Справа №592/7961/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/135/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
07 лютого 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2021, відносно
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, військовозобов'язаного, з професійно-технічною освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-
До Сумського апеляційного суду надійшли апеляційні скарги прокурора ОСОБА_11 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_9 , в яких:
- прокурор вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2021 просив змінити та виключити з вироку стягнення з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» 399,58 грн судового збору. В іншій частині вирок суду просив залишити без зміни;
- представник потерпілого вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2021 просив змінити в чатині вирішення цивільного позову, а саме:
1) стягнути з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_7 відшкодування 67 014 грн за шкоду пов'язану зі стійкою втратою працездатності; відшкодування допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим у розмірі 5 584,50 грн; відшкодування вартості лікування в сумі 45 524,38 грн та 19 950 грн вартості реабілітації, 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, в сумі 6 624,42 грн.;
2) стягнути з ТОВ «ВЕНБЕСТ» на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.
- захисник вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2021 просила змінити, ОСОБА_10 просила визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі зі звільненням від його відбування, на підставі ст. 75 КК України, з випробуванням з іспитовим строком в 2 роки та з покладенням на ОСОБА_10 виконання передбачених ст. 76 КК України обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації і повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Даним вироком ОСОБА_10 визнано винним у вчиенні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_10 , до набрання вироком законної сили, не обирався, а початок строку відбування покарання для ОСОБА_10 визначено рахувати з моменту його затримання на виконання цього вироку.
Також цим вироком суду з ОСОБА_10 стягнуто:
- в рахунок КЗ «Сумська обласна клінічна лікарня» 70 165,34 грн за лікування потерпілого ОСОБА_7 ;
- на користь ОСОБА_7 80 767,32 грн (майнова шкода - 6 967,32 грн, моральна шкода - 50 000 грн та витрати на правову допомогу - 23 800 грн);
- на користь держави 3 289 грн процесуальних витрат.
Стягнуто з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП»:
- на користь ОСОБА_7 38 557,06 грн в рахунок відшкодування вартості лікування;
- на користь держави 399,58 грн судового збору.
В позові ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» повністю відмовлено.
Також, після набрання вироком законної сили, визначено скасувати арешт майна ТОВ «ВЕНБЕСТ» - автомобіля «ВАЗ-2107», д н. з. НОМЕР_1 .
Речові докази по справі: оптичний носій з відеозаписом дорожньо-транспортної події - залишено в матеріалах кримінального провадження.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначав, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Прокурор звертав увагу на положення ст. 1 ЗУ «Про судовий збір», на ст. 133 ЦПК України та на положення КПК України і зазначав, що при вирішенні в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору як з обвинуваченого, так і зі страхової компанії, які несуть цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у ст.ст. 2, 7, 9 КПК України завданням кримінального провадження, засаді законності і не відповідає положенням ч. 5 ст. 128, ст.ст. 118, 119, 370 КПК України.
Представник потерпілого зазначав, що потерпілим у кримінальному провадженні було подано цивільний позов до ОСОБА_10 , ТОВ «Венбест» та ПАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІШУРАНС ГРУП». Вироком суду частково відмовлено у задоволенні цивільного позову і саме в цій частині судове рішення апелянт вважав незаконним.
Так, апелянт заначав, що судом було відмовлено у задоволенні позову до ТОВ «Венбест» оскільки під час судового розгляду не було встановлено, що під час ДТП обвинувачений виконував службові обов'язки, однак це суперечить дійсним обставинам справи. Зокрема в ході досудового розслідування та судового розгляду було встановлено, що обвинувачений під час вчинення злочину керував службовим автомобілем, працював водієм групи мобільного реагування СФ ТОВ «Вєнбест». Також, в матеріалах справи наявна копія трудової книжки ОСОБА_10 (а.с. 121 т. № 2) зідно якої обвинувачений був переведений па посаду водія автотранспортних засобів групи мобільного реагування СФ ТОВ «Венбест» згідно наказу № 19-пр від 23.02.2018 та звільнений за власним бажанням згідно наказу № 99-пр від 24.07.2018. Також в матеріалах справи наявна характеристика від 26.06.2018 з місця роботи СФ ТОВ «Венбест» (а.с. 258 т. № 1). В характеристиці зазначено, що ОСОБА_10 до виконання своїх обов'язків відноситься сумлінно, порушень трудової дисципліни не мав. Під час допиту свідка ОСОБА_12 в судовому засіданні, останній розповідав, що на час скоєння злочину працював в одному екіпажі з обвинуваченим. Тому, апелянт зауважував, що судом першої інстанції не зазначено з яких підстав не було враховано зазначені докази, та чим обгрунтовано твердження про недоведеність виконання обвинуваченим службових обов'язків.
Також представник потерпілого зауважував і на тому, що судом не було задоволено вимогу цивільного позивача про стягнення з ПАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_7 відшкодування 67 014 гри. за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності.
Так, апелянт струджував, що потерпілим було належними та допустимими доказами доведено встановлення йому ІІ групи інвалідності. На підтвердження чого було надано копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 942358 виданої 20.09.2018 та копію індивідуальної програми реабілітації інваліда № 724 від 20.09.2018. Копії вказаних документів було надано суду разом з клопотанням (у порядку ст.128 КПК України) № 10491-Р від 06.12.2018. Оскільки цивільний позов від 19.07.2018 було заявлено в судовому засіданні 20.07.2018 - до початку судового розгляду, то надати разом з ним докази на підтвердження встановлення ІІ групи інвалідності не було можливо, оскільки відповідне рішення закладом охорони здоров'я було прийнято пізніше.
Також, апелянт зазначав, що цивільним позивачем було заявлено вимогу про стягнення зі страхової компанії не отриманого доходу за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності у розмірі 5 584,50 грн.
Так, у вироку зазначено, що до початку судового розгляду представником потерпілого не було обгрунтовано не отримані доходи у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити. Однак, такий висновок суду, апелянт вважав таким, що суперечить матеріалам справи.
Зокрема зазначав, що згідно медичної карти хворого № 6097 ОСОБА_13 перебував на стаціонарному лікуванні з 04.04.2018 до 04.05.2018. Згідно виписки з неврологічного відділення № СМКЛ № 4 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2637 ОСОБА_7 знаходився на стаціонарному лікуванні з 13.06.2018 до 23.06.2018. Тому потерпілому має бути відшкодовано 5584,50 гри у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим. Копії виписок з медичної карти потерпілого було надано суду. Тобто, підтвердження часу втрати працездатності органом охорони здоров'я наявне в матеріалах справи.
Також, представником потепілого зазначено і про те, що цивільним позивачем було заявлено вимогу про стягнення зі страхової компанії моральної шкоди у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю - 6624,42 грн, однак таку вимогу суд не задовольнив, що апелянт вважав безпідставним посилаючись на ст. 23 та на ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Крім цього, представник потерпілого зауважував і на тому, що згідно довідки Українського центру кінезіотерапії від 03.07.2018 ОСОБА_7 потребує проходження 4-х циклів реабілітації за допомогою спеціальних вправ на спеціальному обладнанні в Українському центрі кінезіотерапії під наглядом спеціалістів вартістю 10350 грн. та 4-х курсів лікувального масажу вартістю 9600 грн. загальну суму 19950 грн.
Захисник зазначала, що обвинувачений ОСОБА_10 повністю визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв слідству у розкритті злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, як і за три роки після ДТП, має слабкий стан здоров'я (гострий гепатит, асцит), міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується по місцю проживання, до ДТП мав постійну роботу, зараз підробляє на таксі, його сім'я з якою він проживає вважається багатодітною, мати не працює, оскільки здійснює догляд за дитиною з інвалідністю ІІ групи з дитинства ОСОБА_14 - 2008 року народження, а тому обвинувачений ОСОБА_10 утримує як матір так і двох молодших братів, 2008 та 2011 років народження. Також захисник звертала увагу на те, що злочин не умисний, відразу після ДТП потерпілому було відшкодовано 10 000 грн матеріальної шкоди, про що він не заперечував.
До початку апеляційного розгляду захисник також подала до апеляційного суду клопотання з проханням долучити до матеріалів справи розписки потерпілого про відшкодування йому обвинуваченим ще певної суми завданої шкоди.
Тому, враховуючи викладене, захисник вважала, що існують підстави для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Як встановлено судом першої інстанції 03.04.2018 приблизно о 23.35 год ОСОБА_10 , керуючи службовим автомобілем «ВАЗ-2107», д н. з. НОМЕР_1 , та рухаючись по вул. Горького в м. Суми, від вул. Кооперативна у напрямку вул. Металургів, на перехресті з вул. Нижньо-Холодногірською, знехтував мірами безпеки дорожнього руху, перевищив дозволену в населених пунктах швидкість руху, при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку він об'єктивно спроможний виявити, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який в порушення п. 4.14 г ПДР України, перетинав проїжджу частину за межами пішохідного переходу, зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок ДТП ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження: «Сполучена краніо-скелетна травма: ЗЧМТ. Забій головного мозку із здавленням гострою епідуральною гематомою зліва. Церебросубарахноїдальний крововилив. Лінійний перелом свода та основи черепа. Отогемолікворея зліва. Закритий перелом медіального мищелка лівої великогомілкової кістки з допустимим зміщенням. Гострий лівосторонній післятравматичний отит», які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 385 від 26.06.2018, були небезпечними для життя і за цими ознаками відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи № 19/119/9-1/204е від 27.06.2018, - при керуванні автомобілем «ВАЗ-2107», д. н. з. НОМЕР_1 , ОСОБА_10 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, передбачених пунктами:
- п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
- п. 12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Порушення п. 12.3 ПДР України допущеного водієм ОСОБА_10 знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП і наслідками, що настали.
Дії водія ОСОБА_10 по порушенню ПДР України умисні, а форма вини до наслідків, що наступили, є необережна (кримінальна протиправна самовпевненість).
ОСОБА_10 визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Заслухавши доповідь судді, думки:
- прокурора ОСОБА_6 , яка апеляційну скаргу прокурора підтримала, просила вирок суду змінити в частині вирішення питання стягнення зі стахової компанії судового збору, щодо апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 , то поклалася на розсуд суду, щодо апеляційної скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 то її вимоги підтримала частково,
- потерпілого ОСОБА_7 та його представника - адвоката ОСОБА_8 , які апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 підтримали, просили вирок суду змінити з урахуванням вимог скарги, щодо апеляційної скарги прокурора, то її підтримали, а щодо апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 то проти її задоволення не заперечили, вважали за можливе застосувати ст. 75 КК України,
- думки обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_15 , які апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 підтримали, просили звільнити обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком та без додаткового покарання для обвинуваченого, щодо апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого, то щодо їх задоволення поклалися на розсуд суду,
вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_10 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.
Дії обвинуваченого ОСОБА_10 кваліфіковані судом першої інстанції за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху України, що заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
З матеріалів справи слідує, що вирок суду першої інстанції в частині фактичних обставин справи, доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, ніким з апелянтів не оскаржується, а тому до його аналізу колегія суддів не вдається, що узгоджується зі ст. 404 КПК України.
Водночас, вирок суду першої інстанції був оскаржений трьома учасниками справи, які просили вирок суду змінити, оскільки:
- прокурор, вважав, що суд першої інстанції передчасно стягнув зі страхової компанії судовій збір;
- представник потерпілого вважав, що суд не правильно вирішив питання щодо задоволення цивільного позову і стягнення на користь потерпілого суми завданих збитків;
- захисника, який вважав, що обвинувачений може бути звільнений від призначеного покарання з випробуванням та без призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вивчивши матеріали кримінального провадження в межах заявлених апелянтами вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Покарання обвинуваченому призначається відповідно до положень Загальної частини КК України, з додержанням вимог ст. 65 КК України та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд повинен також враховувати, що відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого і за змістом ст. 65 КК України, таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, з матеріалів справи слідує, що вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2021 ОСОБА_10 визано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначив йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
При цьому, судом першої інстанції було враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого.
Зокрема суд врахував, що ОСОБА_10 вчинив тяжкий злочин, однак у його вчиненні щиро розкаявся та активно сприяв у розкритті злочину, що судом визнано пом'якшуючими покарання обставинами. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Також суд врахував і те, що обвинувачений ОСОБА_10 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на даний час ніде не працює, за три роки після ДТП не відшкодував майнову та моральну шкоду.
А тому, враховуючи засади законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, беручи до уваги дані про особу ОСОБА_10 , суд першої інстанції дійшов висновку, що останньому слід призначити покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
З мотивувальної частини вироку вбачається, що підстав відмовити обвинуваченому в застосуванні ст. 75 КК України судом не наведено.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просила вирок суду переглянути в саме в частині можливості звільнення ОСОБА_10 від призначеного покарання з випробуванням, застосувавши ст. 75 КК України, при цьому, вид і міру основоного покарання, призначеного судом першої інстанції, у виді 3 років позбавлення волі, сторона захисту під сумнів не ставила.
В суді апеляційної інстанції сам потерпілий ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_8 , з урахуванням того, що обвинувачений з дати ухвалення відносно нього вироку по даний час, почти з потерпілим розрахувався, відшкодувавши завдані ним збитки, вважали, що підстав позбавляти ОСОБА_10 волі вже немає, оскільки він дійсно продемонстрував каяття у вчиненому і вважали за можливе надати йому можливість для виправлення шляхом встановлення йому іспитового строку, як того просив захисник.
З урахуванням такої позиції потерпілого і його представника, прокурор у вирішенні даного питання поклалася на розсуд суду.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Згідно ч.3 ст.75 КК України у випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги захисника, врахувавши позицію учасників справи, а також дослідивши надані захисником матеріали, колегія суддів встановила, що обвинувачений ОСОБА_10 вину у вчиненому злочині визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочину, призначену судом суму до відшкодування на користь потерпілого обвинувачений майже виплатив, що в судовому засіданні підтвердив потерпілий, та захисником було надано копії розписок про такі виплати. Крім цього, ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за час від ухвалення вироку судом першої інстанції та по дату перегляду цього вироку судом апеляційної інстанції, колегії суддів відомостей про противправну поведінку ОСОБА_10 не надано.
Також, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_10 24.09.2022 одружився, а 27.03.2023 у нього з дружиною передчасно народилась дитина в тяжкому стані внаслідок чого в неї виявлено ряд захворювань, що узгоджується з наданими захисником копіями довідок та виписок з лікарні.
Враховуючи викладені обставини та керуючись п.2 ч. 1 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає за можливе вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінити звільнивши обвинуваченого ОСОБА_10 від призначеного покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням з і спитовим строком в 2 роки та з покладенням на нього виконання передбачених ст. 76 КК України обов'язків.
Крім цього, колегія суддів враховує порушення пішоходом ОСОБА_7 п. 4.14 г ПДР України, що встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, а також те, що обвинувачений має на утриманні хвору малолітню дитину і що його джерелом доходу є підробіток в якості таксиста, а тому вважає за можливе не позбавляти обвинуваченого ОСОБА_10 права керувати транспортними засобами, тобто не застосувати відносно нього додаткового покарання визначеного санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
З огляду на викладене, апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню.
Щодо апеляційної скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 то з її вимогами колегія суддів також частково погоджується.
Так, з вироку суду першої інстанції вбачається, що з ОСОБА_10 стягнуто:
- в рахунок КЗ «Сумська обласна клінічна лікарня» 70 165,34 грн за лікування потерпілого ОСОБА_7 ;
- на користь ОСОБА_7 80 767,32 грн (майнова шкода - 6 967,32 грн, моральна шкода - 50 000 грн та витрати на правову допомогу - 23 800 грн);
- на користь держави 3 289 грн процесуальних витрат.
Також з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» стягнуто на користь ОСОБА_7 38 557,06 грн в рахунок відшкодування вартості лікування та на користь держави 399,58 грн судового збору.
В позові ОСОБА_7 до ТОВ «ВЕНБЕСТ» судом повністю відмовлено.
Представник потерпілого в апеляційній скарзі просив стягнути:
1) з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_7 відшкодування:
- 67 014 грн за шкоду пов'язану зі стійкою втратою працездатності;
- 5584,50 грн відшкодування допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;
- 45 524,38 грн відшкодування вартості лікування;
- 19 950 грн вартості реабілітації;
- 6 624,42 грн, тобто 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю;
2) з ТОВ «ВЕНБЕСТ» на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.
Клопотання про дослідження доказів та про допит свідків, представник потерпілого в ході апеляційного перегляду справи не підтримав, мотивуючи тим, що вказане може невиправдано затянути розгляд справи, а тому, з огляду на таку позицію апелянта, колегія суддів до вирішення заявленого клопотання не вдається.
Водноачас, аналізуючи вимоги апелянта в заявлених ним межах, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, щодо стягнення з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_7 45 524,38 грн відшкодування вартості лікування, то з матеріалів справи слідує, і за встановлених обставин колегія суддів погоджується з таким висновком суду, що із заявленої суми зі страхової компанії підлягають стягненню 38 557, 06 грн, а решта - 6 967,32 грн підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_10 .
Так, відповідно до змісту ст. 979 ЦК України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - право на одержання передбаченої договором страхової виплати має потерпілий, який є вигодонабувачем за договором страхування.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно полісу № АК/6168288 від 07.04.2017 цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ВАЗ-2107», д. н. з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ «ВЕНБЕСТ», застрахована у ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП».
Також встановлено, що дорожньо-транспортна подія, внаслідок якої потерпілий отримав тілесні ушкодження, мала місце в межах строку дії договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, вищевказана обставина є страховим випадком.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Як йшлося вище та встановлено судом, представником потерпілого було заявлено вимогу про стягнення зі страховика 45 524,38 грн на відшкодування вартості лікування потерпілого.
Однак, як правильно розподілив суд першої інстанції розмір витрат, зі страховика сума до стягнення підлягає стягненню 38 557,06 грн, а різниця між фактично витраченими коштами та коштами, що компенсуються страховиком (45 524,38 - 38 557,06 = 6 967,32) у розмірі 6 967,32 грн. повинні бути стягнуті з ОСОБА_10 .
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляцної скарги представника потерпілого в частині стягнення зі страхової компанії 45 524,38 грн, оскільки вони вже вироком суду першої інстанції стягнуті зі страхової та обвинуваченого, які вирок суду в цій частині не оскаржували та згодні з визначеними до відшкодування сумами.
Щодо вимог представника потерпілого про стягення із ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь потерпілого ОСОБА_7 67 014 грн (за шкоду пов'язану зі стійкою втратою працездатності) та 19 950 грн (вартість реабілітації) то з матеріалів справи слідує, в задоволенні таких вимог представника потерпілого суд першої інстанції відмовив, оскільки:
- до початку судового розгляду представником потерпілого не було обгрунтовано не отримані доходи у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;
- на момент подачі позову потерпілий не здійснював проходження реабілітації та не витрачав на таку реабілітацію будь-яких коштів.
Проаналізувавши такі висновки суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги представника потерпілого і матеріалами справи, колегія суддів вважає їх передчасними і з ними не погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до п. 26.2 ст. 26 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану зі стійкою втратою прцехдатності потерпілим внаслідок дорожно-транспортної пригоди, становить у разі встановлення ІІ групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.
З матеріалів справи слідує, що потерпілим ОСОБА_7 надавались суду копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 942358 від 20.09.2018 та копія індивідуальної програми реабілітації інваліда № 724 від 20.09.2018.
Водночас, з огляду на дату прийняття закладом охорони здоров'я рішення про встановлення ОСОБА_7 групи інвалідності - 20.09.2018, до цивільного позову від 19.07.2018 заявленого в судовому засіданні 20.07.2018, не було додано вказаних доказів.
Також, з матеріалів справи слідує, що згідно довідки Українського центру кінезіотерапії від 03.07.2018 ОСОБА_7 потербує проходження чотирьох циклів реабілітації за допомогою спеціальних вправ на спеціальному обладнанні в Українському центрі кінезіотерапії під наглядом спеціалістів вартістю 10 350 грн, та чотирьох курсів лікувального масажу вартістю 9 600 грн на загальну суму 19 950 грн.
Колегія суддів не вбачає підстав для відмови в задоволенні позовних вимог представника потерпілого в цій частині, оскільки з матеріалів справи слідує, що потерпілий ОСОБА_7 отримав ІІ групу інвалідності та дійсно потребує реабілітації, що підтверджується вказаними вище доказами.
Щодо вимог представника потерпілого про стягення із ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь потерпілого ОСОБА_7 5 584, 50 грн (відшкодування допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності) та 6 624,42 грн (5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю) то в цій частині цивільного позову суд першої інстанції також відмовив, оскільки до початку судового розгляду представником потерпілого не було обгрунтовано не отримані доходи у зв'язку з тичасовою втратою працездатності потерпілим.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів також погодитись не може.
Так, відповідно до ст. 25 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності.
При цьому, доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
Відповідно до ст. 26-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «г» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 ст. 41 цього Закону) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожно-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду заподіяну здоров'ю.
Згідно ст. 23 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожно-транспортної пригоди, є : шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою вратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Як слідує з медичної картки хворого № 6097 ОСОБА_13 перебував на стаціонарному лікуванні з 04.04.2018 по 04.05.2018.
Згідно з виписки з неврологічного відділення СМКЛ № 4 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2637 ОСОБА_7 знаходився на стаціонарному лікуванні з 13.06.2018 по 23.06.2018.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для відмови в задоволенні цивільного позову і в цій частині заявлених представником потерпілого вимог, вважаючи їх обґрунтованими.
Щодо заявленого позову до ТОВ «ВЕНБЕСТ», в задоволенні якого суд першої інстанції відмовив, оскільки в ході судового розгляду не встановив, що під час ДТП обвинувачений виконував службові обов'язки, то колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції безпідставними.
Так, з матеріалів справи слідує, що в ході досудового розслідування та судового розгляду було встановлено, що обвинувачений під час вчинення злочину керував службовим автомобілем, працював водієм групи мобільного реагування СФ ТОВ «Вєнбест».
Також, в матеріалах справи наявна копія трудової книжки ОСОБА_10 (а.с. 121 т. № 2) зідно якої обвинувачений був переведений па посаду водія автотранспортних засобів групи мобільного реагування СФ ТОВ «Венбест» згідно наказу № 19-пр від 23.02.2018 та звільнений за власним бажанням згідно наказу № 99-пр від 24.07.2018.
Також в матеріалах справи наявна характеристика від 26.06.2018 з місця роботи СФ ТОВ «Венбест» (а.с. 258 т. № 1). В характеристиці зазначено, що ОСОБА_10 до виконання своїх обов'язків відноситься сумлінно, порушень трудової дисципліни не мав.
Крім цього, в ході допиту судом першої інстанції свідка ОСОБА_12 , останній розповідав, що на час скоєння злочину працював в одному екіпажі з обвинуваченим.
Як слідує з постанови Верховного Суду від 28.01.2015 по справі № 6-229цс14, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з використаннм трудових (службових обов'язків).
При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (конрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного чи іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
На переконання колегії суддів, матеріали справи мість достатньо доказів в підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_10 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Венбест» та виконував трудові (службові) обов'язки, оскільки керував службовим автомобілем, в якому також були інші члени екіпажу, відповідно до своїх трудових обов'язків водія групи мобільного реагування.
В цивільному позові стоїть питання про стягнення з ТОВ «Венбест» на користь потерпілого ОСОБА_7 моральної шкоди в розмірі 250 000,00 грн.
Моральна шкода - це втрати не майнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода полягає у:
- фізичному болю та стражданнях , яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я;
- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Оцінюючи розмір моральної шкоди, яка належить до відшкодування на користь потерпілого, колегія суддів враховує те, що внаслідок ДТП останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, у зв'язку з чим з дати ДТП 03.04.2018 по даний час 07.02.2024 ОСОБА_7 періодично проходить лікування, отримав ІІ групу інвалідності, що безумовно свідчить про внесення дискомфорту в його звичний спосіб життя та існування душевних переживань.
Водночас, виходячи із засад розумності і співмірності, а також з урахуванням сум шкоди зверненої вироком суду та даною ухвалою на користь потерпілого, колегія суддів вважає за необхідне заявлений цивільний позов до ТОВ «Венбест» задовольнити частково та стягнути з останнього на користь потерпілого ОСОБА_7 100 000 грн моральної шкоди.
За вказаних обставин апеляційна скарга представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 підлагає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні, що узгоджується з п.3 ч.1 ст.408 КПК України.
Також, колегія суддів погоджується і з доводами апеляційної скарги прокурора, де йдеться про безпідставне стягненя з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» 399,58 грн судового збору, оскільки враховуючи ст. 1 ЗУ «Про судовий збір», ст. 133 ЦПК України та положення КПК України, то при вирішенні в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору як з обвинуваченого так і зі страхової компанії, які несуть цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у ст.ст. 2, 7, 9 КПК України завданням кримінального провадження, засаді законності і не відповідає положенням ч. 5 ст. 128, ст.ст. 118, 119, 370 КПК України.
Враховуючи викладене, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України колегія суддів вважає за необхідне виключити з резолютивної частини вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2021 вказівку суду про стягнення з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» 399,58 грн судового збору.
Таким чином, з урахуванням всіх вимог апелянтів, апеляційні скарги прокурора ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_9 слід задовольнити повністю, а апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 слід задовольнити частково, тим самим, з урахуванням встановлених вище обставин, змінити вирок суду першої інстанції, як такий що не повністю узгоджується з вимогами ст. 370 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_9 - задовольнити повністю, а апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2021, відносно ОСОБА_10 , в частині призначеного покарання, цивільного позову та стягнення судового збору, змінити.
Вважати ОСОБА_10 , винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та засудженим до покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_10 , від відбування основного покарння у виді 3 років позбавлення волі, з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього виконання передбачених ст. 76 КК України обов'язків, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Стягнути з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_7 :
- відшкодування 67 014 грн за шкоду пов'язану зі стійкою втратою працездатності;
- відшкодування допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим у розмірі 5 584,50 грн;
- 19 950 грн вартості реабілітації, 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, в сумі 6 624,42 грн.
Стягнути з ТОВ «ВЕНБЕСТ» на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Виключити з резолютивної частини вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.09.2021 відносно ОСОБА_10 , вказівку суду про стягнення з ПАТ «Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» 399,58 грн судового збору.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4