Справа № 139/641/21
Провадження № 22-ц/801/510/2024
Категорія: 7
Головуючий у суді 1-ї інстанції Тучинська Н. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
22 лютого 2024 рокуСправа № 139/641/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про розподіл спільного сумісного майна та виділення частки в натурі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2023 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Тучинської Н.В., дата складення повного тексту рішення 22 грудня 2023 року,
встановив:
В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про розподіл спільного сумісного майна та виділення частки в натурі.
Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що відповідно до рішення Мурованокуриловецького районного суду від 14 червня 2007 року в справі № 2-139/2007 було виділено в натурі частки із майна, що було у спільній частковій власності громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства ТОВ «Мир» с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької області, та визнання за позивачем і відповідачами права власності, зокрема, на телятник 1967 року будівництва вартістю 63710 гривень.
Зазначає, що відповідно до копії свідоцтва про право власності її частка у вказаному майні становить 0,64%.
Позивач самостійно бажає користуватися належною їй власністю, однак відповідачами чиняться перешкоди у користуванні часткою приміщення.
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому вона просила провести розподіл спільного сумісного майна та виділити їй в натурі 11/50 частин нежитлового приміщення, а саме телятника, яке знаходиться по АДРЕСА_1 .
В подальшому після проведення судової будівельно-технічної експертизи, позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій, зокрема, просила виділити їй в натурі 11/50 частин нежитлового приміщення, а саме телятника, згідно першого варіанту висновку експерта, додаток 2, які складаються із будівлі літ. А площею 158 кв.м, тамбуру літ. А1 площею 22,2 кв.м, тамбуру літ. А2 площею 7,7 кв.м, які знаходиться по АДРЕСА_1 , вартістю 198442 грн. та стягнути солідарно з відповідачів на її користь 9354 грн., в якості відступу від часток у вартості об'єкта.
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 про розподіл спільного сумісного майна та виділення частки в натурі задоволено частково.
Виділено в натурі ОСОБА_1 її частку нежитлового приміщення - телятника, що розташований по АДРЕСА_1 , в розмірі 11/50 відповідно до варіанту 1 висновку експерта № СЕ-19/102-22/19065-БТ від 24 жовтня 2023 року з врахуванням даних технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 24 лютого 2021 року, а саме: будівлю телятника А приміщення 1 площею 133,3 кв.м., будівлю телятника А приміщення 2 площею 52,5 кв.м., які позначені на план-схемі (Додаток 2 до висновку експерта № СЕ-19/102-22/19065-БТ від 24 жовтня 2023 року) червоним кольором.
Зазначено, що для можливості користування виділеною ОСОБА_1 часткою нежитлового приміщення - телятника, що розташований по АДРЕСА_1 , слід:
- влаштувати кам'яну/цегляну перегородку в приміщенні 1 (технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 24 лютого 2021 року);
- перегородку між приміщеннями 1 та 2 (технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 24 лютого 2021 року) перемістити (розібрати та змурувати) на 5 метрів в бік приміщення 2;
- замість віконного отвору у приміщенні 1 (технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 24 лютого 2021 року) влаштувати дверний отвір, а за необхідності - тамбур.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на користь ОСОБА_1 , судові витрати у вигляді сплаченого при зверненні до суду судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат пов'язаних із залученням експертів та проведенням експертизи в сумі 4588 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят вісім) гривень 80 копійок.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області мотивоване тим, що найбільш прийнятним варіантом виділу частки ОСОБА_1 із права власності на спільне майно - будівлю телятника на АДРЕСА_1 - є варіант, запропонований експертом у висновку № СЕ-19/102-22/19065-БТ від 24 жовтня 2023 року, оскільки саме цим варіантом забезпечується право власності у спільному майні відповідачів, які використовують частини приміщення телятника, позначені в технічному паспорті за номерами 2 і АДРЕСА_2 , на які не претендує сама позивач, адже варіанти виділу частки № 3 і № 4, запропоновані експертом у висновку № СЕ-19/102-21/14856-БТ від 16 серпня 2022 року навіть не розглядалися стороною позивача; цей варіант найбільше забезпечує дотримання співвідношення часток сторін щодо площі та вартості, адже за варіантом № 1 висновку № СЕ-19/102-21/14856-БТ від 16 серпня 2022 року, про який просять позивач та її представник, відступ від частки позивача у вартості об'єкту складає 9354 гривні; цим варіантом передбачено переміщення перегородки між приміщеннями 1 і 2, чим буде відновлено розмір частки за площею будівлі у спільній власності родини ОСОБА_14 ; саме у цьому варіанті експертом врахована наявність кам'яних перегородок, якими будівлю телятника поділено на три частини.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі та виділити їй в натурі 11/50 частин нежитлового приміщення, а саме телятника, який знаходиться по АДРЕСА_1 , зокрема, по першому або другому варіанту висновку експерта № CE-19/102-21/14856-БТ від 16 серпня 2022 року. Провести розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання позивача суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що варіант поділу частини приміщення, який був виділений, знаходиться в середині приміщення, зокрема, без дверей. Натомість у неї з відповідачами склались неприязні відносини, що унеможливить доступ до своєї частки для переобладнання, зокрема, влаштування дверного прорізу та тамбуру. Зазначає, що всі співвласники влаштували перегородки самостійно, без будь-якого письмового дозволу, а тому такі перегородки не повинні були бути враховані при проведенні експертизи. Вважає, що судом не обґрунтовано неможливість виділу їй частки приміщення по варіанту № 2 визначеному в висновку експерта № CE-19/102-2114856-БТ від 16 серпня 2022 року. Крім цього, вважає, що місцевий суд повинен був стягнути з відповідачів вартість проведеної експертизи за клопотанням позивача.
09 лютого 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Солоненка Б.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та виділ позивачу частки за варіантом викладеним в висновку експерта № СЕ-19/102-22/19065-БТ від 24 жовтня 2023 року.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що на підставі рішення Мурованокуриловецького районного суду від 14 червня 2007 року у цивільній справі № 2-139/2007, яке набрало законної сили 26 червня 2007 року, виділено в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства ТОВ «Мир» с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької області та визнано за ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та неповнолітніми ОСОБА_9 і ОСОБА_10 право власності на телятник 1967 року будівництва вартістю 63710 гривень, картоплесаджалку 1990 року випуску вартістю 4000 гривень, автомобіль ГАЗ-52 1978 року випуску (державний номерний знак НОМЕР_1 ) вартістю 938 гривень, граблі ГЗР-6 1988 року випуску вартістю 3000 гривень, дві сівалки СУПН-8 1991 року випуску вартістю 1578 гривень та 198 гривень, а всього майна на загальну суму 73424 гривні (т. 1, а.с. 4-5).
Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 260281202 від 07 червня 2021 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 11/50 частки в будівлі телятника з прибудовами, що розташований по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 12).
Відповідно до Звіту про незалежну оцінку 11/50 частки приміщення телятника прибудовами загальна площа приміщення телятника складає 854 кв.м., ринкова вартість складає 59402 грн (т. 1 а.с. 6).
За клопотанням позивача, для визначення варіантів виділення в натурі 11/50 частин приміщення телятника, ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2021 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу (т. 1, а.с. 56).
Висновком експерта за результатами проведення експертизи № СЕ-19/102-21/14856-БТ від 16 серпня 2022 року запропоновано чотири варіанти виділення в натурі 11/50 частин приміщення телятника (т. 1, а.с. 81-106).
Відповідно до першого варіанту виділу 11/50 часток з нежитлової будівлі - телятника по АДРЕСА_1 (а.с. 102), відступу від частки позивача у площі приміщення нема, але співвласники 39/50 часток разом мають сплатити власнику 11/50 часток грошову компенсацію за відхилення від частки у вартості об'єкта розмірі 9354 гривні; для окремого користування приміщенням та будівлями необхідно влаштувати кам'яну/цегляну перегородку відповідно до Додатку 2 до даного висновку.
Відповідно до другого варіанту виділу 11/50 часток з нежитлової будівлі - телятника по АДРЕСА_1 (а.с. 103), власнику 11/50 часток має бути виділено на 8,4 кв.м. приміщення більше, ніж на яку вона має право, але такий відступ від часток у грошовому еквіваленті складає лише 25 гривень; для окремого користування приміщенням та будівлями також необхідно влаштувати кам'яну/цегляну перегородку відповідно до Додатку 3 до даного висновку.
Відповідно до третього варіанту виділу 11/50 часток з нежитлової будівлі-телятника по АДРЕСА_1 (а.с. 104), позивачу як власнику 11/50 частки, може бути виділено частину приміщення, яке використовують відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та використовувала ОСОБА_12 , а для окремого користування приміщенням та будівлями необхідно влаштувати кам'яну/цегляну перегородку відповідно до Додатку 4 до даного висновку. При цьому відступ від частки позивача у площі складатиме на 1,8 кв.м. менше, а у вартості об'єкта співпадатиме з вартістю її частки.
Відповідно до четвертого варіанту виділу 11/50 часток з нежитлової будівлі - телятника по АДРЕСА_1 (а.с. 105) позивачу можна виділити частину приміщення, що на 3,8 кв.м. менша від площі її частки (але вартість цієї частини приміщення відповідає вартості частки ОСОБА_1 ), і яка використовується подружжям ОСОБА_18 ; для окремого користування приміщенням та будівлями не обхідно влаштувати дві кам'яні/цегляні перегородку відповідно до Додатку 5 до даного висновку.
Вказані варіанти виділу частки ОСОБА_1 були зроблені без врахування наявних у приміщенні телятника кам'яних перестінків, які наведені в оригіналі технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , від 24 лютого 2021 року, та розміщення яких відповідає розміру часток кожної із трьох родин, які з 2007 року мають у власності та користуються вказаним телятником, що не заперечується сторонами.
За клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Солоненка Б.М., для визначення варіантів виділення в натурі 11/50 частин приміщення телятника, зокрема, з урахуванням фактичної наявності кам'яних перегородок, якими будівлю телятника поділено на три частини, ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року було призначено додаткову судову будівельно-технічну експертизу (т. 1, а.с. 184-185).
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-22/19065-БТ від 24 жовтня 2023 року вбачається, що з частини приміщення телятника № 1 (яким користується родина ОСОБА_14 ) можна виділити 11/50 часток, належних ОСОБА_1 , лише за одним варіантом, відповідно до якого відступ від її частки у площі складатиме 2,1 кв.м. у бік зменшення, а у вартості об'єкта - на 48 гривень більше. При цьому, існуючу перегородку між приміщеннями 1 і 2 слід перенести на п'ять метрів в бік до приміщення 2, а в приміщенні 1 - влаштувати перегородку між часткою, що виділяється ОСОБА_1 та часткою, що залишається у спільній власності іншої частини її родини (т. 1, а.с. 207-214).
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об'єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об'єкта у самостійний об'єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об'єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об'єкта майна.
Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 зазначено, що завданням суду при розгляді такої категорії справ є встановлення можливості поділу об'єкта нерухомості, що перебуває в спільній частковій власності, який буде відповідати вимогам, що передбачені будівельними нормами та правилами, коли кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
З цією метою призначається судова будівельно-технічна експертиза, за результатами проведення якої судом розглядається найбільш оптимальний варіант поділу нерухомого об'єкта в натурі відповідно до розміру ідеальних часток у спільній частковій власності. Отримання дозволів на перепланування об'єкта нерухомості здійснюється власниками, якщо техніко-юридичними нормами встановлена вимога щодо отримання дозвільних документів у разі втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування чи в інших випадках, передбачених будівельними нормами та правилами.
У згаданій постанові Верховний Суд вказував також, що при поділі будинку наявність чи відсутність станом на час ухвалення судом відповідного рішення таких дозволів чи погоджень, необхідних для фактичного виконання робіт з поділу спірного майна, немає значення для суду. Суд ухвалює рішення про поділ будинку незалежно від того, чи є у сторін у справі проєктна документація з поділу, чи затверджена вона, чи отримано ними документи на право виконання відповідних будівельних робіт, а також незалежно від того, чи вимагається за законом в конкретному випадку розробка такої проєктної документації та отримання дозвільної документації.
