28.02.24
22-ц/812/263/24
Справа номер 489/8197/21 Головуючий суду першої інстанції - Чернявська Я. А.
Провадження номер 22-ц/812/263/24 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.
28 лютого 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Локтіонової О. В.,
суддів - Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через її представника ОСОБА_2 , на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2023 року, ухвалене о 09 год 15 хв під головуванням судді Чернявської Я. А. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
07 грудня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала до суду зазначений позов до ОСОБА_4 , який обґрунтовувала наступним.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 28 серпня 2013 року стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 100 302, 46 грн сплачених грошових коштів по кредитному договору №29/МК/2006-840 від 09 жовтня 2006 року та 1003 грн судового збору.
До теперішнього часу відповідач борг не повернула.
Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути з відповідача три відсотка річних від суми боргу 101 305,46 грн за період з 28 серпня 2013 року по 28 серпня 2021 року у розмірі 24 313,10 грн, інфляційні втрати за період з 28 серпня 2013 року по 06 грудня 2021 року у розмірі 183 717,45 грн, 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2080,31 грн судового збору.
Позиція відповідача у суді першої інстанції
Відповідач заперечувала проти задоволення позову, зазначивши, що розрахунок позивача зроблено не правильно, оскільки 3% річних та інфляційні втрати можна нараховувати лише на встановлену судом суму боргу без додавання до неї суми судового збору. Крім того, таке нарахування можливе лише за останні три роки, які передували подачі позову, що узгоджується з практикою, яку застосовує Верховний Суд.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто три проценти річних від простроченої суми 100 302,46 грн за період з 07 грудня 2018 року до 07 грудня 2021 року у сумі 9043,71 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 07 грудня 2018 року до 07 грудня 2021 року у сумі 20 490,76 грн, а також 295,34 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки судове рішення від 28 серпня 2013 року не виконано, то ОСОБА_1 вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних втрат і трьох процентів річних у межах трьох років, які передували подачі цього позову, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила рішення суду змінити в частині розміру стягнутих коштів, стягнувши їх у заявленому в позові розмірі.
Позивач зазначала, що судом не правильно та не обґрунтовано здійснено розрахунок сум інфляційних втрат і трьох відсотків річних, та безпідставно застосовано строк позовної давності.
Узагальнені доводи та заперечення осіб, які подали відзиви на апеляційну скаргу
ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошувала на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Фактичні обставини справи
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 28 серпня 2013 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто 100 302,46 грн сплачених грошових коштів по кредитному договору № 29/МК/2006-840 від 09 жовтня 2006 року та 1003,00 грн судового збору.
Це рішення набрало законної сили 28 серпня 2013 року.
12 вересня 2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист для виконання вказаного рішення суду.
17 грудня 2013 року постановою державного виконавця Корабельного ВДВС ММУЮ Тадевосяном А. А. відкрито виконавче провадження №41213005 з примусового виконання виконавчого листа по справі 2/489/799/2013 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 100 302,46 грн.
30 жовтня 2014 року постановою державного виконавця Корабельного ВДВС ММУЮ Юдіною І. М. повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
21 листопада 2014 року ОСОБА_1 повторно звернулася із заявою про примусове виконання судового рішення від 28 серпня 2013 року.
25 листопада 2014 року постановою старшого державного виконавця Корабельного ВДВС ММУЮ Таран К. О. відкрито виконавче провадження №45564743.
18 грудня 2014 року постановою державного виконавця Корабельного ВДВС ММУЮ Заболотнім Р. М. повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
На час звернення ОСОБА_1 з цим позовом рішення суду від 28 серпня 2013 року не виконано.
У жовтні 2023 року відповідач через свого представника ОСОБА_5 подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила стягнути вказані у позові суми тільки за три роки, які передували подачі позову.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17, від 15 листопада 2023 року у справі №711/4585/22.
Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Однак, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц).
Судом встановлено, що ОСОБА_4 має невиконане грошове зобов'язання перед ОСОБА_1 , яке визначено судовим рішенням від 28 серпня 2013 року у сумі 101 305,46 грн (100 302,46 грн сплачених грошових коштів по кредитному договору №29/МК/2006-840 від 09 жовтня 2006 року та 1003,00 грн судового збору).
З позовом до суду про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, передбачених ст.625 ЦК України, ОСОБА_1 звернулася 07 грудня 2021 року.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заявила про застосування позовної давності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до спірних правовідносин має бути застосована позовна давність у три роки.
Проте, суд обрав неправильний розмір обрахування, виключивши з суми грошового зобов'язання 1003,00 грн, стягнутих судовим рішенням від 28 серпня 2013 року.
Як вже було наголошено вище, при застосуванні ст.625 ЦК України за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. У справі, яка розглядається, відповідач не виконала рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 суми у розмірі 101 305,46 грн. Отже, саме ця сума повинна бути застосована при обрахуванні виплат, визначених ст.625 ЦК України.
Таким чином, сума інфляційних втрат за період з 07 грудня 2018 року по 07 грудня 2021 року становить: 101 305,46 грн х (120.4289700443291 % / 100%) - 101 305,46 грн = 20 695,66 грн.
Сума трьох відсотків річних за вказаний період становить 9125,81 грн.
Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів у періодіКількість днів у році3% річних
101305.4607.12.2018 - 31.12.201825365208.16
101305.4601.01.2019 - 31.12.20193653653039.16
101305.4601.01.2020 - 31.12.20203663663039.16
101305.4601.01.2021 - 07.12.20213413652839.33
У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні у бік збільшення сум, що підлягали стягненню з відповідача.
Посилання позивача на те, що вона має право на стягнення сум, передбачених ст.625 ЦК України, починаючи з 28 серпня 2013 року, колегія суддів відхиляє, оскільки вони є помилковими з підстав заявлених вище.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду зміні у бік збільшення сум, що підлягали стягненню з відповідача до 20 695,66 грн інфляційних втрат та 9125,81 грн трьох відсотків річних.
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , змінив рішення суду першої інстанції, то відповідач повинна відшкодувати позивачу судовий збір за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанції в сумі 605,47 грн (298,32+307,15).
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через її представника ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 12 грудня 2023 року змінити, збільшивши три відсотка річних до 9125,81 грн, інфляційні втрати до 20 695,66 грн та судовий збір до 298,32 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 307,15грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді В. В. Коломієць
Т. В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 28 лютого 2024 року.