Справа № 727/687/24
Провадження № 3/727/430/24
26 лютого 2024 року суддя Шевченківського районного суду м.Чернівці Одовічен Я.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КпАП України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої в АДРЕСА_1 -
До Шевченківського районного суду м. Чернівці надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.184 ч.1 КпАП України.
Із дослідженого судом протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 23.12.2023 року близько 20 год. 00 хв., перебуваючи за місцем фактичного проживання за адресою: в АДРЕСА_1 , ухилялась від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , передбачених ст.150 СК України, а саме: не забезпечила їжею, речами першої необхідності, у квартирі антисанітарний стан, чим своїми діями наразила життя та здоров'я дитини на небезпеку, чим вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.184 КпАП України.
ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП України не визнала. Пояснила, що вони з чоловіком та донькою, на даний час, проживають у квартирі вітчима чоловіка. У той день між чоловіком та вітчимом виник конфлікт, у зв'язку із чим було викликано працівників поліції. Про те, що поліцейськими 23.12.2023 року було складено протокол за невиконання нею батьківських обов'язків, їй відомо не було.
Вказала, що малолітня донька забезпечена усім необхідним - їжею, речами. У квартирі прибрано. Зазначила, що її свекруха перебуває за кордоном, звідки також надсилає різні суміші та речі для доньки.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові матеріали вказаної вище адміністративної справи, суд приходить до наступних висновків.
Так, згідно ст.245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Адміністративна відповідальність за ч.1 ст.184 КпАП України настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Стаття 150 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Преамбула Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-ІІІ) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
За визначенням термінів, наведених у статті 1 цього Закону, дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше; дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття; забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити; охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні (ст. 2 Закону № 2402-ІІІ).
Відповідно до статті 6 цього Закону кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону № 2402-ІІІ).
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону (ч. 6 ст. 12 Закону № 2402-ІІІ).
Відповідно до статті 35 Закону № 2402-ІІІ особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.
Аналіз приписів Закону № 2402-ІІІ дає змогу дійти висновку, що під невиконанням обов'язків щодо виховання дітей варто розуміти різні форми бездіяльності, у результаті яких відсутня належна турбота про виховання неповнолітніх. Ухилення батьків та осіб, що їх замінюють від виконання своїх обов'язків може виражатися в тому, що вони не піклуються про моральне виховання, фізичний розвиток дітей і зміцнення їхнього здоров'я, тощо.
Отже, правовою підставою для покладення відповідальності на батьків за ч.1 ст.184 КпАП України є наявність ознак та елементів складу правопорушення, що полягає в невиконанні батьками обов'язків щодо утримання, виховання, навчання, захисту прав та інтересів неповнолітніх.
Відповідно до ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №352574 від 23.12.2023 року ОСОБА_1 ухилялася від виконання батьківських обов'язків, а саме не забезпечила їжею, речами першої необхідності, у квартирі антисанітарний стан, сим своїми діями наразила життя та здоров'я дитини на небезпеку.
Згідно ст.251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, серед іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису.
При цьому, на підтвердження вини ОСОБА_1 щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків по відношенню до малолітньої доньки матеріали справи містять лише протокол про адміністративне правопорушення та письмові пояснення ОСОБА_1 , які остання, у судовому засіданні повідомила, що не надавала та не підписувала.
Інших доказів, в розумінні ст.251 КУпАП, які б підтверджували винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, невиконання нею батьківських обов'язків, а саме: не забезпечила малолітню доньку їжею та речами першої необхідності матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 КпАП України завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Положення ч.ч.1,2 ст.7 КпАП України передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280).
Пунктом п.1 ст.247 КпАП України передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.284 Кодексу України про адміністративні правопорушення при наявності обставин, передбачених статтею 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення виноситься постанова про закриття справи.
Таким чином, перевіривши докази у справі на допустимість, проаналізувавши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не підтверджена наявними доказами, а відтак провадження у справі підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Керуючись статтями 7, 184, 245, 247, 256, 278, 280 КпАП України, суд,-
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 КпАП України закрити у зв'язку із відсутністю події та складу даного адміністративного правопорушення.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня винесення постанови до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівці.
Суддя Одовічен Я.В.