Ухвала від 22.02.2024 по справі 569/3885/13-к

Рівненський апеляційний суд

УХВАЛА

Іменем України

22 лютого 2024 року м. Рівне

Справа № 569/3885/13-к

Провадження № 11-кп/4815/108/24

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисників-адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника-адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9, 12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст.187, ч.3 ст. 289, ч.2 ст.28 ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 263 КК України, тв. ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9, 12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.3 ст. 289 КК України, у кримінальному провадженні №12012190020000004,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 10 листопада 2023 року.

Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника-адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 .

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати вказану ухвалу. На обґрунтування своїх вимог зазначив, що місцевий суд при постановленні даної ухвали допустив істотні порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки прокурором не було доведено необхідності у подальшому утриманні їх під вартою, адже загальний строк розгляду даного кримінального провадження вже перевищує 11 років, протягом яких обвинувачені утримуються під вартою в умовах слідчого ізолятора. Вважає, що при прийнятті даного рішення місцевим судом не було враховано принцип розумних строків розгляду.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить вказану ухвалу скасувати та обрати ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Обґрунтовує свої вимоги апелянт тим, що на сьогоднішній день ризики, передбачені ст. 177 КПК, щодо ОСОБА_8 відсутні. На даний час її підзахисний утримується в ДУ «Рівненський слідчий ізолятор» вже більше 11 років, водночас інкриміновані йому злочини, було вчинено до 20.06.2017, а тому, враховуючи положення ч.5 ст. 72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 21.11.2015, у разі засудження ОСОБА_8 до позбавлення волі, йому має бути зараховано строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Також захисник зазначила, що ОСОБА_8 позитивно характеризується у ДУ «Рівненський слідчий ізолятор», раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, а в умовах утримання під вартою він не може отримувати належної медичної допомоги.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 , з підстав, аналогічних викладеним в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_8 , також просить скасувати зазначену ухвалу.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить скасувати дану ухвалу та обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у домашнього арешту в нічний час доби з 23.00 год. до 05.00 год. за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування цих вимог зазначив, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам КПК, оскільки не містить усієї необхідної інформації -не наведено обставин, які б свідчили про те, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК на даний час не зменшились, а також не наведено обставин, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Захисник вказав, що ризики, на які покликається сторона обвинувачення, стосуються періоду досудового розслідування і на даний час є неактуальними.

Окрім того, покликався на те, що ОСОБА_9 перебуває під вартою вже понад 11 років, а тому, враховуючи, що інкриміновані йому злочини було вчинено у 2012 році, а тому, враховуючи положення ч.5 ст. 72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 21.11.2015, він вже фактично відбув покарання у виді строкового позбавлення волі, передбаченого санкцією ч.2 ст. 115 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_5 на підтримання апеляційних скарг, думку прокурора ОСОБА_4 щодо безпідставності апеляційних вимог та залишення ухвали без змін, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить таких висновків.

Частиною 1 ст. 404 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст. 331 КПК, повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

В провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження за №№ 12012190020000004 стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9, 12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.3 ст. 289, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 263 КК України, та ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9, 12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.3 ст. 289, ч.2 ст. 28. ч.2 ст. 194 КК України.

Апеляційним судом встановлено, що у вересні 2012 року ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, при цьому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався.

Обґрунтовуючи рішення про продовження строку тримання під вартою, місцевий суд вказав, що розгляд кримінального провадження на даний час не завершено з поважних причин, а ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК не зменшилися, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.

Водночас, продовжуючи обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 найбільш суворий запобіжний захід, судом не було з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити їх належної процесуальної поведінки та запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

При цьому, слід звернути увагу на позиції Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового розслідування, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).

В контексті п.3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст. 177 КПК.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції.

Натомість суд першої інстанції не дотримався вищенаведених вимог.

Колегія суддів вважає, що подані прокурором до суду клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 містять формальний виклад обставин, мотивовані лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених.

Так, при обранні обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою було зазначено про тяжкість інкримінованого обвинувачення та ризики можливості переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, продовжити свою злочинну діяльність, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення, чим перешкоджати кримінальному провадженню, проте з плином часу це обґрунтування не змінилося також при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).

Зокрема, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).

Вважаючи за доцільне продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , суд першої інстанції погодився з доводами, викладеними в клопотанні прокурора, посилаючись на раніше встановлені під час обрання та продовження обвинуваченим запобіжного заходу ризики, суд не навів обставин, які б переконливо виправдовували подальше тримання обвинувачених під вартою, оскільки їх актуальність на момент продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором не підтверджена.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом безпідставно продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 строк тримання під вартою.

Суд апеляційної інстанції враховує вимоги ст.5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

Висновок суду про неможливість застосування до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 іншого більш м'якого запобіжного заходу взагалі не аргументований, носить формальний характер, оскільки суд обмежився лише посиланням на те, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню визначених ризиків.

Апеляційний суд зазначає, що застосування запобіжного заходу у виді тримання обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 під вартою перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення їх належної поведінки на цей період, оскільки до обвинувачених даний запобіжний захід був застосований ще з вересня 2012 року, тобто обвинувачені перебувають під вартою понад одинадцять років. У зв'язку з чим, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є не співмірним меті заходу, тому під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не було забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур Глави 18 КПК, внаслідок чого судове рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.

Апеляційний суд вважає, що значна тривалість судового розгляду понад дев'ять років, за відсутності відомостей щодо явного зловживання стороною захисту процесуальними правами, не може перекладатися на обвинувачених шляхом обмеження права на свободу, що відносно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 носить довготривалий характер, навіть за наявності обґрунтованого обвинувачення і при цьому очікуване покарання не слід ототожнювати із застосуванням запобіжного заходу.

У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо осіб обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які раніше не судимі, колегія суддів прийшла висновку, що апеляційні скарги захисників підлягають до часткового задоволення, а апеляцій скарги обвинувачених - задоволенню.

Враховуючи вказані обставини, і те, що в ухвалах суду про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 строку тримання під вартою протягом багатьох років містяться посилання, фактично, на ті самі обставини, які слугували підставами для обрання запобіжного заходу у вересні 2012 року, тобто без належного доведення підстав продовження відносно них виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків з плином часу, колегія суддів приходить висновку, що таку тривалість тримання обвинувачених під вартою не можна вважати виправданою.

Стороною обвинувачення не було надано доказів на підтвердження доцільності продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 під вартою.

Разом з тим, строк дії оскаржуваної ухвали закінчився 10 листопада 2023 року тому апеляційний суд не надсилає дану ухвалу до виконання.

Стосовно вимоги про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту, то апеляційний суд вважає, що за вказаних вище обставин на даний час відсутні підстави для обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити, апеляційні скарги захисників-адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - скасувати, в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу - відмовити.

Ця ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3