Справа № 127/11622/23
Провадження № 22-ц/801/450/2024
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач:Рибчинський В. П.
28 лютого 2024 рокуСправа № 127/11622/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В. П.,
суддів Голоти Л.О., Оніщука В. В.,
за участі секретаря судового засідання Литвина С.С., Хруленко Т.В., представника ОСОБА_1 , - адвоката Старого М.М., Хруленка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Старий Микола Миколайович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю, мотивуючи тим, що 21.08.2010 вони з ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який 23.12.2022 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області (справа №127/14857/22) розірвано.
В період шлюбу нею було придбано квартиру по АДРЕСА_1 за 120000,00 грн, яка є її особистою приватною власністю. Відповідач ОСОБА_2 надав згоду на придбання позивачем зазначеної квартири. На придбання квартири кошти в сумі 13250,00 євро їй дала мати ОСОБА_3 . Як зазначила ОСОБА_1 , кошти мати надіслала з Італії на рахунок брата ОСОБА_4 для придбання квартири для неї.
Просила визнати квартиру по АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв.м, її особистою приватною власністю.
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, який мотивовано тим, що частину коштів на придбання спірної квартири ОСОБА_2 надали його батьки, взявши кредит в банку в розмірі 60000,00 грн.
Просив поділити квартиру по АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності, та визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Поділено спільне майно колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 наступним чином:
- визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м;
- визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м.
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1200,00 грн судового збору, а на користь держави - 3521,50 грн недоплаченого судового збору.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Старий М.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , натомість позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірна квартира була придбана ОСОБА_1 за власні кошти.
Стосовно згоди чоловіка на придбання спірної квартири представник вказує, що нотаріусом було пояснено, що це формальність та не відіграє у даному випадку жодної ролі.
Також представник зазначає, що покази батьків ОСОБА_2 стосовно того, що вони взяли кредит у розмірі 60 000 грн та передали ці кошти сину для придбання спірної квартири, нічим не підтверджуються.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає повністю.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.08.2010, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області (справа №127/14857/22) від 23.12.2022 розірвано.
30.08.2013, тобто, під час шлюбу сторін, було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Демчуковою К.М., зареєстрований в реєстрі за №965, згідно якого позивач-відповідач ОСОБА_1 придбала квартиру по АДРЕСА_1 , оціночна вартість якої становить 119881,00 грн. В п. 12 договору зазначено, що нотаріусом роз'яснено сторонам (крім іншого) зміст ст.ст. 59-65, 74 СК України.
Згідно з п. 17 договору чоловік покупця - ОСОБА_2 надав свою згоду на придбання дружиною зазначеної квартири і укладення цього договору в заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Демчуковою К.М. 30.08.2013, реєстровий № 964. Договір прочитаний сторонами, його зміст зрозумілий та відповідає їх волі - п. 19 договору.
На а.с. 16 т. 2 - копія заяви відповідача-позивача ОСОБА_2 від 30.08.2013, наданої приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Демчуковій К.М., в якій ОСОБА_2 дає згоду на придбання квартири по АДРЕСА_1 , яка купується за спільні кошти у спільну сумісну власність в період зареєстрованого шлюбу.
На а.с. 14 -15 т. 2 - копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №8711079, згідно якого квартира по АДРЕСА_1 з 30.08.2013 р. зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .
На а.с. 17-22 т. 1 - копія звіту про незалежну оцінку квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв.м, вартість якої 944300,00 грн, на а.с. 23 зворот -24 т. 1. - копія технічного паспорта зазначеної квартири.
29.08.2013 мати ОСОБА_2 - ОСОБА_6 уклала з ПАТ “Альфа-Банк” кредитний договір № 500407702, відповідно до якого отримала кредитні кошти в розмірі 30 000,00 грн, підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копією кредитного договору № 500407702 від 29.08.2013, копією довідки АТ “Сенс Банк” № 22837-17.5 від 07.06.2023, випискою по особовому рахунку ОСОБА_6 з 29.08.2013 по 30.09.2013.
29.08.2013 батько ОСОБА_2 - ОСОБА_7 уклав з ПАТ “Альфа-Банк” кредитний договір № 500407720, відповідно до якого отримав кредитні кошти в розмірі 30000,00 грн, що підтверджується: копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копією кредитного договору № 500407720 від 29.08.2013, копією довідки АТ “Сенс Банк” №22758-17.5 від 07.06.2023, випискою по особовому рахунку ОСОБА_7 з 29.08.2013 по 30.09.2013.
11.07.2013 р. ОСОБА_3 (мати позивача-відповідача ОСОБА_1 ) надіслала на рахунок ОСОБА_4 (син ОСОБА_3 і брат позивача-відповідача ОСОБА_1 ) 13250,00 євро, підстава: допомога на придбання житла, що підтверджується: копіями свідоцтв про народження ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , копією договору № 262052375566 на відкриття та ведення поточного рахунку від 30.11.2011, копією платіжного доручення для переказу коштів за кордон № 05431/47190 від 11.07.2013, випискою по рахунку ОСОБА_4 в АТ “Райффайзен Банк” за період з 01.11.2012 по 31.10.2013.
Свідок ОСОБА_3 (мати ОСОБА_1 ) пояснила, що в період з 2011 року до 2016 року працювала в Італії доглядальницею, отримувала 1000,00 євро щомісячно. Вона вирішила допомогти дочці придбати житло, оскільки дочка з чоловіком і дитиною проживали на орендованій квартирі. В Італії вона отримала кредит і в липні 2013 року переслала кошти в сумі понад 13000,00 євро на рахунок сина ОСОБА_4 для дочки ОСОБА_1 .
Також із пояснень свідка ОСОБА_3 (мати ОСОБА_1 ) встановлено, що в той період в ОСОБА_1 була чотиримісячна дитина і, дочка не мала можливості йти до банку щоб відкрити валютний рахунок. А у сина (свідка) валютний рахунок вже був відкритий. Під час укладення нею кредитного договору в Італії, її син писав пояснення з перекладом на іноземну мову, що кошти необхідні для придбання житла. Їй не відомо, що батьки ОСОБА_2 допомагали грішми в придбанні спірної квартири.
Аналогічні пояснення дав свідок ОСОБА_4 (брат ОСОБА_1 ). Додатково пояснив, що отримані від матері кошти вони з ОСОБА_2 зняли з його рахунку, поміняли їх на долари, які він віддав сестрі.
Свідок ОСОБА_7 (батько ОСОБА_2 ) пояснив, що до нього звернувся син з проханням допомогти грішми в купівлі квартири. Вони з дружиною звернулись в банк і оформили кредити на 30000,00 грн кожен. Гроші віддали сину. Син з дружиною ОСОБА_1 придбали квартиру по АДРЕСА_3 . Потім погашали якийсь час кредити.
Свідок ОСОБА_6 (мати ОСОБА_2 ) пояснила, що сину необхідно було допомогти з придбанням квартири і, вони з чоловіком взяли кредити в банку в загальній сумі 60000,00 грн. Всі кошти віддали сину на придбання квартири.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи те, що сторони під час шлюбу придбали квартиру по АДРЕСА_1 , суд вважав, що квартира є спільною сумісною власністю сторін, тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_2 та необхідно поділити спільне майно колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , визнавши за кожним право приватної власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання квартири по АДРЕСА_1 особистою приватною власністю потрібно відмовити.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), положення ст. ст. 60 та 70 СК України, ст. 368 ЦК України, свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Незважаючи на те, що спірна квартира була зареєстрована лише за ОСОБА_1 , однак факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту реєстрації права власності на нього.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилається на те, що спірна квартира придбана нею за особисті кошти, які їй дала мати ОСОБА_3 . Кошти мати надіслала з Італії на рахунок брата ОСОБА_4 для придбання квартири для неї.
В підтвердження даних обставин, ОСОБА_1 посилається на показання допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_3 (мати позивача-відповідача ОСОБА_1 ) і ОСОБА_4 (брат позивача-відповідача ОСОБА_1 ).
Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, поясненнями даних свідків не підтверджено, що ОСОБА_1 придбала спірну квартиру саме за ті грошові кошти, які вона отримала від матері.
Доказуання не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, відповідачем ОСОБА_1 належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірну квартиру, яка набута ними в період шлюбу, та не доведно, що спірна квартира придбана за її особисті кошти та є її особистою приватною власністю.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірної квартири.
Згідно з нормами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що, розглядаючи спір, місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28 лютого 2024 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
В.В. Оніщук