Відтак, доказом про технічну можливість поділу (виділу) в натурі об'єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб'єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу (виділу).
Як вбачається з матеріалів справи, місцевим судом було призначено та в подальшому отримано висновок та додатковий висновок судової будівельно-технічної експертизи.
З огляду на викладені обставини, врахувавши, що висновок експерта № СЕ-19/102-21/14856-БТ від 16 серпня 2022 року проведений без врахування фактичної наявності кам'яних перегородок, які розділяють фактичних користувачів, що не заперечується сторонами, суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про виділ ОСОБА_1 в натурі частку нежитлового приміщення - телятника у відповідності до єдиного варіанту поділу визначеному в додатковому висновку експерта № СЕ-19/102-22/19065-БТ від 24 жовтня 2023 року, в якому, зокрема, взято до уваги дані технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 24 лютого 2021 року та який передбачає найменше внесення змін для усіх учасників справи.
Вказане, зокрема, підтверджується наступним.
Так, варіанти виділу позивачу частки №3 та №4, які визначені в висновку експерта № СЕ-19/102-21/14856-БТ від 16 серпня 2022 року, позивачем не розглядалися, а тому не беруться до уваги судом, натомість варіант №1 вказаного висновку експерта, передбачає відступ від частки позивача у вартості об'єкту в розмірі 9354 грн. та необхідністю облаштування перегородки.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що вказаний висновок зроблений без врахування фактичної наявності кам'яних перегородок, що відповідно, при прийнятті судом одного з чотирьох варіантів запропонованих в такому висновку експерта може мати наслідком здійснення переобладнання всіма співвласниками, зокрема, шляхом демонтажу/переносу існуючих кам'яних перегородок.
Відтак, варіант №2 виділу визначеному в висновку експерта № СЕ-19/102-21/14856-БТ від 16 серпня 2022 року також відхиляється судом з вищезазначених причин, оскільки не відображає реального переобладнання шляхом демонтажу/переносу існуючих кам'яних перегородок, що відповідно позбавляє суд оцінити можливі зміни для усіх учасників справи.
Поряд з цим, колегія суддів враховує також встановлені місцевим судом обставини, які не заперечувались сторонами, зокрема, що: з моменту ухвалення Мурованокуриловецьким районним судом 14 червня 2007 року рішення у справі № 2-139/2007 (а.с. 4-5), часткою ОСОБА_1 за її згодою володів і користувався її син ОСОБА_15 та його дружина ОСОБА_2 ; сім'я відповідача ОСОБА_2 користувалася частиною приміщення телятника, яка в технічному паспорті від 24 лютого 2021 року (оригінал оглядався місцевим судом в судовому засіданні 15 листопада 2022 року, надавався представником позивача експерту для проведення додаткової експертизи і повернутий представнику позивача в судовому засіданні 22 грудня 2023 року) зазначена як приміщення 1 площею 315, 4 кв.м., а також тамбурами А1 площею 22, кв.м. і А2 площею 7,5 кв.м.
Відтак, з огляду на викладені обставини, наявні в матеріалах справи належні, допустимі і достатні докази, місцевий суд прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та виділу позивачу 11/50 частки відповідно до варіанту 1 висновку експерта № СЕ-19/102-22/19065-БТ від 24 жовтня 2023 року, в якому враховано фактично існуючі кам'яні перегородки.
Доводи апеляційної скарги про те, що варіант поділу частини приміщення, який був виділений, знаходиться в середині приміщення, зокрема, без дверей та за наявності у позивача з відповідачами неприязних відносин унеможливить доступ до її частки для переобладнання не заслуговують на увагу, оскільки вказане є лише припущенням сторони позивача.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що одним з принципів цивільного судочинства є обов'язковість судового рішення (п. 7, ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Так, ч. 1-2 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 382 КК України умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
З аналізу вказаних норм, вбачається, що на сторін покладається обов'язок з виконання судового рішення та відповідальність за недотримання такого.
Відтак, доводи в цій частині не приймаються судом до уваги, оскільки такі є передчасними та надуманими.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що всі співвласники влаштували перегородки самостійно, без будь-якого письмового дозволу, а тому такі перегородки не повинні були бути враховані при проведенні експертизи є неспроможними, оскільки вказані дії на момент влаштування відповідачами перегородок, зокрема, позивачем не оскаржувались, такі не були визнані незаконними, що може вказувати на добровільну усну домовленість між всіма співвласниками, щодо користування спірним майном, у відповідності до їх часток.
Поряд з цим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.
ОСОБА_1 при зверненні до суду з цим позовом сплатила 908 гривень судового збору (а.с. 20, 21), її вимога про виділення частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, задоволена, а тому судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору підлягають компенсації з відповідачів у повному розмірі.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року в справі № 462/2077/17 зазначено, що при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується пропорційно до розміру задоволених позовних судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Вказані обставини залишились поза увагою місцевого суду, внаслідок чого було стягнуто судовий збір з відповідачів в солідарному порядку.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, про необхідність стягнення з кожного відповідача, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на користь позивача ОСОБА_1 суми судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеним вимогам, зокрема, в розмірі по 113,50 грн. = (908 грн. сплаченого судового збору / 8 кількість відповідачів).
Крім того, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Так, за клопотанням позивача (т. 1, а.с. 56) ухвалою суду (т. 1, а.с. 58-59) у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, а витрати за її проведення покладено на позивача. Рахунок для оплати експертних послуг було направлено експертом безпосередньо позивачу (т. 1, а.с. 76). Відповідно до інформації, що міститься у висновку експерта № СЕ-19/102-21/14856-БТ (т. 1, а.с. 83), позивач оплатила послуги експерта в розмірі 8460,00 грн., що підтверджується, зокрема, відповідною квитанцією (т. 2, а.с. 15).
Проте, в ході судового розгляду в суді попередньої інстанції, після дослідження первинного висновку експерта № СЕ-19/102-21/14856-БТ від 16 серпня 2022 року встановлено факт його (висновку) неповноти, що зазначено в ухвалі суду від 21 грудня 2022 року (т. 1, а.с. 184-185) та призначено додаткову судову земельно-технічну експертизу, яка була оплачена відповідачем ОСОБА_2 , зокрема, в розмірі 4588,80 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (т. 1, а.с. 197).
Під час розгляду справи, судом попередньої інстанції взятий до уваги саме додатковий висновок експерта.
Водночас, відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ) не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою що відповідає принципу верховенства права.
Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року в справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс-23).
З огляду на викладені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 розміру судових витрат за проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи (яка врахована судом) пропорційно задоволеним вимогам (позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково відносно відповідачів) в розмірі 2294,10 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд повинен був стягнути з відповідачів вартість проведеної експертизи за клопотанням позивача не заслуговують на увагу, оскільки позивач разом з першою заявою по суті не подала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У позовній заяві позивач зазначила, що розрахунок судових витрат вона надасть у судовому засіданні (т. 1, а.с. 2), однак, ні вона зі своєю заявою про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 131-132), ні її представник під час судового розгляду в суді попередньої інстанції не надали будь-яких доказів про судові витрати.
Поряд з цим, вказаний висновок судової земельно-технічної експертизи не був врахований судом під час вирішення справи з належним обґрунтуванням.
Отже, обставини на які посилається позивач в своїй апеляційній скарзі, як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права частково знайшли своє підтвердження.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки при вирішенні справи суд частково допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню, зокрема, в частині розподілу судових витрат.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг часткового заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції, зокрема, в частині розподілу судових витрат, підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення в цій частині.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2023 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з кожного відповідача, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви пропорційно задоволеним вимогам, зокрема, в розмірі по 113,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 розмір судових витрат за проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2294,10 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді Т.Б. Сало
Т.М. Шемета