27 лютого 2024 р. Справа № 520/25078/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 01.11.23 у справі №520/25078/23
за позовом ОСОБА_1
до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 року - 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що проходив службу в центрах комплектування Харківської області, перебував на грошовому забезпеченні у Харківському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Зазначав, що Харківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки було допущено бездіяльність щодо непроведення нарахування його грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зазначене стало підставою для його звернення до суду першої інстанції з позовною заявою.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року позов залишено без задоволення.
ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року у справі №520/25078/23 та прийняти постанову, якою його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги посилається на помилковість рішення суду першої інстанції. Зазначає, що з 29.01.2020 року була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року. Вважає, що 29.01.2020 року настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 рік. Зазначає, що у період 30.01.2020 року - 31.12.2020 року грошове забезпечення має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2021 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 01.01.2022 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік". Вважає, що судом першої інстанції не було повністю з'ясовано всі обставини справи та прийнято необґрунтоване та незаконне рішення.
Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 304 КАС України.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 21.09.2017 року 10.06.2022 року проходив військову службу в центрах комплектування Харківської області, перебував на грошовому забезпеченні у Харківському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Протягом 30.01.2020 року - 11.06.2022 року відповідач при обчисленні грошового забезпечення позивача як військовослужбовця використовував сталий показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
Позивач подав звернення до відповідача щодо перерахунку отриманого грошового забезпечення, обчисленого із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня календарного року.
Відповідачем було відмовлено у задоволенні вказаного звернення, оформлену листом від 06.03.2023р. №233/ВФЗ.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року - 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, звернувся до суду першої інстанції.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, що відповідачем у даній справі не було порушено прав та інтересів позивача у даному конкретному випадку у зв'язку із відсутністю правових підстав для використання під час обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - 2.102,00 грн. станом на 30.01.2020 року, 2.270,00 грн. станом на 01.01.2021 року, 2.481,00 грн. станом на 01.01.2022 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 (далі по тексту - Постанова №704, в редакції станом на час спірних правовідносин) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, п.2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" пункт 4 Постанови №704 було викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Відповідно, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, змінився нормативно-правовий підхід, та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв'язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у даній справі стосуються питання правомірності бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Так, зі змісту листа Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 06.03.2023 року №233/ВФЗ, адресованого ОСОБА_1 на його звернення від 03.03.2023 року, встановлено, що відповідачем повідомлено позивача щодо відсутності підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення з 29.01.2020 рок по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (а.с.11).
Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Наведене вище відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 р. по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 р. у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 р. у справі №200/3757/20-а.
Під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту вищої юридичної сили.
Приписи пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
Приписами Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі по тексту - Закон №2017-III) врегульовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно зі ст.1 Закону №2017-ІІІ, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст.6 Закону №2017-III, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з ч.2 ст.92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
При цьому, з урахуванням вже наведеного вище, 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Приписами статті 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі по тексту - Закон №294-IX) передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить - 2102,00 грн.
Відповідно до ст.7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі по тексту - Закон №1082-IX) було встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2270,00 грн.;
Також, приписами ст.7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (далі по тексту - Закон №1928-IX) встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2481,00 грн.
Згідно висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, зазначення у п.4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ. Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Враховуючи положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928-IX, а у 2023 році - Закону №2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".
Колегія суддів звертає увагу, що у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року - 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів до суду апеляційної інстанції на спростування зазначено вище, а тому, з урахуванням приписів ч.2 ст.77 КАС України, останнім не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності, яка є предметом оскарження у даній справі.
Висновки суду першої інстанції про те, що, зокрема, позивачем не було надано до матеріалів справи доказів включення у спірних правовідносинах до кошторису суб'єкта владних повноважень або до штатного розпису суб'єкта владних повноважень видатків на виплати за грошовим забезпеченням військовослужбовця, обчисленого із розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі - 2.102,00 грн. (станом на 30.01.2020 року), 2.270,00грн. (станом на 01.01.2021 року), 2.481,00 грн. (станом на 01.01.2022 року), є необґрунтованими, оскільки з урахуванням приписів ч.2 ст.77 КАС України саме відповідач, як суб'єкт владних повноважень, має доводи правомірність нарахування та виплати грошового забезпечення позивача.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на помилковість доводів суду першої інстанції щодо необхідності застосування спеціальної величини прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн. для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, зазначаючи, що станом на 29.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 діючий публічний атестований військовим званням військовослужбовець Збройних Сил України, як працівник державного органу, оплата праці якого регулюються спеціальним законом, не набув права на підвищення розміру окладу за посадою та окладу за званням із розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі - 2102,00 грн., 2270,00 грн., 2481,00 грн., 2684,00 грн., зазначаючи наступне.
Так, з огляду правові висновки Верховного Суду, викладені у вже згаданих вище постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 для розрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців, має братися саме прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, а не прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
Крім того, військовослужбовець не є працівником державного органу, а тому прожитковий мінімум встановлений для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами до військовослужбовців не застосовується.
З огляду на наведене вже вище, висновки суду першої інстанції про те, що владним суб'єктом не було порушено прав та інтересів заявника у даному конкретному випадку у зв'язку із відсутністю правових підстав для використання під час обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - 2102,00 грн. станом на 30.01.2020, 2270,00 грн. станом на 01.01.2021, 2481,00 грн. станом на 01.01.2022, є необґрунтованими.
Також, колегія суддів вважає помилковими та необґрунтованими посилання суду першої інстанції на приписи п.2 постанови №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», оскільки норми вказаної постанови набрали чинності лише 20.05.2023 року та відповідно не впливають на вирішення даної справи.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності задоволення вимог позивача, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів та зобов'язання Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період: з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року; з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Враховуючи приписи ч.5 ст.242 КАС України, у даній справі враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції у даному рішенні (постанові) вище.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до приписів ч.ч.1,2 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції та прийнявши постанову про задоволення позову ОСОБА_1 до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи те, що дану справу судом першої інстанції розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі №520/25078/23 скасувати.
Прийняти постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період: з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року; з 01.01.2022 року по 10.06.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко