26 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5155/22 пров. № А/857/18500/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року, ухвалене суддею Остап'юком С.В. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №300/5155/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій, -
13 грудня 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправними та скасувати витяги з наказів за № 189, №262 від 31.08.2022, та № 292 від 23.09.2022, зобов'язати нарахувати та виплатити заборгованість з грошового забезпечення та додаткової винагороди в розмірі 99466 гривень.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано накази Військової частини НОМЕР_1 за № 189 від 31.08.2022 в частині пункту 1; за № 262 від 31.08.2022 в частині пункту 1; за № 292 від 23.09.2022 в частині пунктів 2 5.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткову винагороду за період з 16.07.2022 до 22.09.2022, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України за № 260 від 07.06.2018 та постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за № 168 від 28.02.2022.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Згідно доводів скаржника, хоч перебування позивача на лікуванні не викликає сумніву, однак позивач порушив військову дисципліну не отримавши направлення на стаціонарне лікування саме від начальника Служби правопорядку або керівника ТЦК і не повідомив належним чином командира (не виконували цей обов'язок і начальники військових закладів охорони здоров'я аж до 30.08.2022), що саме по собі створює формальний склад дисциплінарного правопорушення і є достатнім для притягнення позивача до відповідальності. У свою чергу, позбавлення позивача винагороди є наслідком накладення на нього стягнення, що відповідає нормам законодавства, якими врегульовано ці правовідносини, і окремому дорученню Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 8 від 03.03.2022 ОСОБА_1 зараховано з 03.03.2022 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та взято на всі види забезпечення.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 133 від 06.07.2022 позивач з 06.07.2022 до 15.07.2022 перебував у відпустці за сімейними обставинами.
У зв'язку з неповерненням з відпустки в місце розташування підрозділу стрільця 2 відділення 2 взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з метою з'ясування причин та недопущення подібних випадків у майбутньому, командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) видано наказ «Про початок службового розслідування» за № 262 від 31.08.2022.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 189 від 31.08.2022 за не повернення позивача 16.07.2022 з відпустки та самовільно залишив військову частину, йому відповідно до абзацу 8 розділу 1 пункту 15 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого міністром оборони України від 07 червня 2018 року №260, з 01 серпня 2022 року йому призупинено виплату грошового забезпечення до з'ясування обставин про не повернення до місця служби.
23.09.2022 командир військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) видав наказ «Про проведення службового розслідування» за № 292, яким службове розслідування завершив. Стрільця 2 відділення 2 взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 за порушення норм статей 260, 261 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визнано винним у вчиненні дисциплінарного порушення та оголошено сувору догану.
ОСОБА_1 , вважаючи накази за № 189, №262 від 31.08.2022, № 292 від 23.09.2022 протиправними, звернувся до суду з вимогами про їх скасування.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII до видів військової служби належить, у тому числі, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
На підставі частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 11 Закону № 2011-ХІІ за відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 8 Порядку 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Пунктом 9 Порядку № 260 передбачено, що виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.
Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Як визначено пунктом 15 Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Відповідно до пункту 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Згідно з пунктом 40 Статуту військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі, зокрема, відбуття чи повернення з лікування, відпустки тощо.
На підставі пунктів 254-256 Статуту військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.
Як визначено пунктом 260 Статуту на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
Відповідно до статті 261 Статуту про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Пунктом 262 Статуту визначено, що начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини одинадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не може перевищувати чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.
Згідно з пунктом 1.1 глави І розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402), медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров'я; потреби у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.
Підпунктами 6.1, 6.4-6.6 глави 6 розділу II Положення № 402 встановлено, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.
У разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров'я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби (пункти а, б статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи).
Для вирішення питання про потребу у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або про потребу у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), або звільненні від виконання службових обов'язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець може направлятися на медичний огляд начальником (керівником) відділення або профільним головним (провідним) фахівцем закладу охорони здоров'я (установи), у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи.
Військовослужбовці оглядаються ВЛК у закладах охорони здоров'я (установах) за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки.
На підставі пункту 6.14 Положення № 402 загальний час безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні в закладах охорони здоров'я (установах), включаючи відпустку для лікування у зв'язку з хворобою та відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), не повинен перевищувати 4 місяці, а для хворих на туберкульоз - 10 місяців. Після закінчення визначеного строку перебування на безперервному лікуванні та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду для визначення ступеня придатності до військової служби. У разі визнання їх ВЛК непридатними до військової служби вони можуть бути подані до звільнення з військової служби до виписки із закладу охорони здоров'я (установи).
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку оскаржуваних наказів суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
З наявних у матеріалах справи доказів слідує, що під час перебування позивача у відпустці Верховинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області видав позивачу направлення за № 1335 від 12.07.2022 на консультацію та дообстеження до 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Міністерства оборони України (а.с.20)
Відповідно до направлення 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Міністерства оборони України від 22.07.2022 позивача направлено на лікування в клінічну лікарню військової частини НОМЕР_2 . Згідно з направленням від 03.08.2022 позивача направлено на лікування по місцю проживання.
Позивач з 14.07.2022 до 29.07.2022 проходив лікування за місцем його проживання в Комунальному некомерційному підприємстві «Верховинська багатопрофільна лікарня» Верховинської селищної ради, з 04.08.2022 до 15.08.2022 та з 18.08.2022 до 31.08.2022 в Комунальному некомерційному підприємстві «Косівська ЦРЛ», що підтверджується виписками з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 за №3159, № 3950, 4237.
Згідно довідки 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Міністерства оборони України за № 1973 від 17.08.2022 позивач з 17.08.2022 знаходився на амбулаторному лікуванні при 1121 поліклініці (з денним стаціонаром).
31.08.2022 Івано-Франківським зональним відділом Військової служби правопорядку видано направлення за № 1532/1/1685 до 1141 поліклініки (денного стаціонару) на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності позивача до проходження військової служби.
19.09.2022 згідно з довідкою військово-лікарської комісії 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) за № 2580/1 проведено медичний огляд позивача військово-лікарською комісією гарнізонною 1121 поліклініки (з денним стаціонаром).
Відповідно до виписного епікризу № 808 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в денному стаціонарі в 1121 поліклініці (з денним стаціонаром) Міністерства оборони України з 31.08.2022 до 20.09.2022, про що повідомлено командира військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, позивачем неодноразово скеровувались командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорта щодо перебування на лікуванні.
Таким чином, суд встановив, що позивач в період відпустки з 06.07.2022 до 15.07.2022 відповідно до статті 261 Статут внутрішньої служби Збройних Сил України отримав 12.07.2022 направлення Верховинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області за № 1335 на консультацію та дообстеження до 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Міністерства оборони України, та з 14.07.2022 до 20.09.2022 перебував на лікуванні.
Встановленими судом обставинами спростовуються доводи відповідача про самовільне залишення позивачем частини та не повернення вчасно з відпустки, оскільки позивач з 14.07.2022 до 20.09.2022 перебував на стаціонарному лікуванні, отримавши направлення Верховинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області на консультацію та дообстеження до 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Міністерства оборони України, а тому відсутні підстави вважати допущення позивачем порушення позивачем норм статей 260, 261 Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
За наведених обставин, у відповідача не було підстав для призупинення виплати грошового забезпечення, проведення службового розслідування та оголошення суворої догани.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за № 168 від 28.02.2022 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України за № 260 від 07.06.2018 та постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за № 168 від 28.02.2022 встановлено право позивача як військовослужбовця на грошове забезпечення та додаткову винагороду, які виплачується на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Наведені обставини враховані судом першої інстанції при перевірці законності та обґрунтованості оскаржуваного наказу на відповідність критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, визначених ч.2 ст.2 КАС України.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправними та скасування наказів командира Військової частини НОМЕР_1 за № 189 від 31.08.2022, № 262 від 31.08.2022 та № № 292 від 23.09.2022 у відповідних частинах, що стосуються позивача, та визначення відповідачу зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та додаткову та додаткову винагороду за період з 16.07.2022 до 22.09.2022, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України за № 260 від 07.06.2018 та постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за № 168 від 28.02.2022.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог позивачем не оскаржено, відтак апеляційному перегляду в цій частині не підлягає.
Щодо заявленого позивачем клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду з підстав недотримання відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення, вказуючи на обізнаність відповідача з рішенням суду з дати отримання відповідачем адвокатських запитів представника позивача, та ненадіслання відповідачем копії апеляційної скарги позивачу або його представнику, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що обставини пропуску строку звернення до суду та відповідність апеляційної скарги вимогам ст. 296 КАС України були досліджені судом апеляційної інстанції при відкритті апеляційного провадження у справі. Так, процесуальний закон не пов'язує дату перебігу строку на апеляційне оскарження для відповідача у справі з датою отримання запитів від позивача чи його представника. Також слід зазначити, що за правилами, встановленими ст. 301 КАС України, саме суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає доводи, якими представник позивача обґрунтовує клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду, безпідставними та такими, що вказують на довільне тлумачення норм закону.
Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року у справі №300/5155/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний