Справа № 366/3137/23
Провадження №3/366/2245/23
5 грудня 2023 року смт. Іванків
Суддя Іванківського районного суду Київської області Гончарук О.П.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від відділення поліції № 1 Вишгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (смт. Іванків) про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , місце роботи не повідомив,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
18.10.2023 року до Іванківського районного суду Київської області надійшли матеріали зазначених справ про адміністративні правопорушення.
Згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 043822 від 14.10.2023 року, по суті правопорушення зазначено наступне:
14.10.2023 року о 00 год. 31 хв. в смт.Іванків по вул.. Івана Проскури, Вишгородського району водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом KIA SORENTO, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння рук, хитка хода). Від проходження огляду у встановленому порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений вчасно. Уся інформація щодо цього судового провадження міститься на сайті «Судова влада України». Крім цього, ОСОБА_1 достовірно було відомо про складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, проте, станом розгляду справи не цікавився, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не звертався.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 8 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України» зазначено, що сторона яка задіяна у ході судового розгляду, зобов'язання з розумним інтервалом цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки, відповідно до статті 268 КУпАП присутність ОСОБА_1 під час розгляду справи не є обов'язковою, про розгляд справи повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справи без його участі за наявними у справах матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до наступного.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Як зазначено у ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідност. 245 КУпАПзавданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАПпри розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За словами судді Верховного суду США Стівена Брайера, викладених у його окремій думціпо справі «Petrella v. Metrogoldwyn-Mayer, Inc., et al.», правові системи містять доктрини, які допомагають судам уникнути несправедливості, яка могла б виникнути, якщо б правові норми застосовувалися суворо в кожному випадку, незалежно від того, наскільки незвичними є обставини.
Такою доктриною у правовій системі України і є практика ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
За цією статтею Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захистправ людиниі основоположнихсвобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до ст.32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
У рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 року (заява №36673/04) зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Виходячи з практики застосування Європейським судом Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із перелічених елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
При цьому, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Доказуванням за цим принципом має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Визначення «законності» або «згідно із законом » досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, в рішенні «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р. ЄСПЛ нагадав, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві.
Крім того, у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 р., заява №11901/02, в п. 60 ЄСПЛ зазначено, що «законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, що є критерієм правового життя суспільства і громадян; законність також розглядають як «принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин». У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу».
Однак концепція «законності» стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. Наприклад, у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява № 29971/04), рішення від 18 грудня 2008 року, ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства івстановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.
До матеріалів справи долучені наступні докази, зокрема:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 043822 від 14.10.2023 року;
- рапорт про видачу відзнятого відеозапису із серверу ВП № 1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області для його подальшого долучення як доказу до протоколу про адміністративне правопорушення від 14.10.2023 року;
- доручення заступника начальника відділення поліції про видачу відеозапису від 14.10.2023 року;
- супровідний лист до суду про направлення оптичного диску з відеозаписами як доказу до протоколу про адміністративне правопорушення без дати;
- оптичний диск з відеозаписом як доказ у справі про адміністративне правопорушення.
Інших доказів матеріали справи не містять. Перелік саме цих доказів, які направлені до суду, підтверджується внутрішнім описом справ, складеним поліцейським.
Дослідивши ці докази, суддя приходить до такого.
Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно доп.2.9«а» ПДРУкраїни,водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Питання, пов'язані із проведенням огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції регламентовані у ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС/МОЗ від 09.11.2015 року № 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735), а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 року № 1103 (далі Порядок № 1103).
Згідно ч. 2-4, 6 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1103, огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - стан сп'яніння), згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.
Згідно п. 2, 3 розділу І Інструкції № 1452/735, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
З цих норм слідує, що вимога поліцейського до водія транспортного засобу про проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння має бути законною. Законність такої вимоги полягає у наявності у водія транспортного засобу ознак алкогольного сп'яніння, а в силу вимог КУпАП, наявність таких обставин підлягає доказуванню, у тому числі шляхом збирання доказів особами, уповноваженими на складання відповідних протоколів про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 6 розділу І Інструкції № 1452/735, огляд на стан сп'яніння проводиться:
поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби);
лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Аналіз наведеного положення Інструкції містить можливість альтернативності огляду водія на стан сп'яніння і не визначає імперативність чи послідовність такого огляду, як наприклад, положення п.8 цієї Інструкції, що лише у випадку ДТП, внаслідок якої є травмовані чи загиблі регламентує обов'язковість проведення огляду на стан сп'яніння лише у закладі охорони здоров'я.
Відповідно до п. 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Відповідно до ч. 7 розділу І Інструкції № 1452/735 у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно достатті 266Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (п. 8 Порядку № 1103).
Аналогічне положення також визначено п.п. 1 та 6 розділу IX Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року № 1395.
Згідно до п. 8 Інструкції № 1452/735, форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.
Аналіз вищезазначених нормативних актів свідчить про те, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров'я у випадку відмови водія від проведення огляду з метою виявлення стану сп'яніння є обов'язковим.
Якщо після оформлення направлення, водій транспортного засобу відмовляється від проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння і в закладі охорони здоров'я, поліцейський у присутності двох свідків (а враховуючи зміни до ст. 266 КУпАП також із застосуванням технічних засобів відеозапису) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (пункт 8 Порядку №1103, пункт 6 розділу ІХ Інструкції з оформлення матеріалів №1395).
Наведене дає підстави стверджувати те, що у ході провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою ст. 130 КУпАП, яке проявилось у відмові від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння підлягає доведенню факт керування особою транспортним засобом, наявність ознак алкогольного сп'яніння, пропозиція/вимога пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння оформлена відповідним направленням, та факт відмови водія від проходження зазначеного огляду.
Відмова особи від проходження огляду на стан сп'яніння повинна бути чіткою, зрозумілою, такою, яка не викликає сумнівів чи неоднозначного її тлумачення, та яка не залежить від будь-яких зовнішніх факторів, у тому числі і дій чи намірів інших осіб.
Аналогічні правові позиції неодноразово наводились у постановах апеляційних судів при перегляді постанов суддів першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків (а враховуючи зміни до ст. 266 КУпАП також із застосуванням технічних засобів відеозапису), що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Як зазначено вище, до протоколу про адміністративне правопорушення в порядку, який встановлено законом, долучено оптичний диск з чотирма файлами відеозапису подій як доказ обставин, які інкримінуються ОСОБА_1 як вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вчиненого у формі відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Дослідивши ці відеозаписи, суддя вважає за необхідне зазначити наступне.
Файли відеозапису між собою не є безперервними та відображають різні за проміжками часу обставини.
З урахуванням наведеного суддя ставить під сумнів факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що є складовою об'єктивної частини правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відображення у протоколі відомостей про керування ОСОБА_1 саме автомобілем KIA SORENTO не підтверджено належними доказами.
При цьому, ОСОБА_1 не заперечував факт керування транспортним засобом, що фактично прирівнюється до визнання ним цієї обставини, однак визнання такого факту не може бути достатнім доказом його існування. З'ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке особі поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище (Постанова ВСУ від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17).
ОСОБА_1 також ставиться у провину відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а саме дії, спрямовані на відмову від проходження такого огляду і розцінені працівниками поліції як відмова.
З цим суддя погодитись не може, оскільки з долучених до справи доказів не вбачається дій ОСОБА_1 , які б свідчили про те, що він будь-яким чином ухиляється проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння і такі дії дійсно підпадають під критерій таких, що свідчать про умисне ухилення від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Зазначені вище встановлені обставини свідчать про обґрунтовані сумніви щодо наявності в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вчиненого у формі відмови від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Більше того, долучені докази суперечать відомостям протоколу про адміністративне правопорушення і не можуть братись до уваги.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у тому чи іншому діянні, оскільки він не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується зі стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25), оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року).
З наведеного слідує висновок про те, що відомості, які відображені у протоколі про адміністративне правопорушення повинні підтверджуватись долученими у встановленому законом порядку доказами, які відображають у своїй сукупності всю суть обставин протиправної поведінки правопорушника, наведених у протоколі про адміністративне правопорушення.
При цьому доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою презумпцій. За відсутності таких ознак чи презумпцій не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначенихстаттею 255цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
За ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Спираючись наположення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011р., заява N16347/02),«Малофєєва протии Росії» (рішення від 30.05.2013р.,заява N36673/04),«Карелін протии Росії» (рішення від 20.09.2016р.заява N926/08), а також на встановлені суддею обставини цієї справи,суддя приходить до висновку, що направлені до суду матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП та їх аргументація є сумнівними. Наявність цих сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Крім цього, суддя не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, що є недопустимим.
Також до вищенаведеного слід зазначити, що суддею в ході розгляду цієї справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відомості, які відображені у протоколі про адміністративне правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи, а тому, суддя приходить до висновку, що протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього докази не можуть бути підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З огляду на встановлені обставини справи, суддя приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутня подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому, відповідно до п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Питання судових витрат суддя вирішує у відповідності до ст. 40-1 КУпАП.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення.
Оскільки у цьому випадку провадження у справі підлягає закриттю, відповідно судовий збір слід віднести на рахунок держави.
На підставі ст.ст. 19, 62 Конституції України, керуючись ст.ст. 7, 36, 40-1, 124, 130, 245, 247, 251, 256, 266, 268, 280, 283-285 КУпАП, суддя
ОСОБА_1 , визнати невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на підставі п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю у його діях події і складу зазначеного адміністративного правопорушення, закрити провадження у справі.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 цього Кодексу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області.
Суддя: О.П. Гончарук