27 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 904/1513/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - Компанія, позивач, скаржник)
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 (головуючий - суддя Євстигнеєва Н.М.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 (головуючий - суддя Верхогляд Т.А., судді Мороз В.Ф., Парусніков Ю.Б.) у справі №904/1513/22
за скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк, відповідач-1)
на дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ)
у справі №904/1513/22
за позовом Компанії
до 1) Банку,
2) товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - Товариство, відповідач-2)
про визнання недійсними односторонніх правочинів та розтлумачення змісту пункту 8.3 Договору доручення №1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 (зі змінами та доповненнями) та пункту 8.3 Договору доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014 (зі змінами та доповненнями).
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання дій державного виконавця в частині формування та направлення вимоги керівнику боржника протиправними.
1. Короткий зміст позовних вимог, судових рішень та узагальнені доводи скарги на дії державного виконавця
1.1. Компанія звернулася до суду із позовом про:
- визнання недійсним одностороннього правочину Товариства, що оформлений листом відповідача-2 від 09.06.2022, стосовно розірвання договору передоручення від 01.09.2016, укладеного Банком і Товариством, з моменту його підписання;
- визнання недійсним одностороннього правочину Банку, що оформлений листом відповідача-1 від 31.05.2022 №Е.38.0.0.0/4-220531/9392, щодо розірвання договору від 03.01.2014 доручення №1 на виконання страхових агентських послуг (зі змінами та доповненнями), договору доручення від 03.01.2014 №2 на виконання страхових агентських послуг (зі змінами та доповненнями), укладених Банком і Компанією, з моменту його підписання;
- тлумачення змісту пункту 8.3 договору доручення від 03.01.2014 №1 на виконання страхових агентських послуг (зі змінами та доповненнями) та пункт 8.3 договору доручення від 03.01.2014 №2 на виконання страхових агентських послуг (зі змінами та доповненнями), укладених Банком і Компанією, що мають такий текст мовою оригіналу: "8.3. В случае отмены поручений Страховщиком или отказа от поручений Страховим агентом настоящий Договор продолжает действовать до момента прекращения обязательств Страховщика по договорам страхования, заключенных Страховым агентом".
1.2. Також, позивач подав суду заяву про забезпечення позову.
1.3. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 заяву Компанії про забезпечення позову задоволено повністю.
1.3.1. Заборонено Банку, його працівникам, а також будь-яким іншим особам, які діють в інтересах або за дорученням Банку, вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з Компанією з продажу страхових продуктів позивача, які існують на підставі договору доручення №1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014, договору доручення №2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014, в тому числі, але не виключно:
- ухилятися, перешкоджати (ускладнювати будь-яким чином), відмовляти клієнтам Банку та іншим особам в укладанні нових договорів страхування, пролонгації, переукладення на нових умовах та внесення змін щодо існуючих договорів страхування договорів страхування від імені Компанії;
- надавати страхувальникам Компанії менш сприятливі, ніж для інших клієнтів Банку, умови виконання договорів страхування та/або перешкоджати здійсненню страхових платежів, у тому числі, але не виключно, шляхом блокування списання страхових платежів в овердрафт з рахунків страхувальників та обмеження страхувальників у користуванні банківською послугою Банку "Регулярний платіж", а також надавати клієнтам Банку та іншим особам менш сприятливі умови для укладання договорів страхування із Компанією, ніж надаються у випадках укладання договорів страхування з іншими страхувальниками;
- надавати пропозиції (у тому числі шляхом проведення телефонних переговорів, направлення будь-яких повідомлень) або іншим чином спонукати страхувальників Компанії до припинення здійснення страхових платежів на користь Компанії та/або до припинення договірних відносин за договорами страхування із Компанією іншим чином, а також до укладання договорів страхування з іншими страховиками.
1.3.2. Заборонено Товариству вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з продажу страхових продуктів Компанії, які існують на підставі договору доручення №1 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014, договору доручення №2 на виконання страхових агентських послуг від 03.01.2014, в тому числі, але не виключно: надавати пропозиції (у тому числі шляхом проведення телефонних переговорів, направлення будь-яких повідомлень) або іншим чином спонукати страхувальників Компанії до припинення здійснення страхових платежів на користь Компанії та/або до припинення договірних відносин за договорами страхування із Компанією іншим чином, а також до укладання договорів страхування з іншими страховиками.
1.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.10.2022, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.12.2022, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову скасовано.
1.5. Банк звернувся до суду 08.07.2022 зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив:
- визнати протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка Максима Сергійовича у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині прийняття до виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову без належних доказів місцезнаходження майна Банку за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32;
- визнати протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, непередбаченої положеннями Закону України "Про виконавче провадження" для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії;
- зобов'язати державного виконавця Відділу скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та вимогу державного виконавця від 21.06.2022 у межах виконавчого провадження НОМЕР_1.
1.6. В обґрунтування скарги Банк посилався на те, що:
- адреса зазначена у постанові про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, є відмінною від адреси боржника (Банк), зазначеної в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову. Відтак, дії державного виконавця, пов'язані з прийняттям до примусового виконання ухвали господарського суду від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову та відкриттям виконавчого провадженням НОМЕР_1, на думку Банку, є протиправними та такими, що порушують вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) та положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція);
- ухвала суду від 17.06.2022 №904/1513/22 про забезпечення позову є рішенням немайнового забороняючого характеру, а, отже, має виконуватися у порядку визначеному частиною четвертою статті 63 Закону;
- державним виконавцем з моменту відкриття виконавчого провадження було неправильно визначено характер та зміст судового рішення, що стало наслідком проведення державним виконавцем заходів та дій, які суперечать порядку виконання рішення про заборону вчиняти дії;
- формування вимоги державного виконавця від 21.06.2022, свідчить про порушення державним виконавцем принципу співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями та порядку виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії, визначеного частиною четвертою статті 63 Закону.
1.7. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023, яка залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у справі №904/1513/22, скаргу Банку на дії державного виконавця Відділу задоволено частково; в задоволенні скарги про визнання протиправними дій державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині прийняття до виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову без належних доказів місцезнаходження майна Банку відмовлено; визнано протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, непередбаченої положеннями Закону для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії; у задоволенні вимоги про зобов'язання державного виконавця Відділу Крайняка М.С. скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та вимогу державного виконавця від 21.06.2022 у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 відмовлено.
2. Короткий зміст вимог касаційної скарги
2.1. Компанія просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 у справі №904/1513/22 в частині задоволених вимог, скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у справі №904/1513/22, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимоги про визнання протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, непередбаченої положеннями Закону для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії..
3. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
3.1. У касаційній скарзі (з урахуванням вимог ухвали Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №904/1513/22) Компанія з посиланням на абзац другий частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заперечує проти оскаржуваної ухвали щодо висновків суду в частині задоволених вимог, а також заперечує проти постанови та вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до необґрунтованого висновку та безпідставного задоволення скарги Банку в частині вимог та вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані її доводи та висновки Верховного Суду викладені у постановах від 14.01.2022 у справі №910/13232/20, від 27.10.2021 у справі №910/10186/15 (статті 63 Закону, положення статті 129-1 Конституції України), від 19.01.2022 у справі №179/110/21, що призвело до порушення норм матеріального права внаслідок неправильного застосування статей 18, 63 Закону.
3.2. Також, скаржник вважає, що апеляційним судом застосований правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у справі №904/1283/22 з порушенням частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки, правовий висновок Верховного Суду у справі №904/1283/22 неправильно ототожнюється із обставинами справи №904/1513/22, а також не охоплює загальні норми та відповідні висновки Верховного Суду щодо загальних засад і мети виконавчого провадження, які регламентують необхідність вжиття державним виконавцем усіх заходів, направлених на фактичне виконання судового рішення, у зв'язку з чим правовідносини та, відповідно, висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №904/1283/22 не є аналогічними, у зв'язку з чим такий висновок не може бути застосований у справі №904/1513/22.
4. Позиція інших учасників справи, викладена у відзиві на касаційну скаргу
4.1. Від Відділу, Банку та Товариства відзивів на касаційну скаргу у визначений строк до Верховного Суду не надійшло.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.06.2022 Компанія звернулася до Відділу із заявою про відкриття виконавчого провадження.
5.1.1. До заяви долучено ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову; Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.32; докази повноважень Голови правління Компанії.
5.2. Державним виконавцем Відділу Крайняком М.С. 21.06.2022 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 про забезпечення позову.
5.2.1. Стягувачем зазначено Компанію, адреса: 49100, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Узвіз Кодацький, буд. 2.
5.2.2. Боржником зазначено Банк "ПриватБанк", адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 32.
5.3. Постанову про відкриття виконавчого провадження направлено на адреси стягувача та боржника супровідним листом за від 21.06.2022 вих. №31240/14.
5.4. Державним виконавцем Відділу Крайняком М.С. 21.06.2022 складено вимогу виконавця за вих.№31352/14 до керівника Банку (далі - Вимога).
