Рівненський апеляційний суд
Іменем України
22 лютого 2024 року м. Рівне
Справа № 564/3503/23
Провадження № 11-кп/4815/236/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 року про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12023181150000324 від 14.07.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, -
Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 року задоволено клопотання прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16 березня 2024 року без визначення розміру застави.
Не погодившись з ухвалою суду захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, тому підлягає скасуванню. Вказує, що стороною обвинувачення у поданому клопотанні не наведено жодного конкретного факту, який доводить існування зазначених ризиків, зокрема переховування від органів досудового розслідування та суду, оскільки обвинувачений після того, як дізнався про смерть потерпілого ОСОБА_8 сам, добровільно прийшов до приміщення відділення поліції №2, хоч мав реальну можливість виїхати з м. Костопіль, що, на його думку, підтверджує добросовісне, порядне відношення ОСОБА_7 до події, яка відбулася за його участю.
Також вважає необґрунтованим ризик впливу на потерпілого та свідків, оскільки потерпілий ОСОБА_9 вказав під час судового засідання в суді першої інстанції, що він не був очевидцем події, а лише чув якийсь шум, а єдиний свідок, яка була присутня під час конфлікту обвинуваченого та потерпілого, була допитана під час досудового розслідування та судового розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу і з якою був проведений слідчий експеримент. Наголошує, що ОСОБА_7 на даний час перебуває на військовій службі по контракту, під час захисту Батьківщини 22 квітня 2022 року одержав мінно-вибухову, закриту черепно-мозкову травми, струс головного мозку, акубаротравму, забій грудної клітини справа та проходив відповідний курс лікування, по місцю несення служби характеризується виключно позитивно.
Просить скасувати ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 року, відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в період з 22.00 до 06.00 наступної доби.
Під час апеляційного розгляду захисник змінив вимоги апеляційної скарги та просив обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги зі змінами, думку прокурора, яка заперечувала проти її задоволення, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Судове рішення стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів, в провадженні Костопільського районного суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 14.07.2023 року за №12023181150000324 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Апеляційним судом встановлено, що 16 липня 2023 року ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, при цьому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався.
Обґрунтовуючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що обставини кримінального провадження з часу застосування запобіжного заходу не змінилися, а ризики, визначені ст.177 КПК України, не зменшилися, тому застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого є неможливим.
Проте, колегія суддів вважає, що продовживши обвинуваченому найбільш суворий запобіжний захід, судом не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти ризикам, вказаним в клопотанні.
Так, задовольняючи клопотання прокурора про продовження застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, місцевим судом не в повній мірі враховано обставини, передбачені ст.178 КПК України та не належним чином оцінено їх в сукупності, мотивуючи своє рішення наявністю виправданих та необхідних елементів, які визначають потребу у застосуванні стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою. При цьому, суд врахував обґрунтовану підозру у вчиненні обвинуваченим умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, який згідно ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років.
Однак, на думку колегії суддів, суддя суду І інстанції, приймаючи рішення в порядку ч.4 ст.194 КПК України про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не врахував належним чином положення ст.183 КПК України та практики Європейського суду, прийшовши до передчасного висновку про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Зокрема, колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції на тяжкість інкримінованого обвинувачення та ризики можливості переховуватися від суду і незаконно впливати на потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні на даний час втратили актуальність, оскільки ОСОБА_7 тривалий час знаходиться під вартою, даних про можливий вплив на вказаних осіб як особисто, так і через інших осіб в матеріалах справи немає та стороною обвинувачення не доведено. Крім того, захисник вказав, що потерпілий та свідок в даному кримінальному провадженні вже допитані, тому підстав для впливу на них у обвинуваченого не має. Проте, в разі обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на останнього може бути покладений обов'язок у виді заборони спілкуватися з потерпілим та свідком, що дасть змогу запобігти такому ризику.
Також, ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»). Зокрема, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).
Разом з тим, в апеляційній скарзі захисник наголосив про можливість обвинуваченого після інкримінованої події виїхали з міста, однак він цього не зробив та навпаки, після того, як дізнався про смерть потерпілого, добровільно, за власною ініціативою, прийшов до відділення поліції, що, на думку апеляційного суду, свідчить про розуміння обвинуваченого наслідків інкримінованого злочину та, відповідно, відсутність ризику переховування від органів досудового розслідування та суду.
Обравши ОСОБА_7 найбільш суворий запобіжний захід, місцевим судом не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки. Даний висновок суду носить формальний характер, оскільки він обмежився лише посиланням на те, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню визначених ризиків.
Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_7 має постійне місце реєстрації та проживання, раніше не судимий, підтримує тісні стосунки з хрещеним та його матір'ю, які в разі обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту зможуть приходити до нього, забезпечувати продуктами харчування та засобами першої необхідності, що свідчить про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризикам, встановленим судом першої інстанції.
З огляду на наведене, застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою колегія суддів вважає занадто суворим та приходить до висновку, що у даному випадку зазначені прокурором у клопотанні доводи не дають підстав вважати, що належну поведінку обвинуваченого неможливо забезпечити шляхом застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Відповідно ст.181 КПК України, домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Оскільки протягом апеляційного розгляду провадження не було обґрунтовано наявність виняткових обставин, які дають можливість для продовження обмеження права ОСОБА_7 на свободу, то колегія суддів вважає, що забезпечити належну поведінку останнього можливо шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який полягає у забороні залишати житло цілодобово з покладанням на нього процесуальних обов'язків.
Однак, в разі недотримання обвинуваченим умов запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, орган, який здійснює розслідування кримінального провадження, не позбавлений права звернутися до місцевого суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу на більш суворий.
За таких обставин апеляційна скарга захисника з урахуванням поданих змін підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді скасуванню з постановленням згідно п.2 ч.3 ст.407 КПК України нової ухвали апеляційного суду.
Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , з урахуванням поданих змін, задовольнити.
Ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасувати.
Клопотання прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 задовольнити частково.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Костопіль Рівненської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, військовослужбовця військової служби за контрактом, навідника 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону НОМЕР_1 , раніше не судимого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- утримуватися від спілкування з потерпілим ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_10 ;
- носити електронний засіб контролю.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти.
Виконання даної ухвали доручити відділенню поліції №2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області.
Строк дії ухвали до 16 березня 2024 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2