Справа № 727/12507/23
Провадження № 2-о/727/19/24
05 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Чернівці, в складі:
головуючого судді - Слободян Г.М.
секретар судових засідань - Костенюк О.І.
за участі: заявника - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу у порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) заінтересована особа Чернівецький відділ УДМС у Чернівецькій області (місце знаходження: м. Чернівці Центральна площа, 3, код ЄДРПОУ:40329345) про встановлення факту, що має юридичне значення, -
Описова частина. Зміст заявлених вимог. ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення; заінтересована особа Чернівецький відділ УДМС у Чернівецькій області. Обгрунтовує заяву тим, що вона 14 вересня 2023 року звернулася до Чернівецького відділу УДМС у Чернівецькій області з заявою-анкетою про проведення процедури встановлення її особи та видачу паспорта громадянина України у вигляді ID, однак 08.11.2023 року нею було отримано письмову відмову у зв'язку із неможливістю встановлення її особи. Стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народилася на території Автономної Республіки Крим, що є невід'ємною частиною держави Україна, її батьки є громадянами України, відповідно з моменту народження вона є громадянкою України. Заявниця вважає, що встановивши даний факт, що має юридичне значення, у неї з'явиться можливість звернутися до органу ДМС України для видачі їй документів, що підтверджують особу та підтверджують громадянство України, тобто для оформлення паспорта громадянина України. Просить, встановити факт, що заявником згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Донською сільською радою Сімферопольського району АР Крим 19.04.1999 року, актовий запис №3, є вона, ОСОБА_1 .
Рух справи та позиція сторін. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 листопада 2023 року вищенаведену заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.
У судовому засіданні ОСОБА_1 просила задовольнити заявлену вимогу, надати їй дозвіл на отримання паспорта, щоб у неї була можливість влаштуватися на роботу та жити повноцінним життя.
Представник заінтересованої особи - Чернівецький відділ УДМС у Чернівецькій області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення заявника, дослідивши докази, суд зважає на наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи;
Згідно ч.3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав (ч.1 ст. 293 ЦПК України).
Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом; застосовані норми права. Судом встановлено, що 19 квітня 1999 року Донською сільською радою Сімферопольського району АР Крим було видано свідоцтво серії НОМЕР_2 про народження на ім'я громадянки України « ОСОБА_2 » (а.с.9)
02 жовтня 1998 року на ім'я ОСОБА_3 (матері заявниці), Сімферопольським РВ ГУ УМВС України в Криму був виданий паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 (а.с.10-12).
Як вбачається з рішення від 08.11.2023 року, Чернівецького відділу УДМС у Чернівецькій області, 14 вересня 2023 року заявниця звернулася до Чернівецького відділу УДМС у Чернівецькій області з заявою-анкетою про проведення процедури встановлення її особи та видачу паспорта громадянина України у вигляді ID, їй було надано письмову відмову у зв'язку з неможливістю встановлення її особи (а.с.8).
31.10.2013 року, Сімферопольською ОДПІ ГУ Міндоходів в АР Крим на ім'я заявниці була видана картка платника податків (а.с.13).
Відповідно до довідки про склад сім'ї від 23.08.2012 року, виданої Донською сільською радою Сімферопольського району АР Крим громадянці України ОСОБА_3 , вбачається, що ОСОБА_2 є її донькою і місцем їх проживання є територія АР Крим (а.с.14).
Згідно залікової класифікаційної книжки спортсмена на ім'я « ОСОБА_2 » та табелів навчальних досягнень, відвідування школи за 2009-2010 та 2010-2011 навчальні роки на ім'я « ОСОБА_4 проходила навчання на терирорії АР Крим (а.с.15-18).
Крім цього, судом встановлено, що 25 квітня 2019 року, МВД ПО Республике Крьім, видано паспорт на ім'я « ОСОБА_2 » (а.с.25).
Допитана під присягою, в якості свідка, ОСОБА_5 , зазначила, що в 2013 році під час останньої поїздки в АР Крим вона бачилася з заявницею, якій на той час було 14-15 років. Пояснила, що з матір'ю заявниці вона знайома з 1997 року, оскільки в той час її донька ходила в одну музичну школу разом з матір'ю заявниці. Зазначила, що заявниці народилася в АР Крим, по перекладу який вона здійснила на її думку ОСОБА_6 і Бєлая це одна особа. Пояснила, що заявниця не являється внутрішньо переміщеною особою, оскільки перетинала кордон з Криму до України в 2021 році, так як із Криму в Чернівецьку область вона приїхала до молодого чоловіка і таким чином залишилася, а коли її молодий чоловік залишив, заявниця приїхала до неї в м. Чернівці і у неї вдома залишилася.
Свідок ОСОБА_7 , допитана під присягою, надала показання про те, що із заявницею вони зустрічалися в 2012 і в 2014 році, коли ОСОБА_8 ще була повнолітньою. Вказала, що їй невідомо чи отримувала заявниця паспорт громадянки України чи паспорт так званої Республіки Крим рф. Зазначила, що вона не знає із якими вимогами ОСОБА_8 звернулася в суд. Пояснила, що паспорт ОСОБА_9 мала отримати в 16 років, а на момент окупації його не отримала, та пізніше їй було видано паспорт в Криму під час окупації рф, оскільки заявниця проживала на окупованій території та не мала змоги отримати український паспорт. Зазначила, що свідоцтво про народження заявниці вона не бачила, оскільки вона не цікавилася документами ОСОБА_8 відповідно не знає яке зараз громадянство у заявниці та яке в неї прізвище.
Аналогічні покази надав і свідок ОСОБА_10 , в поясненнях вказав, що ОСОБА_11 (мати заявниці) є подругою його старшої доньки. Вказав, що йому не відоме прізвище заявниці чи « ОСОБА_6 », чи « ОСОБА_12 ». Зазначив, що на його думку у заявниці немає громадянства рф, оскільки розповідала йому, що отримала паспорт на території АР Крим під час окупації .
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Положеннями частини 2 статті 315 ЦПК України - у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (суд ураховує роз'яснення Верховного Суду «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»: "суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.... За частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, тобто, виникнення особистих, майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон пов'язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами, які підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видаються громадянам в адміністративному порядку, так як, не завжди заінтересована особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце (неможливість поновлення втраченого документа або виправлення наявних у ньому помилок тощо), тому допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника. Законодавчо визначено, що юридичні факти - це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту потрібне заявникові для конкретної мети.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Оскільки Державна міграційна служба не встановила особу заявника, останній має право на встановлення відповідного факту, що має юридичне значення у порядку, визначеному частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення, набуття громадянства України, врегульовано Законом України «Про громадянство», Положенням про Комісію при Президентові України з питань громадянства, затвердженим Указом Президента України №215 від 27 березня 2001 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 зазначеного Закону ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, визначено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок № 302).
У пунктах 38-40 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім'я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.
Відповідно до пункту 43 Порядку № 302 у виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи.
Згідно пункту 100 Порядку №302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи. У рішенні про відмову в оформленні чи видачі паспорта, яке доводиться до відома заявника в порядку і строки, встановлені законодавством, зазначаються підстави відмови (пункт 101 Порядку №302).
У відповідності до ч.1 ст. 10 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.
Тобто, вищевикладені вимоги чинного законодавства України свідчать про те, що у випадку коли Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, - встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.
Окрім наведеного, суд звертає увагу і на наступне. При розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження. Відповідно до положень ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану. Основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути: свідоцтво про народження особи та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації.
Як вбачається з матеріалів справи, заявницею разом з рішенням Державної міграційної служби України, подано до суду копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Донською сільською радою Сімферопольського району АР Крим 19.04.1999 року, актовий запис №3, виданого на ім'я ОСОБА_13 .
Заявник у своїй заяві до суду повинен вказати, який факт він просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт: показання свідків, біографічні дані заявника та будь-які документи, які надають можливість перевірити інформацію щодо його особи (дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 511/409/20).
Заявниця звернулася до суду з метою встановлення факту, що має юридичне значення для видачі документів, що підтверджують її особу та підтверджують громадянство України, однак у судовому засіданні під час з'ясування обставин справи, судом встановлено, що заявниці було видано паспорт ІНФОРМАЦІЯ_3 МВД Республики Крым на тимчасово окупованій території НОМЕР_4 , у якому вказано, що заявниця народилася в АР Крим Україна, що підтверджується особисто наданим заявницею документом, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.25). Аналогічне вбачається і з свідоцтва про народження заявниці (а.с. 9). Згідно пункту 100 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745), територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Суд, при цьому, звертає увагу на те, що з заявою про встановлення факту звернулася ОСОБА_1 , в той час, як в свідоцтві про народження Серії НОМЕР_5 від 19.04.1999 року вказано прізвище ОСОБА_14 . В дослідженому документі, що посвідчує особу чітко зазначено, що заявниця народилася (мовою оригіналу - с. Донское Симферопольський р-н, Автономная Республика Крым Украина (а.с. 25).
Щодо посилань заявниці на те, що згідно інших документів отриманих нею, її прізвище значиться як ОСОБА_15 , суд звертає увагу на те, що документи, а саме свідоцтво про народження, довідка про склад сім'ї яка датована 23.08.2012р. (а.с.14); зачетна класифікаційна книжка спортсмена *а.с.а.с.15-16), заповненні російською, відповідно прізвище у яких заявниці зазначено « ОСОБА_16 ». Транслітерація - це процес перетворення тексту й окремих слів, які записані однією графічною системою чи системою писемності, засобами іншої графічної системи на основі фонетичної подібності. Інакше кажучи, передача однієї алфавітної системи писемності літерами іншої.
За встановлених в судовому засіданні обставин, з дослідженого рішення від 08.11.2023 року, Чернівецького відділу УДМС у Чернівецькій області, про відмову ОСОБА_1 у видачі паспорта громадянина України у зв'язку з неможливістю встановлення ії особи, вбачається, що в базі даних відсутня інформація щодо отримання паспортів, набуття громадянства України, виїзду за межі України, реєстрації місця проживання відносної ОСОБА_1 та її батьків ( ОСОБА_3 та ОСОБА_17 ). Дане рішення заявницокм в установленому порядку не оскаржувалося щодо визнання дій Чернівецького відділу УДМС у Чернівецькій області протиправними і зобов"язання їх вчинити дії. Разом з цим, як встановлено в судовому засіданні з показів свідків, заявниця перетнула кордон з тимчасово окупованої території АР Крим в Україну орієнтовно в 2020 - 2021 році, перебуваючи по сьогоднішній день в Україні без належного документа, який посвідчує особу - паспорта громадянина України. Пояснити в судовому засіданні чому з 2020- 2021 року по даний час вона не зверталася у відповідні органи щодо отримання паспорта, його заміни, заявниця не змогла, пояснила, що тоді вона про це не думала. Окрім того, при з'ясуванні обставин чітко вказала, що на даний період часу, вона тимчасово проживає у знайомих її матері в м. Чернівці, на обліку в лікарнях м. Чернівців не перебуває та відмову надану їй Чернівецьким відділом УДМС у Чернівецькій області від 08.11. 2023 року, вона не оскаржувала. Наведене свідчить про те, що у разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, відповідно положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах.
В становлення особи - це процедура, яку проводять співробітники ДМС в межах процедури видачі паспорта громадянина України та розгляду заяви про визнання особою без громадянства, за умови відсутності документів, які дозволяють впевнитися в особі заявника, та неможливості ідентифікації особи, метою якої є ототожнення особи заявника із заявленими ідентифікаційними даними та видачі документа, що посвідчує особу.
Передусім потрібно розрізняти процедури ідентифікації та встановлення особи. Ідентифікація особи проводиться за даними державних реєстрів та інформаційних баз. Сутністю ідентифікації особи як процедури є перевірка інформації, яку здійснюють співробітники ДМС, без активної участі заявника. У процесі ідентифікації співробітники ДМС шукають фотозображення заявленої особи, яке може бути звірене з фотозображенням заявника. Встановлення особи здійснюють співробітники Державної міграційної служби України у випадках, коли особу не можна ідентифікувати, а документи з фотокарткою відсутні. Процедура встановлення особи прописана у пп. 43-44 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженому постановою КМУ від 25.03.2015 р. №302 (далі - Порядок №302). Також ця процедура визначена і у ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та в пп. 20, 33, 34 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженому постановою КМУ від 24.03.2021 р. №317. Відповідно ч. 1 ст. 8 Закону громадянство України за територіальним походженням набувається особами, які самі чи хоча б один з їх батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Виходячи з з'ясуваних обставин по справі, оцінюючи аргументи заявника, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Відповідно до частини другої даної статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що даний факт не встановлюється в порядку окремого провадження, оскільки від нього не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.
Верховний Суд зауважує, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (постанова від 25 березня 2020 року у справі №314/588/17).
В даних правових позиціях Верховного Суду наголошено, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Законом України «Про громадянство України» та Указом Президента України «Питання організації виконання Закону України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Про громадянство України» (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 року № 588/2006 «Про внесення змін до Указу Президента України від 27.03.2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України») передбачений порядок розгляду заяв щодо набуття громадянства України.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, згідно з Положенням про порядок розгляду питань, зв'язаних з громадянством України, затвердженим Указом Президента України від 31 березня 1992 року, для вирішення заяв про належність до громадянства України може бути представлено рішення суду про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту проживання на території України (а не будь-яке інше рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення).
Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», також не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо, зокрема, належності до певної національності; набуття громадянства України громадянином іншої держави.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України, засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ч.1 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст. 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені та з'ясовані в судовому засіданні фактичні обставини, керуючись чинними нормами законодавства, суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви ОСОБА_18 про встановлення факту, що має юридичне значення та відсутність підстав для задоволення даної заяви.
Європейського суду з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Беллет проти Франції» ЄПСЛ вказав, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» та від 12 листопада 2002 року у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки»).
Враховуючи, що встановлення факту належності правовстановлюючих документів, який просить встановити заявник є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника, а чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов'язаний з наступним вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе, у зв'язку з чим заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 80, 81, 258, 259, 265, 315, 354, 355 ЦПК України, суд,- УХВАЛИВ:
У задоволені заяви ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) про встановлення факту що має юридичне значення для видачі документів, що підтверджують особу та підтверджують громадянство України - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 15.02.2024 року.
Суддя Слободян Г.М.