операцій відбувались списання грошових коштів в якості здійснення щомісячних платежів з оплати попередньо замовлених послуг (оплата контенту на платформі цифрової дистрибуції AppStore, платежі по договорам сервісу «Розстрочка» за заявами №20.30.0004179366 від 09.10.2021 року та №20.30.0004953113 від 08.01.2022 року), а також списання відсотків за користування кредитними коштами.
Разом з цим, 10.03.2022 року та 18.04.2022 року мало місце поповнення карткового рахунку готівковими коштами в розмірі по 2000 грн.
Проте, з квітня 2022 року по такому рахунку припинилось здійснення відповідачкою будь-яких видаткових операцій, оскільки розмір поточної заборгованості перевищив розмір кредитного ліміту, а збільшення облікованого розміру заборгованості понад кредитний ліміт обумовлено списанням нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та платежів за договорами про купівлю товарів у розстрочку, що здійснювались на підставі заяв відповідачки №20.30.0004179366 від 09.10.2021 року та №20.30.0004953113 від 08.01.2022 року (а.с. 138-143, 146-148).
Отже, наданий позивачем розрахунок суми процентів по Договору відповідає умовам, передбаченим паспортом споживчого кредиту (а.с. 24-26).
Судом першої інстанції встановлено, що станом на 01.10.2022 року розмір заборгованості зафіксований позивачем в загальній сумі 123 337,15 грн. При цьому, що розмір тіла кредиту збільшений понад кредитний ліміт внаслідок обліку по картковому рахунку заборгованості з оплати нарахованих процентів за користування кредитним лімітом та зобов'язань позичальника по договорах про купівлю товарів у розстрочку, що відповідає Умовам і правилам обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що за умовами укладеного сторонами кредитного договору відповідачка зобов'язана була щомісяця сплачувати мінімальний платіж в розмірі та в термін, зазначені у Паспорті споживчого кредиту, однак не виконувала цих обов'язків та має заборгованість по сплаті щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, у зв'язку з чим відповідно до п.п. 5.16 п. 5 розділу ІІ Умов уся заборгованість стала простроченою і станом на 01.10.2022 року, як і на 01.08.2023 року, становить 123 337,15 грн., як складається з тіла кредитного ліміту в розмірі 100 000 грн., збільшеного на суму овердрафту в розмірі 23 337,15 грн.
Крім того, відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Універсал Банк» не повернуті, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з боржника суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 123 337,15 грн., а отже заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, судом першої інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права.
При цьому необґрунтованим є посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 про те, що за відсутності підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, з огляду на те, що такий висновок зроблено у інших кредитних відносинах, які виникли на підставі договору, укладеного в письмовій формі відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, а не в електронній формі з особливостями, встановленими Законом України «Про електронну комерцію».
Інші доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Юлії Вікторівни Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2023 року, судові витрати слід залишити за відповідачем.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Юлії Вікторівни - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 28 лютого 2024 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді Л.І. Василенко
О.В. Карпенко