22 лютого 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 січня 2024 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Херсоні, мешкає в АДРЕСА_1 раніше не судимої,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22023230000000259.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
захисник - ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення слідчого судді.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 січня 2024 року відносно підозрюваної ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 03.03.2024 р.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу слідчого судді про застосування відносно підозрюваної ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасувати.
Узагальнені доводи апелянта.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягалась, має постійне місце мешкання, де позитивно характеризується, що підтверджується довідкою з місця мешкання, на обліку у лікарів нарколога або психіатра не перебуває, має на утриманні малолітнього сина 2015 року народження, доглядає за матір'ю 1963 року народження, яка є інвалідом ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апелянт вважає, що підозра ОСОБА_5 є необґрунтованою, через те, що в діях останньої відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, оскільки вчиняла дії, у яких підозрюється не добровільно, а під примусом.
Обставини, встановлені слідчим суддею.
Слідчим відділом Управління СБ України в Херсонській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22023230000000259, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у період з 24.02.2022 р. до 11.11.2022 р. м. Херсон Херсонської області захоплено військовослужбовцями збройних сил РФ і знаходилось під тимчасовою окупацією держави-агресора, що визначено Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 р. № 75 (із змінами та доповненнями).
При цьому, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше лютого 2022 року представниками РФ, всупереч законного порядку установленого Конституцією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації», та іншими діючими нормативно-правовими актами, на тимчасово окупованій території м. Херсона цілеспрямовано створено підпорядковану, керовану та фінансовану РФ окупаційну адміністрацію - так звану «Военно-гражданскую администрацию Херсонской области» (мовою оригіналу - російською), функціонально відповідальну за управління тимчасово окупованою територією України з метою подальшої інтеграції та незаконного включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу РФ.
З метою утримання адміністративно-політичного контролю на захопленій військовим шляхом території та реалізації узурпованих владних повноважень представниками держави-агресора - РФ, відповідно до указу так званого «Главы ВГА Херсонской области» (мовою оригіналу - російською) від 12.05.2022 р. № 018-р «О структуре органов исполнительной власти» (мовою оригіналу - російською) у структурі органів виконавчої влади окупаційної адміністрації м. Херсона утворено «Департамент труда и социальной политики» (мовою оригіналу - російською).
Відповідно до наказу від 01.07.2022 р. № 4/од так званого «начальника Департаменту труда и социальной политики» (мовою оригіналу - російською) «Об утверждении Положения об управлении труда и социальной политики» на «Управление труда и социальной политики города Херсона», покладено виконання реалізації державної політики в сфері соціального захисту громадян на території Херсонської області.
З метою реалізації покладених на «Департамент труда и социальной политики» (мовою оригіналу - російською) завдань у його складі утворено структурний підрозділ - «Управление труда и социальной политики города Херсона», яке знаходилось за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 166, а у подальшому - за адресою: м. Херсон, вул. Рєпіна, 1.
Згідно з постановою, так званого «председателя Совета Министров - Председателя Правительства Военно-гражданской администрации Херсонской области» (мовою оригіналу - російською) № 21пп від 01.09.2022 р. «О создании Министерства труда и социальной политики Херсонской области» (мовою оригіналу - російською) «Департамент труда и социальной политики» реорганізовано шляхом перетворення в «Министерство труда и социальной политики Херсонской области» (мовою оригіналу - російською) з правами правонаступництва.
Відповідно до наказу № 26-1/од від 01.09.2022 р. так званого «и.о. Министра труда и социальной политики» «О внесении изменений в нормативные документы» (мовою оригіналу - російською) з 01.09.2022 р. змінено найменування «Управление труда и социальной политики города Херсона» на «Управление труда и социальной политики Херсонского городского округа».
Отже, «Управление труда и социальной политики города Херсона», яке функціонувало у складі «Департамента труда и социальной политики», у подальшому перейменоване в «Управление труда и социальной политики Херсонского городского округа», яке функціонувало у складі Министерства труда и социальной политики Херсонской области» є незаконним органом влади, створеним на тимчасово окупованій території м. Херсона, та згідно із п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - окупаційною адміністрацією РФ.
Встановлено, що громадянка ОСОБА_5 , достовірно знаючи про вказані обставини щодо збройної агресії РФ проти України, які є загальновідомим фактом, фактично проживаючи на території м. Херсона, будучи достеменно проінформованою та розуміючи факт захоплення м. Херсона та Херсонської області збройними силами РФ, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, будучи обізнаною про те, що м. Херсон та Херсонська область є невід'ємною складовою частиною України, що порядок утворення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування регулюється виключно Конституцією України та законами України, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше серпня 2022 року, точної дати органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у м. Херсон Херсонської області, прийняла пропозицію від невстановлених під час досудового розслідування представників окупаційної адміністрації держави-агресора - РФ та діючи умисно, добровільно зайняла керівну посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій - «начальника отдела обслуживания льготных категорий граждан Управления труда и социальной политики города Херсона», яку обіймала до жовтня 2022 року (більш точної дати органом досудового слідства не встановлено), тобто і після перейменування «Управление труда и социальной политики города Херсона» на «Управление труда и социальной политики Херсонского городского округа».
04.01.2024 р. ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України, посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Своє клопотання слідчий мотивував тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчинені тяжкого злочину, може переховуватися від досудового слідства та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків або інших учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Врахувавши, що підозрювана ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчинені тяжкого злочину, що підтверджується долученими до клопотання матеріалами, характер та спосіб ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваної, наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваної.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав ухвалу законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя відповідно до вимог ст. 178 КПК України, перевіряє вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, які забезпечать належну процесуальну поведінку особи під час досудового розслідування та судового розгляду.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто, не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів. викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак, цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказані вимоги закону та норми міжнародного права слідчим суддею дотримані, а також оцінені у сукупності всі обставини, які відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються при обранні запобіжного заходу.
Застосовуючи відносно підозрюваної ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею перевірено, що в матеріалах провадження є достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні останньою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Так, наявні докази, які містяться в матеріалах клопотання слідчого, зокрема дані протоколів допиту ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , оглядів від 16.10.2023 р., 08.06.2023 р., 16.10.2023 р., 11.10.2023 р., 11.10.2023 р., 06.08.2023 р. та інші матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_5 .
При цьому, на даному етапі провадження, апеляційний суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема встановлювати наявність чи відсутність в діях підозрюваного складу того чи іншого кримінального правопорушення, адже такі висновки опосередковано пов'язані з питанням винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Крім того, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, їх кваліфікація та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Такий висновок цілком узгоджується з правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 р., суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування», а тому доводи захисника про непричетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення є безпідставними.
Вирішуючи питання про необхідність застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_5 під вартою, апеляційний суд приходить до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують прийняття такого рішення.
Так, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, співпрацювала з представниками держави-агресора.
Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує, те, що відповідно обставин інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, остання, обізнана про свідків, яким можуть бути відомі обставини кримінального правопорушення, тому ризик незаконного впливу на свідків є доведеним.
Отже, доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України є безпідставними, слідчим суддею прийнято рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому досліджені всі матеріали провадження та наведені в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Крім того, апеляційним судом враховуються і імперативні вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України, за змістом яких, під час дії воєнного стану, до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-1 КК України, за наявністю ризиків, визначених ст. 177 КПК України, застосовуванню підлягає лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Наявність у підозрюваної постійного місця мешкання, міцних соціальних зв'язків та позитивної характеристики, з огляду на обставини інкримінованого їй кримінального правопорушення, не є достатніми підставами для обрання менш суворого запобіжного заходу, оскільки не спростовують висновків суду про можливість вчинення нею дій, передбачених ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи підозрюваної та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання нею процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи, на даній початковій стадії досудового розслідування, не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, оскільки рішення слідчого судді є обґрунтованим та вмотивованим, а прокурором доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, ухвала слідчого судді відповідає вимогам кримінального процесуального закону, підстав для її скасування та вирішення питання про застосування відносно ОСОБА_5 іншого, більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд не вбачає, тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 січня 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
_____________________ ___________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3