27 лютого 2024 р. Справа № 520/23758/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 (головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В.) по справі № 520/23758/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки згідно заяви від 21.08.2019;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради здійснити ОСОБА_1 виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки згідно заяви від 21.08.2019.
В обґрунтування позову зазначив, що у серпні 2019 р. звернувся із заявою до відповідача про отримання компенсації замість санаторно-курортної путівки за 2019-2020 рр., у жовтні 2021 р. надав йому довідки ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», якими підтверджено, що протягом 2019-2021 рр. ОСОБА_1 не користувався санаторно-курортними путівками.
Разом з тим, відповідач не виплатив грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки згідно заяви від 21.08.2019, чим порушив його права, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядком виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 № 785.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про неврахування судом першої інстанції відсутності доказів його перебування на обліку для отримання компенсації за невикористану путівку у якомусь іншому, крім Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради державному органі, або отримання ним такої компенсації раніше.
Вказує, що діюче законодавство не змінює умови виплати грошової компенсації замість санаторно-курортного лікування в залежності від органу отримання пенсії, на чому наполягає відповідач, з твердженням якого погодився суд першої інстанції.
Вважає, що саме Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради є належною особою, яка має повноваження на нарахування та виплату позивачу грошової компенсації замість путівки на санаторно - курортне лікування.
Крім того, зауважує, що суд першої інстанції розглянув справу за участі неналежного відповідача, оскільки не звернув уваги, що станом на час розгляду справи за позовом мало відповідати Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради.
З урахуванням викладеного, просить суд апеляційної інстанції змінити відповідача у справі на належного.
Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради (далі - відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Перцової Т.С., на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Жигилій С.П., Присяжнюк О.В.
Щодо клопотання про заміну відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 пред'явлено позов до Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради та саме за участю вказаного відповідача судом першої інстанції розглянуто справу.
Водночас, рішенням 12 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 10.08.2022 № 261/22 «Про внесення змін до структури виконавчих органів Харківської міської ради 8 скликання» Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради перейменоване на Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради.
Враховуючи наведене, у зв'язку із зміною назви відповідача у справі суд проводить заміну Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради на його правонаступника Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, особою ЧАЕС І категорії, перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 25.05.2006 (а.с. 89).
21.08.2019 позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради із заявою про виплату йому у 2021 р. замість путівки на санаторно-курортне лікування грошової компенсації як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі середньої вартості путівки (а.с. 89).
21.10.2021 ОСОБА_1 надав відповідачу три довідки ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» на підтвердження того, що протягом 2019-2021 рр. він не користувався санаторно-курортним лікуванням (а.с. 90).
25.10.2021 Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради листом повідомило ОСОБА_1 , що для вирішення питання стосовно надання виплати грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування особам, які перебувають на обліку в органах МВС, йому необхідно звернутись до сектору соціально-гуманітарних питань ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», які співпрацюють з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, де він перебуває на обліку як пенсіонер по лінії МВС (а.с. 91).
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати вищенаведеної грошової компенсації, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до неналежного суб'єкта владних повноважень за виплатою спірної компенсації.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно ст. 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону №3551-XII інвалідам війни надаються пільги, зокрема: безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.
За бажанням осіб з інвалідністю замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки.
Механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки (далі - грошова компенсація) та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", «Про жертви нацистських переслідувань" та «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" визначається Порядком виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 р. №785 (далі - Порядок №785, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 2 Порядку №785 грошова компенсація виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни та особам з інвалідністю, зазначеним у статті 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" ( 1584-14 ), за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.
Грошова компенсація виплачується у таких розмірах (округлених до однієї гривні): зокрема, особам з інвалідністю II групи - 100 відсотків середньої вартості путівки.
Згідно п. 3 Порядку №785 підставою для виплати грошової компенсації є такі документи: заява про виплату грошової компенсації; посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку; облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.
Грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки (п. 6 Порядку №785).
З аналізу вищевказаних норм слідує, що підставою для одержання грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування є виключно власне бажання інваліда (особи з інвалідністю), та вказана компенсація може бути отримати через два роки з дня звернення із заявою про її виплату.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом другої групи і має право на пільги як ветеран війни - інвалід війни, отже згідно ст. 13 Закону №3551-XII та Порядку №785 має право на безоплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, а також на отримання грошової компенсації замість санаторно-курортним лікуванням один раз на два роки з дня звернення із заявою про її виплату.
21.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради із заявою про виплату у 2021 р. грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування, надав Управлінню довідки ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», щодо не використання ним права на санаторно-курортне лікування протягом 2019-2021 рр.
Таким чином, позивач має право на грошову компенсацію, проте відповідачем не вчинено дій щодо її виплати, посилаючись на те, що ОСОБА_1 на обліку в Управління як інвалід війни не перебуває.
Суд першої інстанції погодився з такими твердженнями відповідача та зазначив, що саме Сектор соціального захисту і супроводу постраждалих та членів їх сімей Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» є уповноваженим на виплату позивачу спірної компенсації.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону №3551-XII особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.
Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що приписи п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону №3551-XII визначають орган, який забезпечує путівками інвалідів війни, а повноваження щодо визначення порядку виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки делеговано Кабінету Міністрів України.
На виконання вищевказаних повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №785, за правилами п. 8 якого грошова компенсація за умови подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років особа не одержувала безоплатної санаторно-курортної путівки, виплачується:
- структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах у разі їх утворення (крім мм. Києва та Севастополя) рад особам, які перебувають в них на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням;
- територіальними відділеннями Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю особам, які перебувають на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, ДСНС, Службі зовнішньої розвідки, Мін'юсту, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужбі та ДФС.
Суд першої інстанції обмежився лише згодою з твердженнями відповідача щодо не перебування позивача у нього на обліку та права його звернення до Сектору соціального захисту і супроводу постраждалих та членів їх сімей Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», проте не вжив жодних дій для з'ясування вказаних обставин.
Відповідно до ч. 4 ст. 9, ч. 4 ст. 77 КАС України суд наділений правом збирати докази з власної ініціативи, а також повноваженням сприяти в реалізації обов'язку доказування (у випадку неможливості самостійного надання особами, які беруть участь у справі доказів) і витребовувати необхідні докази.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об'єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Разом з тим, судом першої інстанції всупереч вищезазначеним вимогам КАС України не перевірено вищенаведені твердження відповідача.
На вимогу апеляційного суду ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» повідомило, що ОСОБА_1 в період 2017-2023 рр. та станом на 21.02.2024 не перебував на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням в МВС, на підтвердження чого надав довідку від 21.02.2024.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що Сектор соціального захисту і супроводу постраждалих та членів їх сімей Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» є уповноваженою особою на виплату позивачу спірної компенсації є помилковими, зробленими за неповного встановлення обставин справи.
Доказів перебування позивача на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням в будь-якому іншому органі окрім Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, відповідач ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надав.
Водночас, колегія суддів враховує постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі № 520/6426/19, якою встановлено, що у червні 2017 р. позивач знаходився на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що саме Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради (колишня назва - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради) є особою, уповноваженою на вирішення питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки.
Враховуючи, що ОСОБА_1 набув права на отримання грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки за 2019-2020 рр., проте відповідач не вчинив дій по її виплаті, колегія суддів вважає, що наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки згідно заяви від 21.08.2019 та зобов'язання останнього провести таку виплату.
Натомість, суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, невірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Замінити назву відповідача у справі № 520/23758/21 з Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради на Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 по справі № 520/23758/21 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки згідно заяви від 21.08.2019.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради (ЄДРПОУ 25864181, пр. Тракторобудівників, 144, м. Харків, 61121) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки згідно заяви від 21.08.2019.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк