Справа № 161/7319/23 Провадження № 11-кп/802/146/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
27 лютого 2024 року місто Луцьк
В провадженні Волинського апеляційного суду перебувало кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_5 ..
Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_5 засуджено:
за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком на три роки, якщо він під час цього строку не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України в період іспитового строку покладено на ОСОБА_5 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 500,000 (п'ятсот тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь КП «Медичне об'єднання Луцької міської територіальної громади КП «МО ЛМТГ» витрати на лікування ОСОБА_4 у розмірі 43752,69 грн.
Вироком вирішено питання речових доказів, судових витрат та арештованого майна.
Прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, правильності кваліфікації дій обвинуваченого, подав апеляційну скаргу у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Посилається на те, що судом першої інстанції належним чином не враховано думку потерпілої, яка наполягала на призначенні обвинуваченому сурового покарання. Також, з часу вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 оплатив потерпілій лише вартість матеріалів необхідних для проведення операції, в подальшому її станом здоров'я не цікавився. Внаслідок отриманих в ДТП тяжких тілесних ушкоджень, потерпіла втратила працездатність та стала інвалідом 2 групи.
Крім того, судом не враховано того факту, що ОСОБА_5 раніше притягався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, перебував на стаціонарному лікуванні у ВОНД з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності».
Зазначає, що наведені судом підстави для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробовуванням враховані також і при визначені виду та розміру покарання, що є недопустимим.
З урахуванням наведеного, прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Потерпіла ОСОБА_4 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, правильності кваліфікації дій обвинуваченого, подала апеляційну скаргу, в якій вказує про невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, а також визначеного судом розміру моральної шкоди.
Вважає, що суд необґрунтовано відніс до обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 , - щире каяття, адже обвинувачений крім визнання вини у вчиненому будь-яких інших активних дій на усунення завданих збитків не вчиняв. Так, ОСОБА_5 відшкодовано шкоду лише у сумі 3000 грн. та оплачено вартість титанових пластин необхідних для операції у розмірі 43000 грн. Також як прокурор зазначає про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та перебування останнього на лікуванні у Волинському медичному центрі терапії залежності. Враховуючи вказане, на переконання потерпілої, звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України є безпідставним та надто м'яким покаранням, у зв'язку з чим просить призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Крім зазначеного, потерпіла вказує, що судом першої інстанції безпідставно ухвалено стягнути з обвинуваченого завдану ним моральну шкоду на її користь в розмірі, що є суттєво меншим від того який був нею заявлений в позові. Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи отримані потерпілою тяжкі тілесні ушкодження під час ДТП завдали їй істотних та тривалих психологічних травм. На підставі зазначеного, потерпіла просить стягнути з обвинуваченого на її користь моральну шкоду в сумі 1 447 200,00 грн.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 вважає оскаржуваний вирок необґрунтованим, винесеним без урахування дійсних обставин справи, а саме неправомірних дій потерпілої, які потягли за собою ДТП. На переконання обвинуваченого, саме порушення потерпілою правил ПДР, зокрема, остання різко вийшла на дорогу, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, лежать в прямому причинно-наслідковому зв'язку з ДТП. Місцевим судом при винесені вироку вказані обставини не встановлювалися та не досліджувалися, у зв'язку з чим його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Щодо відшкодування матеріально та моральної шкоди ОСОБА_5 зазначає, що взяв на себе всі витрати на лікування потерпілої та її реабілітацію. Крім того, звертає увагу суду, що на його утриманні знаходяться двоє непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, у зв'язку з чим стягнення з нього моральної шкоди у сумі 500 000,00 грн. є непосильним для нього тягарем.
Враховуючи вказане, обвинувачений просить оскаржуваний вирок щодо нього змінити. Постановити стягнути з нього на користь потерпілої моральну шкоду у розмірі 75 000,00 грн., призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування даного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України. В решті вирок залишити без змін.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 27.02.2024 апеляційні скарги учасників процесу залишено без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.
З судовим рішенням колегії суддів Волинського апеляційного суду в частині залишення без задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої я, як член колегії суддів, не погоджуюсь, а тому на підставі ч.3 ст.375 КПК України вважаю за необхідне викласти письмово окрему думку.
Доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої про те, що обвинуваченому ОСОБА_5 слід призначити покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, на моє переконання є обґрунтованими.
Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
У відповідності до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при призначені покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчиненого злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стані правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Згідно із статтею 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції виходив з обставин, які враховувалися при визначенні виду й розміру покарання, а саме: дані про обвинуваченого, який раніше не судимий, з 1997 року по даний час працює на посаді лікаря-ортопеда травматолога дитячого відділення КП « Волинського обласного територіального медичного об'єднання захисту материнства і дитинства, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, а саме: обвинувачений має загальний медичний стаж 27 років, кваліфікований, є лікарем першої кваліфікаційної категорії, грамотний спеціаліст добре знаючий симптоматику та діагностику хірургічних та педіатричних захворювань, відмінно орієнтується в питаннях невідкладної травматології, володіє сучасними методиками діагностики та лікування ортопедичних захворювань та травм, методами проведення різноманітних складних медичних маніпуляцій та оперативних втручань, надає консультативну та організаційно - методичну допомогу лікарям ортопедо-травматологам дитячим з районів та міст області, користується повагою та заслуженим авторитетом серед колег та співробітників установи, шанують та поважають його маленькі пацієнти та їх батьки, дітей неповнолітніх на утриманні немає, в установах міста на обліку не перебуває, має на утриманні батька інваліда.
До обставин, які пом'якшують покарання, суд відніс щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування шкоди.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.
Враховуючи зазначені пом'якшуючі обставини, з урахуванням особи винного, а також висновків досудової доповіді, стали підставою для застосування судом першої інстанції покарання, призначеного ОСОБА_5 відповідно до вимог ст.ст.75, 76 КК України та звільнення останнього від відбування призначеного основного покарання з випробуванням.
Вважає, що наведена сукупність обставин не надавала підстав місцевому суду для висновку, що визначена засудженому ОСОБА_5 форма відбування покарання є справедливим та виваженим заходом примусу, а також, що вона забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
При цьому не було враховано те, що скоєний обвинуваченим злочин є тяжким, завдані збитки потерпілій повністю не відшкодував.
Звертаю увагу і на позицію потерпілої, якій в результаті отриманих внаслідок ДТП тілесних ушкоджень, було присвоєно ІІ групу інвалідності, яка наполягала на призначенні ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально. При цьому потерпіла пояснила, що ОСОБА_5 відшкодував їй лише 3 000 гривень та купив титанові пластини для операції. Вона його не пробачила, так як вважає, що поведінка ОСОБА_5 після ДТП не свідчить про його щире каяття та визнання вини. При цьому вказує, що ОСОБА_5 після виписки їй не допомагав, коштів на проведення операцій та реабілітації не надавав. Навіть після ухвалення місцевим судом вироку нічого не відшкодував із суми, яку стягнув місцевий суд на її користь.
Також слід звернути увагу і на обставини ДТП, зокрема те, що ОСОБА_5 скоїв наїзд на потерпілу на нерегульованому пішохідному переході, по якому вона переходила проїжджу частину.
Тому на моє переконання, висновок про можливість застосування щодо ОСОБА_5 інституту звільнення від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, зроблений без урахування особливостей правозастосування наведених норм матеріального права і належним чином не вмотивований, внаслідок чого обвинуваченому ОСОБА_5 призначене покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даним про особу обвинуваченого та конкретним обставинам справи.
Враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , беручи до уваги позицію потерпілої сторони, конкретні обставини ДТП, посткримінальну поведінку обвинуваченого, його притягнення до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, вважаю, що обвинуваченому ОСОБА_5 слід було призначити основне покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, без застосування положень ст.75 КК України із позбавленням права керувати транспортними засобами.
Суддя Волинського апеляційного суду ОСОБА_2