5.4.1. Відповідно до Вимоги на керівника Банку покладено обов'язок:
- довести до відома підлеглих працівників та будь-яким особам, що діють в інтересах та (або) від імені Банку заборону щодо вчинення будь-яких дій, визначених виконавчим документом - ухвалою №904/1513/22 від 17.06.2022, виданою Господарським судом Дніпропетровської області;
- попередити підлеглих працівників та осіб, що діють в інтересах та (або) від імені Банку про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду (вимог ухвали від 17.06.2022 №904/1513/22, виданої Господарським судом Дніпропетровської області), передбачену статтею 382 Кримінального кодексу України.
5.5. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до положень Закону державний виконавець мав встановити порядок виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 у постанові про відкриття виконавчого провадження та у відповідності до положень частини четвертої статті 63 Закону довести до відома боржника резолютивну частину такого рішення шляхом оголошення його резолютивної частини, про що скласти відповідний акт і винести постанову про закінчення виконавчого провадження.
5.6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги в частині визнання протиправними дій державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, не передбаченої положеннями Закону для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №904/1513/22 за касаційною скаргою Компанії на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.
6.2. Від Банку 14.02.2024 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-1, зокрема просив Суд: прийняти відзив; у разі, якщо Суд буде вважати, що відзив подано з порушенням строку, то просив вважати відзив поясненнями на касаційну скаргу.
6.3. Оскільки, в ухвалі від 29.01.2024 у справі №904/1513/22 вказано, що учасники справи мають право подати відзиви на касаційну скаргу до 13.02.2024, то відзив подано Банком поза межами встановленого Судом строку та відсутні підстави для його прийняття. Втім, з огляду на клопотання Банку та відсутність заперечень інших учасників процесу, Суд долучив вказаний відзив як письмові пояснення в силу приписів статті 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
6.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції в частині задоволення скарги Банку на дії державного виконавця Відділу та визнання протиправними дій державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, в частині формування та направлення вимоги державного виконавця від 21.06.2022 керівнику Банку, не передбаченої положеннями Закону для виконання рішення, яке забороняє боржнику вчиняти певні дії, та постанова суду апеляційної інстанції, якою вказана ухвала залишена без змін.
7.2. В іншій частині судові рішення жодною із сторін не оскаржуються.
7.3. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено приписи Закону, а Вимога державного виконавця є законною та обґрунтованою, адже сприяє виконанню судового рішення та спрямована на забезпечення виконання судового рішення, що є визначальним для надання оцінки законності діям органу примусового виконання рішень.
7.4. Також, Компанія зазначає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.04.2023 у справі №904/1283/22 порушив норми процесуального права, зокрема частину четверту статті 236 ГПК України.
7.5. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
7.6. Постановою Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №904/1283/22, зокрема: касаційну скаргу задоволено; постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця скасовано; прийнято нове рішення, яким скаргу на дії державного виконавця задоволено частково; визнано протиправними дії державного виконавця Відділу Крайняка М.С. у межах виконавчого провадження в частині формування та направлення вимог державного виконавця керівнику Банку у виконавчому провадженні.
7.7. Слід зазначити, що як у даній справі, так і у справі №904/1283/22 предметом розгляду були дії державного виконавця щодо направлення вимоги керівнику Банку, в яких на керівника покладено такі обов'язки:
- довести до відома підлеглих працівників заборону щодо вчинення будь-яких дій, визначених виконавчими документами - ухвалами про забезпечення позову, виданими Господарським судом Дніпропетровської області;
- попередити підлеглих працівників про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду (вимог ухвал про забезпечення позову), передбачену статтею 382 Кримінального кодексу України.
7.8. Крім того, за скаргами на дії державного виконавця справи №904/1283/22 та №904/1513/22 є схожими в таких аспектах:
- на виконання державного виконавця надано ухвали про забезпечення позову, що є судовими рішеннями, якими встановлені негативні зобов'язання;
- боржник подав скарги на дії державного виконавця, посилаючись, зокрема на те, що вимоги, надіслані керівнику Банку не відповідають приписам Закону.
7.9. Отже, справа №904/1283/22 і дана справа є схожими за предметом розгляду, нормативно-правовим регулюванням, контекстом спірних правовідносин, які виникли в процесі виконання судового рішення (ухвал про забезпечення позову) та оскарження дій державного виконавця.
7.10. З огляду на викладене, доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції частини четвертої статті 236 ГПК України не знайшли свого підтвердження.
7.11. Що ж до доводів Компанії про порушення судами попередніх інстанцій приписів Закону, то слід зазначити таке.
7.12. Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.
