справа № 619/3406/23
провадження № 2/619/36/24
Заочне рішення
Іменем України
27 лютого 2024 року,
м. Дергачі,
Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Алфьорової В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 619/3406/23,
ім'я (найменування) сторін:
позивач: Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,
відповідач: ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
вимоги позивача: про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,
представник позивача: ОСОБА_3 ,
представник третьої особи: ОСОБА_4 .
Виклад позиції позивача.
Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській областізвернулася до суду з позовом, у якому просить припинити право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322057300:05:000:0337 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.07.2019 (індексний номер 47892942 від 22.07.2019), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. У обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_5 належала земельна частка (пай) землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Слатінське» та яка належала йому на підставі сертифікату ХР № 0097811 виданого Дергачівською держадміністрацією 11.02.1997 зареєстроване в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 168 від 25.03.1997. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2008 року у справі № 2-2179/08 визнано за ОСОБА_1 право власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . У подальшому, розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації від 09.02.2009 № 107 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,9036 га (пай № НОМЕР_1 ), відповідно проекту організації території земельних часток (паїв) по колективному сільськогосподарському підприємству «Слатінське» на території Слатинської селищної ради за межами населеного пункту. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 , у особі свого представника за довіреністю ОСОБА_2 , звернулась 16.07.2019 до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 6322057300:05:000:0337 (індексний номер 47892942 від 22.07.2019). У свою чергу, окружною прокуратурою встановлено, що на момент набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322057300:05:000:0337 ОСОБА_1 була громадянином російської федерації та земельна ділянка на теперішній час перебуває в оренді у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 04.11.2020 строк договору оренди 49 років. Таким чином, громадянка рф ОСОБА_1 у липні 2019 року набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та протягом року не виконала покладений на неї обов'язок, а саме не відчужила земельну ділянку.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 19.07.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 18.10.2023 прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - фізичної особи ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку до спільного розгляду з первісним позовом та вимоги за позовом ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Ухвалою суду від 14.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті цивільну справу на 27.02.2024.
Відповідно до ухвал від 27.02.2024 залишено без розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та відмовлено у клопотанні представника третьої особи - адвоката Шевченко Д.С. про зупинення провадження у справі.
Представники Дергачівської окружної прокуратури та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області позовні вимоги підтримують, справу просять розглядати без їх участі.
Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник третьої особи ФО-П ОСОБА_2 - адвокат Шевченко Д.С. у судове засідання не з'явилася, причину неявки не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. В системі «Електронний суд» направила заяву про розгляд клопотань про залишення позову без розгляду та зупинення провадження у справі без її участі.
ОСОБА_1 повторно у судове засідання не з'явилася, причину неявки не повідомила, про місце, дату та час судового засідання повідомлялася шляхом розміщення судової повістки про виклик у судове засідання на сторінці веб-сайту суду офіційного веб-порталу «Судова влада України».
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням того, що відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи не з'явилася у судове засідання, не подала відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 338029379 від 05.07.2023, ОСОБА_1 , яка є громадянкою рф, з 16.07.2019 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 6322057300:05:000:0337 площею 5,0532 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 21).
Водночас, земельна частка (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Слатінське» розміром 9.35 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) було видана ОСОБА_5 на підставі розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації від 26.12.1996 № 756, про що свідчить сертифікат на земельну частку (пай) серії ХР № 0097811 від 11.02.1997, який зареєстровано 25.03.1997 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за 168. Право на земельну частку (пай) 07.11.2008 передано ОСОБА_1 (а.с. 22).
На підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24.10.2008 по справі №2-2179/08 за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку (пай) площею 7.68 га, яка розташована на території Слатинської селищної ради Дергачівського району Харківської області КСП «Слатінське» згідно сертифікату, який зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 168, у порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (звор. а.с. 26-27).
Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації № 107 від 09.02.2009 передано громадянці ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6.9036 га (пай № 377) відповідно проекту організації території земельних часток (паїв) по конкретному сільськогосподарському підприємству «Слатінське» на території Слатинської селищної ради за межами населеного пункту. Дозволено виготовити державний акт на права власності на земельну ділянку з визначенням цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Та зобов'язано ОСОБА_1 згідно п. 4 ст. 81 ЗК України відчужити зазначену земельну ділянку протягом одного року (а.с. 28).
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У статті 26 Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним Кодексом України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Частиною 5 статті 22 ЗК України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
Статтею 130 ЗК України передбачено, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: громадяни України; юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; територіальні громади; держава. Іноземцям, особам без громадянства та юридичним особамзаборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції,паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків),які є власниками земель сільськогосподарського призначення.
За змістом частин 2, 3 та 4 статті 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті уразі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Норма ч. 4 ст. 81 ЗК України є імперативною, що зобов'язує іноземця здійснити відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а встановлений річний строк є преклюзивним строком.
Приписами статті 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Отже, підставою виникнення зобов'язання є, зокрема, закон, що встановлює обов'язкові дії для того чи іншого суб'єкта. Невиконання обов'язкових дій цим суб'єктом, забезпечується відповідальністю.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
За інформацією Державної міграційної служби України № 6.4-12796/2-23 від 28.12.2023 за базами даних ДМС, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з питань набуття громадянства України, оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання в Україні, оформлення паспорта громадянина України в установленому порядку не зверталася (а.с. 171).
Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області листом за вих. № 6301.6.1-23131/63.2-23 від 21.12.2023 повдіомило, що за обліками ГУ ДМС у Харківській області факт оформлення паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не встановлений. За комп'ютерними обліками на осіб, які зверталися з питань набуття/припинення громадянства України, не значиться. Інформація щодо документування посвідкою на тимчасове або постійне проживання іноземців та осіб без громадянства на території Харківської області відсутня (а.с. 176).
Зазначені відомості та інші документи, у яких міститься інформація про громадянство особи, свідчать про те, що ОСОБА_1 ситаном на момент оформлення спадкових прав на спірну земельну ділянку та на цей час є громадянкою російської федерації.
Статтею 354 ЦК України передбачено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до підпункту «е» частини 1 статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Так із зазначених доказів відомо, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою іншої держави, оформила спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 та не здійснила протягом року відчуження прийнятої у спадщину земельної ділянки з кадастровим номером 6322057300:05:000:0337 площею 5.0532 для ведення товарного сільськогосподарського призначення.
Крім того, ОСОБА_1 04.11.2020 уклала з ФО-П ОСОБА_2 договір оренди землі, згідно відомостей якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Слатинської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населених пунктів. У оренду передається земельна ділянка, яка належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі розпорядження серії 107 виданого 09.02.2009 Дергачівською РДА Харківської області загальною площею 5.0532 га кадастровий номер 6322057300:05:000:0337, яка знаходиться на території Слатинської селищної ради Дергачівського району Харківської області КСП «Слатинське» пай 377. Договір укладено строком на 49 років (а.с. 31-33).
За змістом частин 1, 2 та 4 статті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Такий позов подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.
За змістом вказаної норми права, передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом, а тому, в даному випадку, наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваних земельних ділянок, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.
Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі конфіскації.
Частиною 1 статті 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Слід зазначити, що право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, які регламентують цю процедуру, наведені у судовому рішенні.
З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
У даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власниці оспорюваної земельної ділянки, оскільки така мала достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак у встановлений законом строк земельні ділянки не відчужила, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).
Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).
У контексті правовідносин у справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3170,97 грн, які підлягають стягненню з відповідачки.
Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Дергачівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити повністю.
Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322057300:05:000:0337 площею 5,0532 га, що розташована на території Харківського району Харківської області КСП «Слатінське», право власності на яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.07.2019 (індексний номер 47892942 від 22.07.2019), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області сплачений судовий збір в сумі 3170,97 грн (три тисячі сто сімдесят гривень 97 копійок).
Надіслати представнику позивача, позивачу та представнику третьої особи копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом, а щодо відповідачки - розмістити оголошення про ухвалене рішення на сторінці веб-сайту суду офіційного веб-порталу «Судова влада України».
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня оголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) сторін:
позивач: Дергачівська окружна прокуратура, місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вул. 1 Травня, буд. 63, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, місцезнаходження: Харківська область, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, пов. 8-9,
відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ,
третя особа: Фізична особа-підприємць ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя І. М. Нечипоренко