Справа № 543/573/23 Номер провадження 22-ц/814/1068/24Головуючий у 1-й інстанції Гришко О.Я. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
27 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Стеценко В.С.,
з участю представника відповідача - адвоката Ольховського В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця»,
на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2023 року, постановлене суддею Гришко О.Я. (повний текст складено 16 жовтня 2023 року),
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи,
13.06.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 22.12.2018 на першій залізничній колії поблизу станції Лубни, навпроти житлового будинку в м.Лубни, вул.Анатолія Безроди,18, Полтавської області, потяг №15 (локомотив ЧС4 №75) сполученням «Харків-Рахів», під керуванням машиніста ОСОБА_2 , скоїв наїзд на гр. ОСОБА_3 . Унаслідок отриманих травм він загинув на місці пригоди.
Позивач є рідним батьком загиблого. Його втрата для нього є незворотною, а передчасна смерть - непоправною, такою, що спричинила душевні страждання, призвела до погіршення самопочуття, втрати соціальних зв'язків, позбавила підтримки та можливості отримувати допомогу в майбутньому. Позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої йому моральної шкоди у грошовому еквіваленті - 300 000,00 грн., які просить стягнути із АТ «Українська залізниця», як власника локомотиву, тобто джерела підвищеної небезпеки.
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 06.10.2023 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Стягнуто із АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 750,00 грн.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що сам факт загибелі сина позивача під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості його моральних страждань, які підлягають відшкодуванню власником джерела підвищеної небезпеки. Визначаючи розмір моральної шкоди, районний суд виходив із того, що факт смертельного травмування стався внаслідок особистої неуважності самого потерпілого та нехтування ним правилами безпеки на залізничному транспорті, постановивши до стягнення 50 000,00 грн. моральної шкоди, що відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Відповідач АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» у вимогах апеляційної скарги просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Просить врахувати наявні у справі докази, а саме: висновок судово-медичної експертизи, яким встановлено причини загибелі потерпілого та наявність в його крові етилового спирту в кількості, характерній при середньому ступеню алкогольній інтоксикації; постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України.
Наголошує, що кримінальним провадженням не встановлено умислу в діях потерпілого, оскільки відповідно до ст.2 КПК України це не є завданням кримінального провадження, в межах якого органами досудового розслідування перевірялася лише наявність складу злочину в діях локомотивної бригади.
Зазначає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції помилково залишив поза увагою пункт 3 Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, за змістом якого особи, які не належать до працівників залізничного транспорту, не мають права ходити по залізничних коліях, знаходитися у службових приміщеннях залізниці, крім приміщень, де здійснюється прийом громадян, у вагонах під час їх відстою.
Доводить, що смерть потерпілого настала унаслідок порушення ним пунктів 2.2; 2.3; 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті Україні, дотримання яких не вимагає від пішоходів особливих зусиль, певних навичок чи здібностей.
За цих обставин вбачає в діях потерпілого ознаки умислу, оскільки потерпілий свідомо допускав настання шкідливого результату, хоча не міг не почути чи не помітити наближення локомотиву і міг взагалі не виходити на колію до проїзду потягу. Натомість, перед зіткненням лежав поперек залізничних колій, ознак життя не подавав, на сигнали, які подавала локомотивна бригада, не реагував, інших осіб поруч не було. Отже, лише за наявності умислу потерпілого у даній обстановці йому могла бути спричинена шкода.
Зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишалася позиція Верховного Суду у справі №606/1630/21 від 15.02.2023, за змістом якої за відсутності встановленого факту протиправності дій особи, як учасника ДТП виключає підстави для стягнення відшкодування моральної шкоди, завданої смертю на підставі ст.ст.1167, 1168 ЦК України.
Тоді як у цій справі встановлено, що відповідачем не було порушено норми права щодо технічної експлуатації залізниць, що свідчить про відсутність протиправної поведінки, а отже виключає підстави стягнення моральної шкоди, що також узгоджується із позицією Верховного Суду у справі №674/1666/14-ц від 23.01.2019.
Вважає недоведеним факт моральних страждань позивача, оскільки за змістом позиції Верховного Суду у справі №752/11156/18, перебування у депресії у зв'язку зі смертю близького родича не є об'єктивними та непереборними труднощами, оскільки глибокі душевні страждання у зв'язку зі смертю близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.
Зазначає, що районний суд неправильно визначив розмір судового збору, який підлягає стягненню на користь держави, пропорційно задоволеним вимогам позову та повинен був обраховуватися від 1% ціни позову та складати 499,80 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом за його відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідачата перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.12.2018 близько 22-55 год. на першій залізничній колії поблизу зі станцією Лубни, напроти житлового будинку у м.Лубни, вул. Анатолія Безроди,18, Полтавської області, потяг №15 зі сполученням «Харків-Рахів» здійснив наїзд на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , який знаходився на коліях, в результаті чого останній помер на місці події.
22.12.2018 відомості за вказаним фактом внесено до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018170240001595 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.276 КК України./а.с.105 т.1/
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №335 від 24.12.2018 причина смерті ОСОБА_3 : пішохід травмований при зіткненні з поїздом./а.с.20-21 т.1/
27.12.2018 складено актовий запис про смерть ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ./а.с.19 т.1/
Локомотив ЧС4-75 перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Київ-Пасажирський» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця»./а.с.18 т.1/
25.12.2018 проведено оперативну нараду при начальнику локомотивного депо Київ-Пасажирський та прийнято рішення, що дії локомотивної пригоди під час руху поїзда №15 в добу 22.12.2018 визнано вірними./а.с.57-58 т.1/
Згідно акту службового розслідування аварії, затвердженого начальником станції 28.12.2018, комісія дійшла висновку, що вини працівників ВП «Локомотивне депо Київ-Пасажирський» філії «Південно-Залізниця» АТ «Укрзалізниця» та станції Лубни виробничого підрозділу «Полтавська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» не вбачається; стан та утримання залізничної колії та рухомого складу відповідає встановленим вимогам; смертельно травмований ОСОБА_3 , 1987 р.н. порушив вимоги п.п.2.2., 2.5. Правил безпеки руху громадян на залізничному транспорті України», затвердженого наказом МТУ від 19.02.1998 №54, зареєстрованого МЮУ 24.03.1998 №193/2633 (зі змінами затвердженими наказом МТЗУ від 22.11.2007 №1059, зареєстрованими МЮУ 18.12.2007 №1378/14645)./а.с.53-56 т.1/
Згідно висновку експерта №334-1 від 24.02.2019, складеного судово-медичним експертом Лубенського міжрайонного відділення Полтавського обласного бюро СМЕ ДОЗ Полтавської облдержадміністрації, перелічені травми потерпілого носять характер при життєвості, утворилися від дії тупого (тупих) предмету (предметів) або при ударі об такі, можливо при залізничній травмі, при чому в момент первинного контакту з травмуючим об'єктом потерпілий знаходився в лежачому положенні і був звернутий головою усередину рельсової колії і відносно до живої особи мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх спричинення, а в даному випадку призвели до смерті потерпілого. При судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт в концентрації в крові - 2,1 проміле, що відповідно до живої особи відповідає середньому ступеню алкогольного сп'яніння./а.с.164-167 т.1/
Постановою слідчого Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області від 04.06.2020 закрито кримінальне провадження №12018170240001595 у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення./а.с.6-9/
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 18.10.2022 (справа №543/855/21) позов ОСОБА_4 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - задоволено частково.
Стягнуто із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. та по 75 000,00 грн. на користь кожного із неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ./а.с.10-16/
Позивач ОСОБА_1 є батьком потерпілого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження останнього серії НОМЕР_2 ./а.с.22/; позивач є пенсіонером за віком, пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 ./а.с.23/
Частково задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що між діями машиніста, який перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» та наслідками, які настали в результаті події на залізничній колії, є прямий причинний зв'язок. При цьому відсутність у діях машиніста складу кримінального правопорушення не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності. Оскільки, хоча причиною нещасного випадку на залізниці стала особиста неуважність ОСОБА_3 та нехтування ним правил безпеки на залізничному транспорті, проте відповідачем не надано доказів на підтвердження, що зазначена подія сталася внаслідок непереборної сили або умислу, як підстави відмови у відшкодуванні.
Урахувавши викладене суд першої інстанції визнав доведеним, що позивачу, батькові загиблого, завдано моральну шкоду, яка пов'язана із хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть сина, порушенням укладу життя, постановивши до стягнення 50 000,00 грн. моральної шкоди, що відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційної скарги відповідача їх правильність не спростовують, зводяться до довільного тлумачення норм права на власну користь.
Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст.1167).
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно із частинами 1, 2 та 5 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням і зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
За змістом частини другої статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Із огляду на викладені норми матеріального права, суд першої інстанції, належно їх застосувавши, дійшов правильного висновку щодо підставності позову та відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи, власником джерела підвищеної небезпеки, незалежно від його вини. Обставин непереборної судом не встановлені, а наявність умислу потерпілого відповідачем не доведена.
При цьому колегія суддів приймає до уваги ті обставини, що потерпілий перебував у стані сп'яніння (середня алкогольна інтоксикація) та нехтував правилами безпеки руху, що свідчить про грубу необережність з його боку, яка призвела до його загибелі.
Твердження відповідача про очевидність намірів потерпілого, який міг помітити потяг значно раніше, ніж ліг на залізничні колії ґрунтуються на суб'єктивній оцінці подій та спростовуються висновком експерта, за змістом якогов момент первинного контакту з транспортним засобом потерпілий знаходився в лежачому положенні і був звернутий головою усередину рельсової колії.
Отже доказів, які б підтверджували умисел потерпілого відповідачем не надано, тоді як чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №466/4412/15-ц від 05.06.2019, №756/16649/13-ц від 15.08.2019, №447/2438/16-ц від 02.10.2019, №601/1304/15-ц від 11.12.2019, №345/3335/1 від 03.06.2020, №742/637/19 від 07.10.2020.
Разом із цим, установивши, що ДТП із ОСОБА_3 сталася, у тому числі, внаслідок нехтування ним правил безпеки руху (пунктів 2.2, 2.3, 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України), в стані алкогольного сп'яніння (середня алкогольна інтоксикація), районний суд правильно застосував ч.2 ст.1193 ЦК України, вбачаючи підстави для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, а не відмови у повному обсязі.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності факту спричинення моральної шкоди та її розміру належними доказами, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що моральна шкода позивачу завдана смертю його сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивачу душевні страждання. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивача, неможливо.
Тобто, сам факт загибелі сина є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача. Тоді як наведена відповідачем у апеляційній скарзі позиція Верховного Суду у справі №752/11156/18, за змістом якої перебування особи у депресії у зв'язку зі смертю близького родича не є об'єктивними та непереборними труднощами, на підставність відшкодування моральної шкоди не впливає, оскільки висновки Верховного Суду надані в контексті поважності підстав визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, а тому до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд першої інстанції врахував глибину та тривалість моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок смерті сина, грубу необережність потерпілого, що сприяла виникненню шкоди, та із застосуванням принципів розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь позивача 50 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди. Такий розмір стягнення узгоджується із засадами розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача.
Стосовно розподілу судових витрат в суді першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Як убачається із матеріалів справи, позов поданий фізичною особою та його ціна становить 300 000,00 грн.
Відповідно до п.1.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, за подачу позову підлягав до сплати судовий збір у розмірі 3 000,00 грн.; зважаючи на те, що позов задоволено на 16,6%, судовий збір, що підлягає стягненню на користь держави становить 498,00 грн., а не 750,00 грн. Отже в цій частині рішення суду слід змінити, зменшивши розмір судового збору із 750,00 грн. до 498,00 грн.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до довільного трактування висновків Верховного Суду, сформованих за відмінних фактичних обставин. Разом із цим, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розміру судового збору постановленого до стягнення із відповідача на користь держави із 750,00 грн. до 498,00 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» - задовольнити частково.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2023 року - змінити в частині розміру судового збору постановленого до стягнення із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави із 750,00 грн. до 498,00 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28.02.2024.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак