26 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 280/554/23 пров. № А/857/17584/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року (суддя - Чуприна О.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №280/554/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання протиправним та скасування пунктів наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати пункти 4 і 5 наказу Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022 (далі по тексту також - оскаржуваний наказ); 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити кошти, яких позивач був позбавлений за місяць листопад 2022 року.
Відповідач з позовними вимогами не погодився та подав відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункти 4 і 5 наказу Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022, якими на старшого солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани та позбавлено щомісячної премії і додаткової винагороди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення винесене з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що поданий позов не відповідає вимогам ст.160 КАСУ, зокрема не правильно вказано найменування відповідача, а також не зазначено позовних вимог. По суті спору вважає скаржник, що суд першої інстанції помилково, без належних та допустимих доказів у справі дійшов висновку про скасування пунктів 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2022, згідно яких позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності. При цьому, суд не врахував наявні у справі матеріали службового розслідування, у яких чітко описано всі обставини, що стосуються дисциплінарного правопорушення ОСОБА_1 .. Судом першої інстанції не взято до уваги з приводу оскарження постанови про адміністративне правопорушення від 22.11.2022 у справі №332/2920/22 те, що провадження по справі відносно позивача закрито із процесуальних підстав, а не у зв'язку з відсутністю факту правопорушення. Також судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 могло бути допущено розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю. Просить врахувати апелянт, позивачем неодноразово порушувались Закони України, Статути Збройних Сил України, своїми діями чи бездіяльністю позивач наражав на небезпеку весь особовий склад військової частини НОМЕР_1 , командування військової частини мало всі правові підстави для накладення на позивача дисціплінарного стягнення, позбавлення премії, та не включення до наказу про виплату додаткової грошової винагороди за листопад місяць. Факти неодноразово порушення Законів України, Статутів Збройних Сил України підтверджуються належними у матеріалах справи доказами, а тому відповідачем в межах своїх повноважень притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності відповідно до чинного законодавства України та правомірно позбавлено додаткової винагороди.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 14.08.2023 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 у військовому званні старший солдат з 10.03.2022 по 31.08.2022 та з 01.09.2022 по день прийняття оскаржуваного наказу (19.11.2022) на підставі наказів відповідача №14 від 10.03.2022 і №187 від 01.09.2022 перебував на посаді діловода групи логістики та водія відділення управління мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 (а.с.170, 194 т.1; а.с.66 т.2).
Внаслідок отриманої травми ноги на підставі довідки військової лікарської комісії №3815 від 28.09.2022 старшому солдату за мобілізацією ОСОБА_2 надано відпустку за станом здоров'я на 30 календарних днів.
На підставі вказаного оформлено відпускний квиток №154 від 29.09.2022, на підставі якого позивача звільнено у відпустку у зв'язку з хворобою терміном на 30 днів з 29.09.2022 року до 28.10.2022.
Начальник Калуського районного територіального центу комплектування та соціальної підтримки, полковник ОСОБА_3 повідомленням №7/4188 від 29.10.2022 інформував командира Військової частини НОМЕР_1 , що старший солдат ОСОБА_4 , який прибув у відпустку у зв'язку з хворобою на підставі відпускного квитка №154 від 29.09.2022, з 26.10.2022 знаходиться на стаціонарному лікуванні в КНП "Калуська ЦРЛ" (а.с.146 т.1).
Згідно довідки ВЛК №196 від 08.11.2022 та довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України №449 від 08.11.2022 водій мінометної батареї взводу управління Військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_4 був виписаний із лікувального закладу КНП "Калуська ЦРЛ" 08.11.2022 (а.с.6, 8 т.1).
Зі змісту довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України №449 від 08.11.2022 водій мінометної батареї взводу управління Військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_1 - "продовжує хворіти" (а.с.148 т.1).
09.11.2022 позивач прибув у місце постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 та у присутності свідків - військовослужбовців тієї ж військової частини ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 написав рапорт про надання відпустки на 30 днів згідно довідки №196 військово-лікарської комісії (а.с. 9 т.1).
Також судом встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №318 від 12.11.2022 "Про проведення службового розслідування по факту несвоєчасного прибуття без поважних причин на службу після звільнення з лікувального закладу вчиненого в умовах воєнного стану" створена комісія та проведено службове розслідування (а.с.177 т.1).
За наслідками службового розслідування наказом Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022 (а.с. 207 т.1) за фактом несвоєчасного прибуття без поважних причин на службу після звільнення з лікувального закладу з 09.11.2022 по 18.11.2022 в умовах воєнного стану, зокрема, вирішено:
- за порушення вимог статей 65, 68 Конституції України, статті 17 Закону України "Про оборону України", статей 1, 2, 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 за №548-ХІV, статті 4 та розділу 3 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, накласти дисциплінарне стягнення на старшого солдата ОСОБА_1 - "сувора догана" (пункт 4);
- помічнику командира з фінансово-економічної роботи - начальнику служби Військової частини НОМЕР_1 доручено забезпечити виконання вимог наказу в частині позбавлення старшого солдата ОСОБА_1 щомісячної премії та додаткової винагороди (пункт 5).
Не погоджуючись із результатами службового розслідування та вважаючи протиправними пункти 4 і 5 наказу Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів враховує наступне.
Так, враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах врегульовані Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" №548-XIV від 24.03.1999 (далі - Закон №548-XIV, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 58 Закону №548-XIV, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою, серед іншого, за збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу.
Згідно із статтею 233 Закону №548-XIV, збереження і зміцнення здоров'я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід'ємна частина їх підготовки до виконання військового обов'язку. Піклування командира (начальника) про здоров'я підлеглих є одним з основних його обов'язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).
Основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців (стаття 246 Закону №548-XIV).
Статтею 257 Закону №548-XIV визначено, що висновок про часткове або повне звільнення військовослужбовців строкової військової служби від занять, робіт, несення служби у наряді, а офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом, - від виконання службових обов'язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб. У разі потреби термін звільнення може бути продовжено. Рекомендації лікаря (фельдшера) про часткове або повне звільнення від виконання обов'язків підлягають виконанню посадовими особами.
По закінченні терміну звільнення за висновком лікаря військовослужбовці мають бути направлені у разі потреби на повторний медичний огляд. Про звільнення від виконання службових обов'язків офіцерів і військовослужбовців військової служби за контрактом на підставі довідки лікаря (фельдшера) і про вихід їх на службу після хвороби оголошується в наказі по військовій частині.
Відповідно до статті 261 Закону №548-XIV, про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я.
Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із статтею 262 Закону №548-XIV, начальник військового закладу охорони здоров'я на виконання зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
У розглядуваній справі суд встановив, що позивачу внаслідок отриманої травми ноги на підставі довідки військової лікарської комісії №3815 від 28.09.2022 надано відпустку за станом здоров'я на 30 календарних днів.
Позивачу оформлено відпускний квиток №154 від 29.09.2022, на підставі якого позивача звільнено у відпустку у зв'язку з хворобою терміном на 30 днів з 29.09.2022 року до 28.10.2022.
Як пояснює ОСОБА_4 26.10.2022, перебуваючи у відпустці з гіпсовою іммобілізацією (в стані знерухомлення - фіксація перелому кістки шляхом використання стандартних шин чи імпровізованих засобів), спускаючись у власному будинку сходами з п'ятого поверху на милицях з гіпсом на нозі, спіткнувся і повторно травмував праву ногу в місці гомілкової кістки та ступні.
Із закритим переломом задньо-латерального відростка правої таранної кістки без зміщення, закритим авульсивним переломом верхівки латеральної кісточки правого гомілково-стопного суглоба, позивач був госпіталізований до Калуської ЦРЛ, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна копія довідки голови ВЛК КНП "Калуська ЦРЛ" №404 від 28.10.2022.
Начальник Калуського районного територіального центу комплектування та соціальної підтримки, полковник ОСОБА_3 повідомленням №7/4188 від 29.10.2022 інформував командира Військової частини НОМЕР_1 , що старший солдат ОСОБА_4 , який прибув у відпустку у зв'язку з хворобою на підставі відпускного квитка №154 від 29.09.2022, з 26.10.2022 знаходиться на стаціонарному лікуванні в КНП "Калуська ЦРЛ".
Згідно довідки ВЛК №196 від 08.11.2022 та довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України №449 від 08.11.2022 водій мінометної батареї взводу управління Військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_4 був виписаний із лікувального закладу КНП "Калуська ЦРЛ" 08.11.2022.
Зі змісту довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України №449 від 08.11.2022 водій мінометної батареї взводу управління Військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_1 - "продовжує хворіти".
В процесуальних заявах по справі позивача наполягає на тому, що з врахуванням рекомендацій лікарів, вказаних у виписці з історії хвороби №7654 від 08.11.2022 про іммобілізацію впродовж 2 місяців з моменту первинної травми ОСОБА_8 прийнято рішення особисто подати рапорт на ім'я командира військової частини про надання відпустки терміном на 30 днів за станом здоров'я на підставі довідки ВЛК.
09.11.2022 позивач прибув у місце постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 та у присутності свідків - військовослужбовців тієї ж військової частини ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 написав рапорт про надання відпустки на 30 днів згідно довідки №196 військово-лікарської комісії.
За доводами ОСОБА_9 , з огляду на характер травм, та фізичної обмеженості у вільному пересуванні (відповідно до рекомендацій у виписці з історії хвороби №7654 від 08.11.2022 - ходьба за допомогою милиць без навантаження на травмовану кінцівку), позивачем прийнято рішення передати пакет документів для надання відпустки, військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 , який 10.11.2022 збирався відбути до місця тимчасової дислокації Військової частини НОМЕР_1 у зоні бойових дій.
Про такі події (причини неможливості виконання військового обов'язку, про складання рапорту і передачу документів до штабу військової частини за тимчасовим місцем дислокації відповідача), як вказує ОСОБА_4 , за допомогою телефонного зв'язку повідомив свого безпосереднього командира майора ОСОБА_11 та командира Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_12 .
Водночас, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №318 від 12.11.2022 створена комісія та проведено службове розслідування.
У своїм поясненнях позивач вказав, що 17.11.2022 йому зателефонував військовослужбовець, який представився тимчасово виконуючим обов'язки заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення ОСОБА_13 , який попередив про необхідність прибуття до відповідного населеного пункту Дніпропетровської області з метою з'ясування питання відсутності за місцем несення військової служби.
19.11.2022, як стверджує позивач, він на милицях з гіпсовою іммобілізацією на правій нижній кінцівці, прибув до визначеного населеного пункту Дніпропетровської області, де у приміщенні групи персоналу надав оригінали довідки №196 від 08.11.2022 та довідки №449 від 08.11.2022.
На підставі вказаних документів, в ході службового розслідування, позивач на ім'я командира військової частини склав рапорт про причини відсутності на військовій службі з 09.11.2022 по 19.11.2022. Документи прийняв начальник групи персоналу старший лейтенант ОСОБА_14 .
20.11.2022 на вимогу тимчасово виконуючого обов'язків заступника командира з морально-психологічного забезпечення ОСОБА_15 , позивачем на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 , складено і подано також рапорт про обставини отримання травми від 26.10.2022 (а.с.150 т.1).
В описовій та мотивувальній частинах акта службового розслідування від 19.11.2022 (а.с.179-183 т.1) вказано, що згідно чинного законодавства даний військовослужбовець повинен був з'явитися в розташування Військової частини НОМЕР_1 , а саме населений пункт Рівнопілля Пологівського району Запорізької області, протягом двох діб. Проведеною перевіркою від 12.11.2022 наявності особового складу військової частини встановлено відсутність військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_1 за місцем несення служби. Про місце перебування вищевказаного військовослужбовця з 09.11.2022 не відоме. Щодо правових підстав відсутності в розташуванні Військової частини НОМЕР_1 , а саме не з'явлення його вчасно без поважних причин на службу після звільнення з лікувального закладу, старший солдат ОСОБА_1 не надав жодних документів. Також відсутні дані щодо його звернення із службових та особистих питань до свого безпосереднього начальника, або до наступного прямого начальника. Розслідуванням також не встановлено інших об'єктивних підстав нез'явлення вчасно на службу після звільнення з лікувального закладу. Причиною є незадовільне виконання своїх службових обов'язків та безвідповідальне ставлення старшого солдата ОСОБА_1 до виконання вимог військової служби.
За наслідками службового розслідування наказом Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022 за фактом несвоєчасного прибуття без поважних причин на службу після звільнення з лікувального закладу з 09.11.2022 по 18.11.2022 в умовах воєнного стану, зокрема, вирішено: за порушення вимог статей 65, 68 Конституції України, статті 17 Закону України "Про оборону України", статей 1, 2, 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 за №548-ХІV, статті 4 та розділу 3 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, накласти дисциплінарне стягнення на старшого солдата ОСОБА_1 - "сувора догана" (пункт 4); помічнику командира з фінансово-економічної роботи - начальнику служби Військової частини НОМЕР_1 доручено забезпечити виконання вимог наказу в частині позбавлення старшого солдата ОСОБА_1 щомісячної премії та додаткової винагороди (пункт 5).
Вирішуючи питання чи мала місце доповідь позивачем свого безпосереднього начальника про фактичне місце перебування та неможливість прибуття з поважних причин на службу після звільнення з лікувального закладу за період з 09.11.2022 по 19.11.2022, чи вчиняв позивач як військовослужбовець належні заходи та дії, залежні від нього, зважаючи на наявні засоби та можливості із урахуванням фізичного стану, для доповіді свого безпосереднього начальника чи прямого наступного начальника і оформлення відповідного рапорту з метою надання відпустки за станом здоров'я з 09.11.2022, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.
Так, відповідно до вимог статті 12 Закону №548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Закону №548-XIV).
У своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що він у встановленому порядку та своєчасно, починаючи з 09.11.2022, вчиняв дії щодо доведення до відома свого безпосереднього командира та командування Військової частини НОМЕР_1 про обставину неможливості прибуття до розташування частини та необхідності на підставі рапорту надання йому відпустки за станом здоров'я. До таких обставин (обізнаності, телефонне спілкування, передача копії документів засобами телефонного/мобільного зв'язку, складання і передача рапорту, його реєстрація/не здійснення реєстрації), як вважає позивач, були залучені наступні військовослужбовці такі як: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , ОСОБА_21 та ОСОБА_14 .
Згідно змісту рапорту командира мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_11 від 19.11.2022, наявного в матеріалах службового розслідування як його складова, "…старший солдат ОСОБА_1 не повернувся після відпустки на оздоровлення вчасно, яка мала закінчитися 27.10.2022 включно. Даний військовослужбовець повідомляв мене в телефонному режимі про своє місцезнаходження, але офіційних документів про свою відсутність після завершення відпустки до групи персоналу не подавав" (а.с.198 т.1).
Надані суду рапорти військовослужбовців, на яких у своїх поясненнях вказує позивач як таких, за допомогою яких ОСОБА_1 намагався передати до служби персоналу рапорт про надання йому відпустки за станом здоров'я та/або доводив до їх відома про причини неможливості прибуття до безпосереднього місця несення служби і виконання з 09.11.2022 військового обов'язку за станом здоров'я, суд встановив таке.
Відповідно до рапорту командира мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_11 від 04.06.2023, останній, поряд з іншим, підтвердив, що ОСОБА_1 надіслав йому фото своєї зламаної ноги засобами телефонного зв'язку, що не є підставою для неприбуття до військової частини після звільнення з лікувального закладу, жодних усних пояснень (доповіді, повідомлення) про неможливість прибуття до місця тимчасової дислокації Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 не надав, та по даному факту жодного спілкування з ним не було. Також ОСОБА_22 повідомив, що не отримував жодних повідомлень від ОСОБА_1 з вмістом рапорту щодо надання йому відпустки за станом здоров'я від 09.11.2022 із додатками з метою їх передачі до командування Військової частини НОМЕР_1 для розгляду та вирішення по суті" (а.с.94 т.2).
Вказане дає підстави вважати, що командир мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_23 підтверджує розмову за допомогою телефонного зв'язку із старшим солдатом ОСОБА_8 , що свідчить про обізнаність як останнього так і його безпосереднього командира про номера мобільних телефонів один одного, за допомогою яких вони забезпечували комунікацію та зв'язок. Командир мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_23 підтверджує, що після першої відпуски за станом здоров'я, завершення якої мало місце в кінці жовтня 2022 року, за допомогою телефонного зв'язку старший солдат ОСОБА_4 ініціював розмову із своїм безпосереднім командиром та як мінімум доповів про своє місце знаходження. Крім того, ОСОБА_23 підтвердив, що він за допомогою зв'язку, який забезпечує мобільний зв'язок, отримав від позивача фотозображення зламаної ноги останнього.
Тобто, безпосередньо командир мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_23 не заперечує інформацію про особистий номер мобільного телефона позивача, відомості про який містяться на зображенні копії екрану пристрою мобільного телефонного зв'язку, поданого позивачем у вигляді "screenshot", оформленого письмовим документом як доказ запису в телефонній книжці мобільного пристрою, належного ОСОБА_1 ..
Позивач також надав суду відомості обміну повідомленнями та інформацією з ОСОБА_24 , сформованої у програмному додатку "WhatsApp" (а.с.55-58, 154-159 т.1) за 9 і 10 листопада 2022 року із відомостями про направлення відповідної інформації та її перегляду.
Серед надісланих 09.11.2022 о 15:05 год. і 15:13 год. є файли із зображенням (у вигляді фотографії) рапорту позивача, довідки військово-лікарської комісії №196 від 08.11.2022 і довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України №449 від 08.11.2022.
Із поданих позивачем зображень екрану мобільного телефону повідомлення з зображеннями (у вигляді фотографі) зображення зламаної ноги ОСОБА_9 , рапорту позивача, довідки військово-лікарської комісії №196 від 08.11.2022 і довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України №449 від 08.11.2022, сформованих і надісланих у програмному додатку "WhatsApp", були переглянуті одержувачем 09.11.2022 о 15:04 год. (а.с.154 т.1), 09.11.2022 о 15:05 год. (а.с.155 т.1), 10.11.2022 о 15:27 год. (а.с.56 т.1) і 10.11.2022 о 15:27 год. (а.с.156 т.1).
Отже, правильного дійшов висновку суд першої інстанції, що такий спосіб доповіді військовослужбовця своєму безпосередньому начальникові не суперечить положенням статті 12 Закону №548-XIV. Позивач в допустимий спосіб інформував про свої причини неможливості прибуття до місця тимчасової дислокації військової частини для виконання військового обов'язку.
У той же час, на переконання суду, відповідач не довів в чому саме полягало порушення зі сторони старшого солдата ОСОБА_9 , який на наступний день після завершення (закриття) лікарняного, 09.11.2022, прибув за юридичною адресою розташування військової частини в м. Калуш Івано-Франківської області, а не до місця її тимчасової дислокації в Запорізькій чи Дніпропетровських областях для написання рапорту і подання відповідних документів, що є однією із складових доповіді в розумінні статті 12 Закону №548-XIV.
Суд зауважує, що в матеріалах службового розслідування відсутній будь-який документ, яким зафіксовано відсутність позивача на місці несення служби з 09.11.2022. У той же час в наказі відповідача №318 від 11.11.2022 зазначено відомості про встановлення відсутності водія мінометної батареї взводу управління старшого солдата ОСОБА_1 за місцем розташування Військової частини НОМЕР_1 , а також обставина про необізнаність відповідача про місце перебування позивача. Попри це, безпосередній начальник позивача майор ОСОБА_11 визнав у поясненні, що ОСОБА_4 повідомив його про місце перебування після закриття лікарняного.
Відповідач не пояснив суду, чи намагалися відповідальні посадові особи зв'язатися в будь-який спосіб із позивачем для з'ясування в останнього про місце його перебування і причини не з'явлення до місця розташування військової частини. Такі відомості також відсутні й в описовій частині акта службового розслідування від 19.11.2022.
Тобто, недоведеним у службовому розслідуванні є факт нез'явлення ОСОБА_9 вчасно без поважних причин на службу після звільнення з лікувального закладу і ненадання жодних документів, а також відсутності даних щодо звернення із службових та особистих питань до свого безпосереднього начальника, або до наступного прямого начальника.
Відповідачем при проведенні службового розслідування не надано оцінки довідці військово-лікарської комісії №196 від 08.11.2022 і довідці про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України №449 від 08.11.2022, а також наявності об'єктивних ускладнень в пересуванні позивача, пов'язаних з іммобілізацією на правій нозі (внаслідок повторного травмування після перелому).
Також акт службового розслідування не містить застереження чи заперечення з даного приводу, в тому числі на предмет оцінки наявності при цьому пом'якшуючої обставини, яка пояснює допущення позивачем діяння, яке відповідачем кваліфіковано як дисциплінарний проступок.
Відсутність перевірки в цій частині обставин і надання їм належної правової оцінки не може свідчити про повноту і всебічність з'ясування усіх подій при проведенні службового розслідування, що є недотриманням пункту 8 розділу ІІІ і абзацу і пункту 1 розділу ІV Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608 від 21.11.2007.
На підставі встановлених фактичних обставин справи та наведеного правового регулювання колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 4 наказу Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022, якими на старшого солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, підлягає визнанню протиправним і скасуванню, що не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача.
Враховуючи, що прийняття відповідачем пункту 5 наказу Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022, відповідно до якого позивача позбавлено щомісячної премії і додаткової винагороди, є складовою притягнення ОСОБА_9 до дисциплінарної відповідальності, тобто, похідною від пункту 4 цього наказу, зважаючи на визнання протиправним і скасування пункту 4 наказу Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022, необхідним є і визнання протиправним і скасування цього пункту оскаржуваного наказу відповідача.
Безпідставними є твердження апелянта, що постановою про адміністративне правопорушення від 22.11.2022 у справі №332/2920/22 закрито провадження по справі відносно позивача із процесуальних підстав, а не у зв'язку з відсутністю факту правопорушення, оскільки як слідує із вказаної постанови, таку закрито відносно позивача на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП.
Крім цього, недоведеними і безпідставними є покликання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 могло бути допущено розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, а також те, що позивачем неодноразово порушувались Закони України, Статути Збройних Сил України. При цьому, колегія суддів зазначає, що такі обгрунтування як розголошення відомостей військового характеру та неодноразові раніше вчинювані порушення, не було покладено в основу наказу Військової частини НОМЕР_1 за №321 від 19.11.2022, зокрема, в частині спірних пунктів 4 і 5 цього наказу.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що поданий позов не відповідає вимогам ст. 160 КАСУ, зокрема, не правильно вказано найменування відповідача, а також не зазначено позовних вимог, то такі не відповідають дійсності, оскільки як видно з поданої через систему «Електронний суд» позовної заяви, відповідачам вказано 102-гу окрему бригаду територіальної оборони військова частина НОМЕР_1 . В змісті цього позову вказано позовні вимоги.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги, які загалом висновків суду першої інстанції в оскарженій частині не спростовують, а зводяться до непогодження із ними та власного трактування норм права.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог не оскаржена позивачем в апеляційному порядку, а тому не є предметом апеляційної перевірки.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи в оскарженій частині всебічно та об'єктивно встановлено обставини справи, сформовано правильні висновки по суті розглядуваних правовідносин, рішення суду винесене з дотриманням чинного законодавства, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року в адміністративній справі №280/554/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пунктів наказу, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль