Номер провадження: 33/813/77/24
Номер справи місцевого суду: 509/4071/23
Головуючий у першій інстанції Бочаров А. І.
Доповідач Артеменко І. А.
26.02.2024 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду - Артеменко І.А.,
за участю: секретаря судового засідання - Подуст Т.П.,
захисника особи, яка притягається до відповідальності, - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,
встановив:
Короткий зміст судового рішення
Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.08.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 536,80 грн (а.с.14-15).
ОСОБА_2 визнано винним у порушенні п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.01.2001 №1306 (далі-ПДР), які полягали в тому, що він 02.07.2023 о 07:25, керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 6 км автодороги Н-33 «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші» Одеського району Одеської області, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей, від проходження медичного огляду на стан сп'яніння в медичному закладі у лікаря нарколога та продуття газоаналізатора «Драгер» відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Короткий зміст доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.08.2023 та закрити провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Розгляд апеляційної скарги апелянт просив проводити за його відсутності.
В обґрунтування клопотання про поновлення строків, апелянт зазначив, що справа розглянута за його відсутності, на момент розгляду справи він перебував за кордоном, про наявність судового рішення стало відомо лише 25.09.2023 року через застосунок «Дія».
Скарга щодо суті справи обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що:
- ОСОБА_2 одразу після складання протоколу був проведений медичний огляд, відповідно до довідки ознак алкогольного чи будь-якого іншого сп'яніння, виявлено не було;
- результати аналізу відеозапису дають підстави вважати, що у ОСОБА_2 спостерігається загальна злагодженість координації рухів рук, голови, пересування; мовлення розбірливе, чітке, логічне мислення, об'єктивне сприйняття реальності, подій та обставин;
- ОСОБА_2 не направляли до найближчого закладу охорони здоров'я у встановленому порядку, про що свідчить відсутність відповідного направлення в матеріалах справи;
- в протоколі про адміністративне правопорушення від 02.07.2023 зазначено, що водій керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, а не в стані алкогольного сп'яніння, як визначено у ч.1 ст.130 КУпАП, що свідчить про невідповідність диспозиції вказаної статті та відповідно виключення відповідальності водія.
В судовому засіданні захисник Чайка В.О. в інтересах ОСОБА_2 підтримав клопотання про поновлення строків, доводи та вимоги апеляційної скарги.
Висновки щодо строків на апеляційне оскарження
Відповідно до ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 та ч.1 ст.287 цього Кодексу.
Частина 1 ст.268 КУпАП передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.285 КУпАП копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
З матеріалів справи встановлено, що справа розглянута 28.08.2023 за відсутності особи, що притягується до відповідальності. Судова повістка на 28.08.2023 повернулась суду неврученою з причин - «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.11-12).
Матеріали справи не містять даних про направлення судом у виконання вимог ч.1 ст.285 КУпАП копії постанови суду особі, яка притягується до відповідальності.
25.09.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, з якою в той же день ознайомився та зробив необхідні копії (а.с.16).
05.10.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, яка серед іншого містить клопотання про поновлення строків на апеляційне скарження (а.с.17-23).
З наданої суду копії закордонного паспорта встановлено, що ОСОБА_3 виїхав закордон 17.08.2023, а повернувся в Україні 28.08.2023 (в день розгляду справи).
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
У протоколі про адміністративне правопорушення від 02.07.2023 ОСОБА_2 було повідомлено про слухання справи в Овідіопольському районному суді Одеської області 02.08.2023. Однак, ОСОБА_2 , будучі обізнаним про наявність матеріалів про адміністративне правопорушення відносно нього, до суду першої інстанції до 25.09.2023 не звертався з будь-якими заявами, клопотаннями, письмовими поясненнями тощо, рухом справи не цікався.
Разом з тим, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів направлення особі, що притягується до відповідальності, копії постанови суду у виконання вимог ч.1 ст.285 КУпАП, та з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку про можливість поновлення строку ОСОБА_2 на апеляційне оскарження постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.08.2023.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції, заслухавши захисника Чайку В.О., дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на алкогольне сп'яніння повністю доведена та підтверджується доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 194730 від 02.07.2023, яким зафіксовано, що 02.07.2023 о 07:25 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 6 км автодороги Н-33 «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші» Одеського району Одеської області, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей, від проходження медичного огляду на стан сп'яніння в медичному закладі у лікаря нарколога та продуття газоаналізатора «Драгер» відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.Вказаний протокол складений в присутності двох свідків, які розписались в протоколі, та підписаний ОСОБА_4 із наданням пояснень такого змісту: «01.07.2023 выпил в 23:30 200 г коньяка. 02.07.2023 в 07:15 управлял W, НОМЕР_1 ,и был остановлен полицией. От продутия драгер и медосвидетельствования отказываюсь в присутствии 2-х свидетелей»;
-письмовими поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 02.07.2023, за якими свідки підтвердили відмову водія ОСОБА_2 від проходження огляду на стан сп'яніння та складання протоколу;
- відеозаписами, якими зафіксована пропозиція працівником поліції в присутності двох свідків водію ОСОБА_2 пройти огляд на стан сп'яніння на місці або у закладі охорони здоров'я, від чого останній однозначно відмовився, визнав свою провину та зазначив про вживання напередодні алкогольних напоїв, підтвердивши факт керування транспортним засобом;
- актом огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, яким зафіксована відмова від проходження огляду, підписаний свідками та водієм, що притягується до відповідальності;
- довідкою поліцейської станції «Авангард» щодо не притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ст.130 КУпАП.
Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності складу адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції встановлюється вимогами ст.266 КУпАП та Інструкціїпро порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція).
Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 р.І Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Пунктом 3 розділу 1 Інструкції визначено ознаки алкогольного сп'яніння.
За положеннями п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_2 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.
Частиною 6 ст.266 КУпАП передбачено направлення особи для проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1103 (далі - Порядок) передбачено, що водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. За приписами п. 8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Отже, нормами законодавства передбачено порядок оформлення відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу та відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в установах охорони здоров'я. При цьому, відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та у найближчому закладі охорони здоров'я утворює самостійний склад адміністративного правопорушення за ст.130 КУпАП.
Відтак, законом встановлено, що у випадку відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в найближчому закладі охорони здоров'я, тобто у встановленому законом порядку, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за порушення водієм п. 2.5 ПДР України.
Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані письмові пояснення двох свідків та відеозаписи щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_2 .
Долучені до матеріалів справи відеозаписи повністю відображають події, які відбулися 02.07.2023.
Будь-яких фактичних даних, які б спростували чи ставили під сумнів достовірність відеозаписів апелянтом не надано. Не встановлено таких і під час апеляційного розгляду справи. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.
Так, наявними відеозаписами підтверджено пропозицію інспектора поліції пройти ОСОБА_2 огляд на стан сп'яніння на місці або в медичному закладі. Однак, ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, зазначаючи, що він напередодні вживав алкоголь, підтвердив факт керування транспортним засобом та відмовився від проходження огляду, визнаючи свою провину, що зафіксовано відеозаписами. Поведінка ОСОБА_2 на відеозаписі вказує, що він повністю усвідомлював вимогу працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився.
Враховуючи, що ОСОБА_2 запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку, його відмова від огляду на стан сп'яніння беззаперечно вказує на наявність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Слід зазначити, що апелянтом не оскаржується сам факт відмови від проходження медичного огляду на стан сп'яніння, а зазначається про порушення процедури проведення огляду та перебування у стані сп'яніння. На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_2 послався на довідку лікарського закладу, за якою у нього ознак сп'яніння не виявлено.
Так, за висновком КУ «ООМЦПНЗ» щодо результатів медичного огляду від 02.07.2023, у ОСОБА_2 ознак сп'яніння не виявлено. Огляд був проведений 02.07.2023 о 08.45, тобто через 1 годину 20 хвилин з моменту зупинки ОСОБА_2 поліцейськими.
Разом з тим, при встановлених обставинах вказаний висновок не має правового значення з огляду на те, що ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, що є самостійним складом адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння незалежно від факту перебування особи у такому стані.
Посилання апелянта на порушення порядку проведення огляду на стан сп'яніння, зокрема не вручення йому письмового направлення водія на проходження огляду у закладі охорони здоров'я є необґрунтованими з огляду на таке.
Системний аналіз положень ст. 266 КУпАП, вищезазначених Інструкції та Порядку дає підстави стверджувати про те, що письмове направлення на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я складається поліцейським у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, на проведення огляду поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки або в разі незгоди з результатами такого огляду (п.п 8, 12 Інструкції; п. 6 Порядку), проте не у випадку зафіксованої належним чином відмови від проходження такого огляду в закладі охорони здоров'я загалом.
Доводи апелянта з приводу невручення направлення апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки законом не передбачено його обов'язкове вручення, а такий документ є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров'я та надається лікарю вказаного закладу, від якого ОСОБА_2 відмовився.
Слід зазначити, що сам бланк направлення (додаток 1 до Інструкції) не містить будь-яких даних щодо відмови водія від проходження огляду в медичному закладі, у зв'язку з чим суд вважає, що невручення ОСОБА_2 вказаного направлення не є беззаперечним доказом порушення з боку працівника поліції порядку направлення водія для огляду на стан сп'яніння, не спростовує порушення ОСОБА_2 п. 2.5 ПДР України та не тягне за собою безумовного скасування прийнятого судового рішення.
Посилання апелянта на судову практику Рівненського апеляційного суду у справі №572/1731/19 не має правового значення, оскільки наведена постанова не має відношення до розгляду даної справи за відсутності на території України прецедентного права.
Зазначення апелянтом, що в протоколі від 02.07.2023 вказано, що водій керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, а не в стані алкогольного сп'яніння, що на його думку, не відповідає диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, є безпідставними та не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, з огляду на таке.
Так, за ч.1 ст.130 КУпАП об'єктивна сторона правопорушення виражається у:
- керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;
- передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів,
- відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, дії ОСОБА_2 підпадають під дію диспозиції даної статті. Об'єктивна сторона правопорушення в даній ситуації виражається у відмові водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Враховуючи положення ст.251 КУпАП, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Разом з тим, суду апеляційної інстанції надано клопотання громадської організації «Чорноморська Січ», в якому голова організації просить суд не застосовувати проти ОСОБА_2 покарання, пов'язане з позбавленням права керування транспортними засобами. В обґрунтування клопотання голова організації зазначив, що ОСОБА_2 другий рік є волонтером ГО «Чорноморська Січ», у теперішній час виконує волонтерські обов'язки за межами України щодо постачання необхідних для оборони та населення засобів і обладнання. У зв'язку з волонтерською діяльністю ОСОБА_2 використовує автомобільні засоби, що вкрай ефективно позначається на якісному і швидкому виконанні поставлених перед організацією завдань. При цьому, ОСОБА_2 характеризується позитивно.
Також слід зазначити, що багаторазовий перетин ОСОБА_2 кордону України на автомобільному транспорті також підтверджений копією закордонного паспорту ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.
Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Однак, апеляційний суд наголошує, що покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточий проти України від 15 травня 2008 року»). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року).
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява №10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008) Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»». Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».
Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Враховуючи вище наведене та вирішуючи питання щодо справедливості та пропорційності застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в даній справі, апеляційний суд зазначає таке.
Апеляційний суд враховує, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказаною нормою закону передбачає одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.
Разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи та особи правопорушника, який відповідно до долучених до справи документів здійснює волонтерську діяльність, в тому числі за межами України, щодо постачання автомобілем необхідних для оборони і населення засобів та обладнання, підтвердив належними доказами відсутність у нього на момент зупинки ознак сп'яніння, апеляційний суд вважає, що в даній справі позбавлення ОСОБА_2 права керування транспортними засобами за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння слід вважати не в повній мірі відповідаючим інтересам держави. Таке стягнення, незважаючи на те, що воно передбачено санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка на теперішній час надає волонтерську допомогу під час воєнного стану в державі, тобто займається суспільно корисною діяльністю, необхідною для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. При цьому, суд враховує відсутність шкідливих наслідків правопорушення.
За позицією апеляційного суду вказані обставини, в своїй сукупності, дають підстави для висновку про те, що виконання волонтерської діяльності ОСОБА_2 , вочевидь буде більш раціональним та кориснішим для держави та населення. В даному випадку, накладення на правопорушника адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, в достатній мірі слугуватиме його вихованню, а також запобігатиме вчиненню ним нових правопорушень у сфері дорожнього руху.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що оскаржена постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування стягнення, шляхом виключення з резолютивної частини постанови рішення суду про позбавлення ОСОБА_2 права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Клопотання ОСОБА_2 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - змінити в частині накладання адміністративного стягнення.
Виключити з резолютивної частини постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року вказівку про застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік.
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко