Дата документу 27.02.2024 Справа № 337/883/23
Єдиний унікальний № 337/883/23 Головуючий у 1 інстанції: Бредун Д.С.
Провадження № 22-ц/807/267/24 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«27» лютого 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та застосування наслідків недійсності правочину,
В лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 змінив предмет позову та в обґрунтування позовних вимог остаточно зазначив, що 21 травня 2021 року на перехресті вулиць Брянська та Зої Космодем'янської у м. Запоріжжя сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ВАЗ-111830 з номерним знаком НОМЕР_1 під його керуванням та транспортного засобу DAEWOO LANOS з номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він отримав тілесні ушкодження.
Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2021 року у справі № 337/4491/21 ОСОБА_3 було визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 грудня 2021 року у справі № 337/4399/21 провадження відносно нього було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_3 на його користь 137 260,96 грн. матеріальної та моральної шкоди.
03 лютого 2023 року були відкрито виконавчі провадження № 70920053 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь 137 260,96 грн. та № 70920077 про стягнення судового збору, які об'єднано у зведене виконавче провадження № 70923081.
При зверненні до приватного виконавця ним було повідомлено про наявність у ОСОБА_3 автомобіля DAEWOO LANOS з номерним знаком НОМЕР_2 , проте при перевірці наявності транспортного засобу приватним виконавцем Білецькою К.О. встановлено, що автомобіль за боржником не зареєстрований.
З регіонального сервісного центру МВС було отримано копію договору купівлі- продажу транспортного засобу від 02 вересня 2022 року, згідно з яким ОСОБА_3 продав, а його дружина ОСОБА_1 купила зазначений автомобіль, ціна транспортного засобу складає 106 713 грн.
Вважав вказаний правочин таким, що вчинений боржником на його шкоду, оскільки станом на день укладання договору ОСОБА_4 був обізнаний про подання ним позову та розміром заявлених вимог, контрагентом є дружина боржника, спірний автомобіль було придбано в період шлюбу в 2019 році, таким чином, вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, перереєстрація також відбулась під час перебування боржника у шлюбі, купівля-продаж не пов'язана зі зміною власників автомобіля, а лише зі зміною титульного власника, а сам по собі правочин не пов'язаний з реальним переданням грошових коштів.
На підставі зазначеного остаточно просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу-автомобіля DAEWOO LANOS 2003 року випуску, VIN: НОМЕР_3 (номер кузова (шасі, рама): НОМЕР_4 - від 02 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_3 в якості продавця та ОСОБА_1 в якості покупця, та застосувати наслідки недійсного правочину, а саме: скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу марки DAEWOO LANOS 2003 року випуску, VIN: НОМЕР_3 (номер кузова (шасі, рама): НОМЕР_4 за ОСОБА_1 та поновити реєстрацію за ОСОБА_3 .
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2023 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу-автомобіля DAEWOO LANOS 2003 року випуску, VIN: НОМЕР_3 (номер кузова (шасі, рама): НОМЕР_4 - від 02 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_3 в якості продавця та ОСОБА_1 в якості покупця.
Застосовано наслідки недійсності правочину, а саме: скасовано державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу марки DAEWOO LANOS 2003 року випуску, VIN: НОМЕР_3 (номер кузова (шасі, рама): НОМЕР_4 за ОСОБА_1 та поновлено реєстрацію за ОСОБА_3 .
Додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2023 року заяву позивача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір 1610,40 грн. та витрати на правову допомогу 7500,00 грн., а всього 9110,40 грн., в рівних частках - по 4555,20 грн. з кожного.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що чинне законодавство не містить нормативного визначення фраудаторного правочину, сам по собі час укладання правочину не є основним критерієм в цій категорії справ, подружжя має право укладати між собою усіх договорів, які не заборонені законом, судом першої інстанції не було встановлено наявність прямого умислу на вчинення фраудаторного правочину з її боку, зобов'язання ОСОБА_3 є деліктним, а не зобов'язанням подружжя, просила скасувати рішення суду в частині визнання недійсним повністю договору купівлі-продажу транспортного засобу від 02 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_3 та нею, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме визнати частково недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 02 вересня 2022 року; скасувати рішення суду в частині скасування державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу за нею та поновлення реєстрації за ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) на 1/2 частину транспортного засобу за нею та поновити реєстрацію на 1/2 частину транспортного засобу за ОСОБА_3
ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що укладений між відповідачами правочин має ознаки фраудаторного, відповідачі в судовому засіданні не змогли пояснити мету правочину.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин був направлений на уникнення відповідачем ОСОБА_3 негативних наслідків при виконанні судового рішення про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджено, що 02 вересня 2022 року укладено договір купівлі-продажу 2343/2022/3373691 транспортного засобу, згідно якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 за 106 713 грн. автомобіль DAEWOO LANOS, 2003 року випуску, VIN: НОМЕР_3 (номер кузова (шасі, рама): НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 35).
Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі з 07 серпня 2015 року (т. 1, а.с. 36).
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 листопада 2022 року, ухваленим у справі №335/4998/22 провадження №2/335/2432/2022, позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 137 260,96 грн. та суму судових витрат у виді судового збору в розмірі 1372,61 грн., в іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення (т. 1, а.с.15-22).
Судом першої інстанції, зокрема, було встановлено, що постановою Хортицького районного суду м.3апоріжжя від 20 серпня 2021 року по справі №337/4491/21, яка набрала законної сили, водія ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року по справі №337/4399/21 ОСОБА_2 також було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП України та закрито провадження по справі у зв'язку зі спливом строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Під час розгляду справи №335/4998/22 провадження №2/335/2432/2022 01 вересня 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, в якому підтвердив ознайомлення із позовом про стягнення шкоди (т. 1, а.с. 33).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 червня 2023 року у справі №335/4998/22 провадження №22-ц/807/1119/23 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 листопада 2023 року у цій справі залишено без змін (т. 1, а.с. 152-158).
Постановами приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. від 03 лютого 2023 року відкрито виконавчі провадження № 70920055, № 70920077 з виконання виконавчого листа № 335/4998/22 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 137 260,96 грн. (т. 1, а.с. 24, 26).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. від 03 лютого 2023 року об'єднано виконавчі провадження № 70920055, № 70920077 у зведене виконавче провадження ВП № 70923081 (т. 1, а.с. 27).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, провадження № 61-7013св20; постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18); постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення;
- особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц, провадження № 61-13417св21).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16, провадження № 61-39814св18.
Верховний Суд вже звертав увагу, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св19).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21 сформулювала наступні висновки щодо виявлення ознак фраудаторного правочину у справі:
- порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (пункт 10.5);
- фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору (пункт 10.26);
- У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах (пункт 10.27);
- правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (пункт 10.34);
- метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства (пункт 10.36);
- договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно;
- учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів (пункт 10.39);
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір, який впливає на можливість кредитора ОСОБА_2 отримати задоволення своїх вимог за рахунок боржника.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, колегія суддів враховує, що: відповідач відчужив майно після визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення постановою Хортицького районного суду м.3апоріжжя від 20 серпня 2021 року по справі №337/4491/21 та звернення ОСОБА_2 з позовом до суду; майно відчужене на користь близького родича - дружини; відповідач не надав доказів того, що після відчуження спірного майна у нього наявне інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
На переконання колегії суддів сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно ОСОБА_3 як боржника.
Матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_3 іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед ОСОБА_2 . Також відсутні дані, що ОСОБА_3 виконав заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2022 року.
Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_3 продав транспортний засіб дружині, тобто спірне майно залишилось у сім'ї боржника, однак не у власності останнього, що також свідчить про недобросовісну поведінку відповідачів та намагання уникнути відповідальності за рахунок спірного майна.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Установивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу, укладений 02 вересня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача за рахунок цього майна, що є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 .
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про відсутність прямого умислу на вчинення фраудаторного правочину з боку ОСОБА_1 , оскільки це спростовується встановленими судом обставинами справи.
Посилання ОСОБА_1 на те, що чинним законодавством не заборонено укладання правочинів між подружжям, є неприйнятними, оскільки у даному випадку ключовим є те, що будь-які правочини, які вчиняються учасниками цивільних правовідносин, зокрема, й подружжям, повинні мати певну правову та фактичну мету, які не має бути неправомірною та недобросовісною.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16.
Доводи апеляційної скарги про те, що сам по собі час укладання правочину не є основним критерієм в цій категорії справ, не заслуговує на увагу, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, перевіряються у сукупності.
Суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 .
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, не встановлено.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.ст. 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 28 лютого 2024 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: В.Ю. Бєлка
І.В. Кочеткова