7.13. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
7.14. Згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
7.15. Верховний Суд виходить з того, що статтею 2 Закону передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
7.16. У силу приписів частин першої, другої, четвертої статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
7.17. Відповідно до положень статті 3 Закону ухвала про забезпечення позову, є виконавчим документом, який підлягає негайному виконанню та має виконуватися відповідно до вимог цього Закону, з урахуванням засад співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
7.18. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону).
7.19. У силу приписів частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
7.20. Питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовані Законом. Указаний Закон є спеціальним законом, яким державний та приватний виконавці керуються при примусовому виконанні рішень суду та інших органів (посадових осіб) [правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі №924/90/22].
7.21. Отже, виконавець зобов'язаний вживати заходи щодо виконання рішення, які передбачені саме Законом.
7.22. Виконання рішень немайнового характеру врегульовано розділом VIII Закону.
7.23. У свою чергу, стаття 63 Закону регламентує порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
7.23.1. За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (частина перша статті 63 Закону).
7.23.2. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону).
7.23.3. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (частина третя статті 63 Закону).
7.23.4. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. (частина четверта статті 63 Закону).
7.24. Права та обов'язки виконавців визначено статтею 18 Закону, відповідно до якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
7.25. Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
7.26. Відповідно до положень пункту 8 розділу І Інструкції, акт це документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються). Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
7.27. Пунктом 9 розділу І Інструкції визначено, що вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
7.28. Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
7.29. Аналіз положень пункту 8, 9 розділу І Інструкції дає підстави виснувати те, що вимога - це запит щодо надання інформації, який вимагає вчинення боржником певних дій, у той час як перевірка виконання рішення - це комплекс дій, які направлені на встановлення факту виконання чи невиконання рішення, що перебуває на виконанні.
7.30. Відповідно до положень пункту 8 розділу І Інструкції підтвердження певних встановлених фактів або подій здійснюється за допомогою акта, який складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій.
7.31. Таким чином, незважаючи на те, що норми статті 63 Закону хоча і не містять чіткого припису, що перевіркою виконання рішення є факт складання акта, системний аналіз вказаних вище норм дає підстави вважати, що фіксація факту перевірки виконання рішення має здійснюватися за допомогою складання відповідного акта. Натомість аналіз положень статей 18, 63 Закону, пунктів 6, 9 розділу І Інструкції дає підстави дійти висновку, що вимога виконавця є фактично окремою формою вчинення ним своїх процесуальних повноважень у виконавчому провадженні і фактичним наслідком якої має бути вчинення певних дій боржником (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12.04.2023 у справі №904/1283/22).
7.32. Верховний Суд виходить з того, що поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні, і не є тотожними поняттями.
7.33. Втім, у силу приписів частини першої статті 18 Закону такі дії державного виконавця не повинні суперечити та порушувати положень чинного законодавства. Тобто, виконавець у виконавчому провадженні має здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом [правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі №924/90/22].
7.34. Виконавчі документи за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії та виконавчі документи за якими боржник зобов'язаний утриматись від вчинення певних дій підлягають виконанню у порядку, що істотно відрізняються один від одного, зокрема, за наслідками для сторін виконавчого провадження.
7.35. Як вказано вище у цій постанові відповідно до частини четвертої статті 63 Закону чітко визначено порядок виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій. Вказані положення статті не передбачають такої форми прийняття рішень виконавцем, як направлення вимоги.
7.36. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до положень Закону державний виконавець мав установити порядок виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у справі №904/1513/22 у постанові про відкриття виконавчого провадження та у відповідності до положень частини четвертої статті 63 Закону довести до відома боржника резолютивну частину такого рішення, шляхом оголошення його резолютивної частини, про що скласти відповідний акт і винести постанову про закінчення виконавчого провадження.
7.37. Крім того, виходячи з положень статей 18, 63 Закону, пунктів 6, 9 розділу І Інструкції та обставин справ, господарські суди попередніх інстанцій у розгляді скарги на дії державного виконавця врахували те, що у примусовому виконанні рішення суду немайнового характеру, зокрема, рішення про зобов'язання боржника утриматись від вчинення певних дій, положення частини четвертої статті 63 Закону не наділяють виконавця повноваженнями направляти вимогу, якою покладено обов'язок на керівника боржника фактично вчинити дії щодо доведення судового рішення до відома працівників та інших осіб, а також покладено обов'язок повідомляти вказаних осіб про кримінальну відповідальність.
7.38. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця в частині формування та направлення Вимоги.
7.39. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
7.40. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
7.41. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
7.42. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
7.43. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у справі №904/1513/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос