вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" лютого 2024 р. Справа№ 910/4412/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного агентства резерву України
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023
у справі № 910/4412/23 (суддя: Літвінова М.Є.)
за позовом Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 37 785,91 грн,
Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 37 785,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав грошове зобов'язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 09.10.2009 №5/9, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в частині оплати наданих позивачем послуг за 2021 рік.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі № 910/4412/23 позов задоволено. Стягнуто з Держрезерву на користь ДП "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" заборгованість в сумі 37 785,91 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши обставини прострочки виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 09.10.2009 №5/9, керуючись приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 11, 509, 525, 526, 599, 610, 626, 627, 938, 942, 946 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Держрезерв звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі № 910/4412/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зауважує, що місцевий господарський суд в порушення положень чинного законодавства України задовольнив позовні вимоги виходячи з наявності листа позивача від 31.01.2023 №193/4, яким він надав акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей резерву за IV квартал 2021 року лише у 2023 році, тобто вже після спливу відповідного періоду відшкодування понад рік. Наголошує, що судом першої інстанції, не встановлено на підставі належних, достатніх та достовірних доказів того, що позивачем витрати понесені саме із зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а не є поточними витратами іншого характеру.
Також в апеляційній скарзі апелянт просить поновити строк для апеляційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/4412/23.
Крім того, апелянт просить розглядати справу за участі Держрезерву.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/4412/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 апеляційну скаргу Держрезерву на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі № 910/4412/23 було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 представником відповідача подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 поновлено Державному агентству резерву України строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі № 910/4412/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Держрезерву на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі № 910/4412/23; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі № 910/4412/23; у задоволенні клопотання Держрезерву про розгляд справи за його участі відмовлено; справу №910/4412/23 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4412/23; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі засобами електронного зв'язку, а також відомості щодо розгляду справи судом апеляційної інстанції було оприлюднено на офіційному вебсайті Судова влада України.
21.12.2023, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що на підставі листа Держрезерву від 22.07.2021 №1771/0/4-21 "Про погодження кошторису на 2021 рік" між сторонами погоджено додаткові правові умови зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 2021 році та визначено розмір майбутньої оплати за надання відповідних послуг на загальну орієнтовну суму 47 371,96 грн. Звертає увагу на те, що апелянт в апеляційній скарзі не вважає за необхідне повідомити суд про причини, які йому заважали підписати пакет звітних документів, на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, згідно з переліком додатків до листа від 15.11.2021 №3427/4 за 1, 2 та 3 квартали 2021 року. Зауважує, що додатки, повністю перелічені в листах від 15.11.2021 №3427/4 та від 31.01.2023 №193/4, також є належними, достатніми та достовірними доказами того, що позивачем витрати понесені саме із зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2021 році, а не є якимись незрозумілими поточними витратами іншого характеру.
До Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 11.12.2023 надійшли матеріали справи № 910/4412/23.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.10.2009 між ДП "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (зберігач) та Держрезервом (комітет) укладено договір №5/9 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, яке здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.
Згідно з пунктом 1.2 договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми 1 мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.
Відповідно до пункту 2.8 договору зберігач щороку разом з річним звітом форми № 12 мр зобов'язаний подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.
Комітет, в свою чергу зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі (пункт 3.1 договору).
За умовами пункту 4.1 договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджених Кабінетом Міністрів України.
У пункті 4.2 договору сторони погодили, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву, наданими до нього копіями документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Оплата робіт із закладення (поставки цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження комітетом акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву (пункт 4.3 договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2009, і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (пункт 7.3 договору).
Додатковими угодами №№ 1-6 до договору сторони погоджували річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторисів за 2009-2016 роки.
07.04.2021 позивач направив на адресу відповідача лист №1200/MP про погодження кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 2021 році, а також проект додаткової угоди на продовження терміну дії договору.
У відповідь на направлений лист, відповідач листом від 22.07.2021 №1771/0/4-21 повернув позивачеві погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік на суму 47 371,96 грн.
Разом із тим, додаткову угоду №7 до договору комітетом повернуто не було, вмотивованої відмови щодо її підписання останнім не надано.
Вищезазначений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік на суму 47 371,96 грн затверджено директором ДП "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП", а також погоджено Головою Держрезерву. Крім того, вказаний кошторис скріплено гербовими печатками обох сторін без заперечень та зауважень.
У той же час на виконання умов договору, позивач листами від 15.11.2021 №3427/4 та від 31.01.2023 №193/4 направив на адресу відповідача звітні документи, що підтверджують фактичні витрати на зберігання цінностей за I-IV квартали 2021 року, рахунки на оплату послуг, а також акти на відшкодування витрат на зберігання цінностей, що в сумі складають менше від запланованих в погодженому кошторисі, а саме - 37 785,91 грн, які були отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Позивач листом від 07.02.2023 №273/ю, направив на адресу відповідача претензію про сплату фактичних витрат на зберігання цінностей за I-IV квартали 2021 року в сумі 37 785,91 грн, проте вказана вимога залишена ним без відповіді і задоволення.
У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги зі зберігання матеріальних цінностей у I-IV кварталах 2021 року за договором, останній звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Держрезерву заборгованості у розмірі 37 785,91 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором зберігання.
Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 ЦК України).
За змістом статті 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Згідно з частиною 1 статті 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Абзац 1 пункту 2 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" і пункт 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, передбачають можливість розміщення і зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Частиною 3 статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
За приписами частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, подані позивачем акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за І-IV квартали 2021 року відповідачем підписані та повернуті на адресу позивача не були, мотивованої відмови від їх підписання (погодження) відповідачем не надано, жодних зауважень до поданих позивачем звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідачем не висунуто, в тому числі й станом на час вирішення даного спору у суді.
Внаслідок того, що відповідачем не здійснено оплату понесених позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за I-IV квартали 2021 року у відповідача утворилась заборгованість на суму 37 785,91 грн.
При цьому, сам факт не підписання (відмови від підписання) актів та звітів про витрати, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 ЦК України.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, на підтвердження понесення відповідачем витрат за послуги зі зберігання позивачем надано погоджений, затверджений обома сторонами та скріплений їх печатками кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що не підписання відповідачем актів не свідчить про відсутність (не виникнення) у Держрезерву обов'язку з відшкодування позивачу витрат на зберігання цінностей, та не є обґрунтованою підставою для відмови від сплати на користь позивача відшкодування витрат на зберігання.
Крім того, позивач листами від 15.11.2021 №3427/4 та від 31.01.2023 №193/4 направив на адресу відповідача звітні документи, що підтверджують фактичні витрати саме на зберігання цінностей за I-IV квартали 2021 року, а не є поточними витратами іншого характеру
Колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 37 785,91 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований належними та допустимими доказами. Крім того, з урахуванням положень розділу 4 договору "Порядок проведення розрахунків", обов'язок оплати фактичних витрат понесених позивачем на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік станом на момент пред'явлення позову є таким, що настав.
При цьому, судова колегія зазначає, що відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані позивачем послуги. Вищевказане твердження неодноразово зазначалось в рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, які в силу приписів частини 4 статті 11 ГПК України є джерелом права.
З урахуванням вищевикладених обставин, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 37 785,91 грн доведені, обґрунтовані, такі, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10.05.2011, пункт 58).
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов'язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/4412/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/4412/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/4412/23 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/4412/23.
4. Судові витрати, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державне агентство резерву України.
5. Справу №910/4412/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков